Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи (на украинском языке) - Ячейкин Юрий Дмитриевич - Страница 13


13
Изменить размер шрифта:

...З усього було видно, що капiтан Небреха вже щасливо вибрався з дiри i не хоче туди повертатися. Але я вже звик повертати його розповiдь у потрiбному менi напрямку.

От i зараз я не посоромився запитати:

- Одного не розумiю, звiдки ж узявся значок заслуженого тренера? Кого ви там тренували?

Мить якусь капiтан Небреха не мiг збагнути мого запитання. Видно, досi в його думках панувала транспланетна наскрiзна дiрка.

Та коли вiн розпалив свою люльку, то пригадав, з чого почав розповiдь.

- Коли ми стартували, - мiж двома затяжками недбало пояснив вiн, - до багажника коробки встиг причепитися один юний молодець-стрибунець. I що б ви думали? Вiн стрибнув на свою планету з висоти свiтловоу пiвсекунди i таким робом перегорнув ще одну славну сторiнку в iсторiу стрибунцiв. Завдяки менi на планетi з'явився перший у Всесвiтi свiтловий чемпiон! Потiм з якоюсь оказiсю мiй друг капiтан Козир привiз менi оцей значок. А хiба ви вважасте, що стрибунцi переоцiнили моу заслуги перед ухньою iсторiсю?

6. У ЧАСИ КОМЕТИ

- Ви бачили у мене на столi чорний камiнь? - якось запитав мене капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха, коли ми фарбували в ошатний бiлий колiр його мiнiатюрну яхту. - Маленький такий камiнець, але дуже важкий. Вранцi я з ним займаюся гiмнастикою по радiо, а вдень вiн менi править за надiйний прес.

Зрозумiло, я одразу пригадав, що й справдi капiтан завжди притискав своу папери чорною, як нiч, каменюкою. Я й гадки не мав, що ця звичайна для жителя Чорноморського узбережжя рiч с нiмим свiдком якоусь незвичайноу подiу.

- Це все, що залишилося вiд другого природного супутника Землi, задумливо мовив капiтан.

- Другого природного супутника? - здивовано перепитав я, впевнений, що не дочув.

- Атож. Другого природного супутника Землi! - ще раз пiдкреслив Небреха i багатозначно додав: - Якби свого часу я вагався хоч секунду, людство й досi не з'ясувало б тасмницi походження пiвнiчного сяйва, а я зараз не чепурив би свою яхту, а ловив дрижаки на якомусь незайманому астероудi...

Капiтан Небреха замовк, кинув у вiдерце з фарбою квачики i витяг з кишенi свою прокурену люльку.

Та я вже звик до неодмiнних тютюнових антрактiв i терпляче чекав, коли Небреха сховасться за димовою завiсою.

Тiльки тодi вiн почав свою чергову дивовижну розповiдь.

- Це певно, якби я вагався хоч секунду, ми б зараз не знали багатьох речей, не знали б навiть такоу дрiбнички, звiдки узявся Мiсяць...

Ви ще пам'ятасте, як несподiвано ми з Азимутом стартували з планети стрибунцiв?

Стартувати стартували, а запасiв палива не поповнили. А скiльки витрачасться палива на стартi, ви й самi добре знасте, розповiдати вам про це нема чого.

Словом, нi сiло нi впало, а ми опинилися у глухому закутку космосу з майже порожнiми баками.

На допомогу годi було сподiватися, бо нiхто з наших шукачiв пригод у тих краях ще нiколи не мандрував, а найближча зоряна траса пролягала на вiдстанi кiлькох свiтлових рокiв. Адже ми поверталися з першоу навкологалактичноу подорожi!

Нам загрожувала моторошна перспектива стати i першими у свiтi космiчними робiнзонами. Добре, коли нам пощастить знайти теплу, багату на кисень планету. А як доведеться викидатися на гострi скелi задубiлого вiд холоду астероуда? Бр-р!

Азимут зовсiм скис i дивився на мене з доброзичливiстю людожера.

Ну, я людина щедра, поклав перед ним добрячий оберемок хлорели, сам сiв перед грубкою, запалив люльку i замислився.

Що було робити? Головне, не полошитися, це ясно. Розумна людина, особливо така досвiдчена, як я, завжди знайде раду. Та зараз ми вскочили-таки у виняткову халепу.

Азимутовi що? Вiн сидить собi i хрумтить хлорелою, а менi треба вирiшувати. Викурив я одну люльку, двi, три, а в головi порожнеча, як у просторi, що звiдусiль оточував нас.

Ранок покаже, нарештi надумав я i полiз на гамак трохи спочити. Тiльки заплющив очi, як Азимут почав галасувати:

- Комета! Комета!

- Де комета? Яка комета? - крiзь сон запитую я.

- Малогабаритна комета майже з паралельним коробцi курсом!

I тут мене наче електричним струмом штрикнуло. Комета! Майже з паралельним курсом! Ось хто вивезе нас з бiди!

За хвилину я вже сидiв бiля окуляра телескопа, а мiй штурман гарячкове обдирав у коробцi усi дроти. Я йому навiть свiй пасок вiддав - ще дроту не вистачить на вуздечку. Комета не кiнь, уу так просто не загнуздасш...

А комета, скажу я вам, трапилася напрочуд гарна! Око вогнем горить, грива i хвiст усiма кольорами сонячного спектра виграють. Така красуня, а в чубчик ще срiбнi зiрки вплетенi. I, головне, хода добра!

Милуюся я нею, а сам Азимута кваплю:

- Швидше! Швидше, тисяча астероудiв i сто штучних супутникiв!

А його й квапити не треба, старасться хлопець, як стародавньоiндiйське шестируке божество. Руки у нього аж танцюють.

Нарештi вiн упорав свою роботу, i можна було починати складний маневр, аби вправно загнуздати досi не приборкану комету.

- Ввiмкнути двигуни з правого борту! - хрипким вiд хвилювання голосом наказав я. - Чергою, вогонь!

- рсть, капiтане! - вiдгукнувся Азимут.

З правого борту заторохтiло, i курси ракети та комети вирiвнялися.

- З лiвого борту чергою, вогонь!

- рсть, капiтане!

- З обох бортiв залпом, вогонь!

- рсть, ссть, капiтане!

Тепер ми з кометою йшли нiздря у нiздрю. Щоб довершити маневр, слiд було поодинокими пострiлами з правого борту тихесенько пiдiгнати коробку впритул до комети, пришвартуватися до неу i накинути оброть.

- З правого борту поодинокими пострiлами через два iнтервали, вогонь! наказав я.

- рсть, капiтане!

Але правий борт мовчав.

Я хапливо кинув оком на покажчики палива i побачив, що в баках порожньо, як у кишенях стародавнього п'янички. Як не щастить, то не щастить.

Азимут зiтхнув i знову сiв похмуро жувати свою хлорелу.

I тут, сам не знаю як, я пригадав основний реактивний закон. Я не пам'ятаю, як точно його формулювати, а суть його така: якщо у космосi вiдштовхуються одне вiд одного два тiла навiть рiзноу ваги, то вiдлетять вони одне вiд одного обернено пропорцiйно своуй масi. З цього закону з математичною переконливiстю випливало, що коли Азимут з його богатирськими м'язами кiлька разiв пiдштовхне коробку, то ми хай не скоро, але щасливо довершимо маневр.