Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Зламані іграшки - Кокотюха Андрій Анатолійович - Страница 6
Та й не трошки.
5
Проводи літа – так офіційно назвали це зібрання в Купецькому саду[7].
Хай до кінця серпня ще десять днів і про наближення осені ще ніхто з гостей не думав. Кожен запрошений розумів: так купець першої гільдії, депутат міської Думи й просто шанований киянин Матвій Пивоваров зберігає пристойність. Він орендував на вечір музичний майданчик, щоб урочисто відсвяткувати заручини своєї середульшої доньки Марії.
Старшу, Фросину, пишно видав заміж торік, породичавшись таким чином із ювелірним домом Вернерів. На той час їх уже називали не інакше, як «королями перлів». Ставши принцесою в цьому королівстві, Фроси´на з чоловіком перебралася до Берліна, де Вернери саме заснували філію свого торгового дому.
Обранцем Марії, точніше – її батьків, став син не менш відомого кондитера Пелісьє. Діловий француз за три останніх роки встиг відкрити не лише в Києві, а й по всіх важливих містах губернії кондитерські свого імені. Після весілля, яке оголосили на Покрову, молодята намірилися перебратися до Парижа, де новоспечений пивоварівський зять керуватиме однією з родинних філій. У цьому випадку Пивоваров вигравав, адже його цукрова справа напряму пов’язана з «солодкими» мільйонами. Зрозуміло, що купець уже став монопольним постачальником торгового дому Пелісьє, а Вернери вже микитили, як пропонувати перли в кращих кондитерських нових родичів.
Київські пліткарки тепер уголос, не соромлячись обговорювали партію для Ольги, третьої, наймолодшої доньки Пивоварова. Дівчині скоро стукне вісімнадцять. Її сестри волею тата дівували недовго, обох висватав і видав заміж, навіть не дочекавшись двадцяти. Дівчата не надто комизилися, покірно приймали батьківські рішення й навряд чи шкодували, що не встигли нагулятися, натішитися юністю. Ходили чутки, що на прийняття запрошені кілька кандидатів у майбутні зяті, тож заручини водночас будуть і чимось на кшталт оглядин.
Усе це Анна дізналася від Коваленка, поки вони їхали з Татарки до Володимирського узвозу. Як належить чемному кавалерові, Гліб заїхав за супутницею на візнику. Вольська ж, як належить справжній дамі, котра поважає себе, на той момент ще не була готова до виходу. Тож він мусив чекати навіть не в залі – строга Христина посадила Коваленка в саду, в альтанці. Аби не нудьгував, принесла кави. Причому подала з таким виглядом, що Гліб запідозрив: дівчина замість цукру щедро сипнула в напій солі.
Чорна кішка пробігла між ними давненько, відколи Гліб почав активно цікавитися справами Івана Вольського, а потім крутився біля Анни. Навіть та обставина, що репортер неабияк допоміг Вольській шукати вбивцю, ще й ризикуючи власним життям, не розтопила льоду. Христя вперто недолюблювала настирного чахлика, хіба у світлі останніх подій тримала мовчазне перемир’я.
Якщо Коваленка цього разу зустріло лише її презирливе мовчання, то Анні довелося чимало наслухатися від Христини. Звісно, помічниця говорила зі своєю королівною з усією належною повагою. Ледь не до кожної наступної фрази долучала вибачення й заяву про те, що не має права пхати носа в особисті справи Ярівни. Але відразу ж знаходила чергову причину висловити невдоволення вибором кавалера.
Звичайно, Христину тішило, що її молода господиня нарешті ожила. Досить себе ховати, час виходити в люди. Тільки ж не з ким попало – а Гліба Коваленка помічниця інакше не сприймала. Вольська мудро вирішила не сперечатися, однаково це не має жодного сенсу. Натомість переключала Христину увагу на свій туалет: дівчина допомагала їй одягатися.
Для повернення у вир світського життя Анна вибрала сукню лагідно-пурпурового кольору, пошиту незадовго до чоловікової загибелі. Як вимагала мода, лінію талії кравець завищив, а саму талію зробив вужчою й коротшою. Нижній край не торкався землі, відкриваючи верхній край оксамитових черевичків. Саму сукню майстер оздобив стриманим візерунком, який нагадував стрімких білих ластівок. Коли Анна йшла, у русі складалося враження, що довкола неї літають пташки. Вольська вважала кравецьке рішення доволі сміливим, тому надівала сукню тільки двічі. Тепер же з’явилася нагода звернути на себе увагу – а цього Вольській потай дуже хотілося.
(window.adrunTag = window.adrunTag || []).push({v: 1, el: 'adrun-4-390', c: 4, b: 390})Нарешті лишившись задоволеною своїм зображенням, Анна наділа капелюшок у тон сукні. Побачивши її у дворі, Коваленко занадто швидко підхопився, заледве не хлюпнувши на свій фрак кавовою гущею. Дотепер Анна не уявляла репортера при такому параді, і визнала: хоча урочистий одяг так само висить на ньому мішком, солідності все ж таки додає. Вона чемно прийняла простягнуту руку, і вже коли Гліб вів її до брички, Христина зсунула брови, показала Глібові спершу кулак, потім – погрозила пальцем. Навзаєм той торкнувся двома пальцями краю чорного циліндра й відсалютував.
Прибули майже на годину пізніше від зазначеного в адресі часу.
Це не турбувало, бо не мало жодного значення. Запізнитися на подібні прийняття було неможливо, навіть якщо така мета поставлена. Господарі не обмежували гостей у часі зустрічі, тож між клумбами й скульптурами біля музичного майданчика прогулювалася заледве половина запрошених. У глибині «мушлі», що обрамляла сцену, вже грали музиканти. Прибулих зустрічали лакеї, перевдягнені гусарами часів Олександра Першого, ненав’язливо дивилися на розгорнуті адреси, кланялися, ласкаво припрошували. Далі при вході такі ж самі гусари пропонували на підносах келихи з шампанським.
– Забула спитати, який стосунок ви, пане Коваленко, маєте до пана Пивоварова, – мовила Анна, роблячи маленький ковток.
– Такий самий, як і ви, – Гліб кивнув на ходу комусь зі знайомих, теж пригубив зі свого келиха. – Тут більшість бачила господаря вечірки хіба на газетних фотознімках. Матвій Никонович із тих, хто любить правильний розголос.
– І що ж, у його розумінні, правильний розголос?
– Зараз – сьома вечора. Сонце поки не сіло. Тож можете побачити серед гостей відомих театральних акторів. Ще – оперних співаків, примадонн, зірок оперети. Про думських депутатів мовчу, так само, як зрозуміла присутність генерал-губернатора. Його ще нема, але в потрібний момент ми з вами пана Драгомирова з дружиною неодмінно побачимо. Він та подібні персони – як, знаєте, обов’язкові страви на званому обіді.
– Ох і порівняння у вас! – гмикнула Анна. – Генерал Драгомиров – і основні страви.
– Тим не менше, так воно і є. Ну, а київська богема – десерт, причому вишуканий. Публіка звертає увагу на неї. Саме такі персони формують суспільну думку про господаря дійства та його смаки.
– Ви себе до них зараховуєте?
– Як бачите, це зробили без мене, – Гліб знову послав комусь привітання. – Я ж не випросив запрошення. Воно, зволили ж бачити, іменне. Пан Пивоваров може не знати мене особисто. Зате його секретарі вирішили: відомий автор сенсаційних репортажів має бути серед особливо важливих осіб.
– Носа не задирайте високо, – порадила Анна.
– Ви ж самі просили пояснення, тепер дорікаєте, – зітхнув Коваленко, ураз стрепенувся: – До речі, ось іще одна дуже важлива особа. І навіть якщо зустріч вам неприємна, уже пізно її уникати.
Поки Гліб говорив, Анна й сама встигла побачити – назустріч їм парковою алеєю неквапом рухався статський радник Юлій Харитонов. Головний слідчий київської розшукової поліції навіть на прийняття вбрався в казенний мундир. Хай не щоденний, діловий, у якому ходив на службу, а парадний, увінчаний медалями за вірну службу.
Позаочі його називали Цвіркуном. Схожість із цією комахою ще більше підкреслювала дружина. Зінаїда була молодшою від Харитонова років на десять. Маківкою вона ледве сягала його плеча, тож Юлій Маркович змушений був раз у раз нахилятися до неї, коли пара йшла попід руку. На відміну від чоловіка-поліцейського, його половина уважно стежила за всіма модними віяннями. Анна, якій за Іванове життя доводилося приймати Харитонових удома кілька разів, мусила визнати – Зінаїда Михайлівна таки має смак.
- Предыдущая
- 6/67
- Следующая