Зламані іграшки - Кокотюха Андрій Анатолійович - Страница 46

– Може, ви ще цілуватися хочете? Чи погратися в незайману? Такої умови нема, але будь-який каприз, мадам. Я заплатив за нашу з вами зустріч стільки, що готовий дозволити вам комизитися й показувати характер. Мене цікавить результат, і бажано ламати комедію швидше.

– Я закричу, – попередила Анна.

– Якщо вам так краще…

– Пустіть, старий покидьку! – Вольська почала пручатися, швидко наплювала на ввічливість та відчутну різницю в віці. – Пусти, скотино така! Потвора смердюча, пусти, сказала!

Чоловік натиснув сильніше, почав викручувати їй руки, тяжко задихав у вухо. Анні здавалося, що знає напам’ять бодай половину всіх Христиних прокльонів. Та коли стало треба, чомусь не змогла пригадати жодного. Тим часом хтивий силач повільно й упевнено придушував її опір, і стало ясно: слова, навіть найдошкульніші, не допоможуть. Треба переходити від слів до діла, поки не пізно, поки волю до боротьби не зламано грубою силою.

– Цілуй! – видихнула Анна.

– Давно б так, – прохрипів бородань.

Відчувши доторк губ, Вольська міцно, до легкого болю в зіницях стиснула повіки.

Цапнула зубами, прокусила верхню губу нападника.

Закричали обоє. Він – від різкого, несподіваного болю. Вона – від огиди, відчувши в роті солоний присмак чужої крові. Хватка на мить послабнула. Анна сіпнулася, вирвалася, сплюнула рожеву слину раз, другий, третій.

Чоловік знову кинувся на неї.

Та Вольська відштовхнула обома руками, стрибнула до дверей каюти, смикнула за ручку – і ось вона вже в коридорі.

На палубу не вибігла – вилетіла.

Здається, ще кричала, бо на неї звернули увагу всі й одразу. Опинившись мовби одна проти хижої зграї, Анна, як змогла, привела в порядок одяг, знайшла поглядом Поля, хотіла щось сказати – аж раптом мову як відібрало. Замість гнівних звинувачень назовні виходив свист, потім почався кашель. Це виглядало зовсім безпомічно, Вольська не подобалася сама собі, тож почала глибоко дихати, щоб прийти до тями.

Поль підбіг і взяв під руку, коли вона видихнула втретє.

– Тихо-тихо, добродійко, – зачастив, виводячи її з центру палуби далі від цікавих очей, ближче до корми. – Не знаю, що там у вас сталося, що пішло не так. Але ж мені пояснили…

– Мерзотник, – процідила Вольська, нарешті повертаючи собі здатність говорити. – Паскудний звідник, слизька гадюка, жаба бородавчаста. Ні-ні, я це так не залишу. Ця прогулянка і тому типові, і вам, і вашому Штейгаузу вийде боком. Ви ще не знаєте, вам у страшному сні не присниться…

– Не треба скандалу. – Поль спробував обійняти Анну, та отримав по руках, облишив, зачастив, виправдовуючись: – Слово честі, добродійко, сталася прикра помилка. Хтось когось не так зрозумів, і повірте – ми все з’ясуємо та компенсуємо.

– Пустіть мене.

– Боже збав, я вас не чіпаю! – молодик підняв руки, виставив перед собою, розвернув долонями вперед. – Просто не робіть скандалу. Це така гра, ви трошки перебрали шампанського, зараз подихаєте, і…

– ВІДДАЙ!

Пронизливий, ображений дитячий вереск зупинив обох, змусив звернути увагу на нову несподівану пригоду. Вольська не помітила, що вони за сваркою все ж таки віддалилися від більшого гурту й майже дісталися корми, де людей зібралося менше. Хоча б через те, що тут не грала музика й не сновигали кельнери. Тому сюди час від часу переміщалися втомлені товариством у пошуках спокою, хай відносного.

Дівчинка років десяти, з червоною стрічкою, вплетеною в довгу косу, у білій пишній сукенці та модних чорних черевичках, рюмсала, притуляючись до високої пані в круглих окулярах. Пані ж гладила дівчинку по голові, але гнівно дивилася на кривдницю – помітно старшу за неї та нижчу на пів голови даму. Висока виглядала обуреною, готовою до з’ясування стосунків негайно й, за Анниними відчуттями, теж не збиралася добирати виразів, дотримуватися правил пристойності. Натомість її опонентка була втіленням спокою, який – Вольська добре знала це і не раз бачила таких людей, особливо серед поліцейських чиновників – давало відчуття влади, впливу та безкарності.

Вони завжди праві, бо інакше бути не може.

Іграшку в руці владної особи Анна побачила не відразу.

Звичайна дівчача лялька, така або майже така, яку Вольська привезла з собою. Невелика цінність, схожі продаються в першому-ліпшому магазині дитячих забавок. А ще – у кондитерських, куди батьки чи бабусі заходять зі своїми чадами.

– Нічого не сталося. – Голос владної особи звучав холодно, відразу нагадавши Анні казку про Снігову королеву, здатну перетворити на кригу все живе довкола себе й виморозити серця. – Ось ваша лялечка. А дівчинці варто пояснити, як треба поводитися в товаристві.

– Невже дівчинці? – ядуче запитала висока, не припиняючи при цьому заспокійливо пестити дитину. – Може, комусь іншому? Показати пальцем чи самі зрозуміли? Я не здійняла скандалу тільки тому, що неймовірно здивована цим учинком. Ніколи ніде раніше нічого подібного не бачила. Для мене це дико.

– Вам слід частіше гуляти, вельмишановна. – Слова владної особи звучали наказом, який слід або виконувати негайно, або – дістати кару за відмову коритися. – Тримайте вашу іграшку й забудьте про інцидент.

– Хотіла б – та вже не зможу.

– Не можете тримати ляльку? – Раптом владна особа звернула увагу на свідків, серед яких були й Анна з Полем. – Припиніть ваші словесні випади, будемо вважати, дуель виграли ви, перемога за вами. Беріть іграшку, заспокойте дитину, інцидент вважаю вичерпаним. Він просто хотів погратися.

– Мадам, ви себе чуєте зараз? – Висока жінка розвернулася до присутніх. – Ні, ви колись чули чи бачили таке? Гарна морська прогулянка, скажу я вам! І не тільки вам! Про неї знатиме вся Одеса вже сьогодні!

– Ви нічого нікому не скажете, – процідила владна особа, кинула погляд на присутніх. – Ви теж. Чудово розумієте, воно того не варте. Історійка висмоктана з пальця. Таке Одесі не продають навіть у базарний день. Тримай.

Іграшку жінка буквально всунула в руку дівчинці.

Високо підняла голову.

Неквапом, перейнята власною величчю, посунула геть, зникла з очей.

– Що це було? – стиха запитала Вольська, не зводячи очей із ляльки, яку ображене дівча притискало до грудей. – Месьє Поль, ось тут і тепер – що це було?

– Нічого особливого. Крім того, мадам Анно, що ви, схоже, опанували себе й вирішили забути про прикру пригоду.

– Схоже, тут не зі мною однією щось недобре трапилося.

– Ви забобонна?

– Чому питаєте? До чого тут забобони?

– Сьогодні тринадцяте вересня.

– На вас неможливо гніватися після такого пояснення, – Анні справді треба було негайно миритися з Полем і справді вдати, що нічого особливого не пережила. – Тим не менше, я зроблю висновки. Скажіть краще навзаєм: знаєте цю даму?

– Котру? – молодик справді зрадів нагоді поміняти тему розмови.

– Ту, яка образила дівчинку.

– Не так, щоб близько. У певних колах відома особа.

І Поль назвав її прізвище.

5

Анна завжди боялася застудитися.

Навіть не так. Від застуди ніхто не застрахований, особливо в дитинстві. Чим дорослішою вона ставала, тим рідше до неї чіплявся цей прикрий сезонний недуг. Лякала не сама хвороба, яку доволі просто вилікувати.

Напружувало інше – застудженою Анна не подобалася сама собі.

Організм реагував дивно й прикро: крім кашлю й мокрого носа, тіло починала сіпати пропасниця. Вона ніколи, на щастя, не знала, як воно – коли крізь тіло проходить електричний струм. Та читала й чула, що відбувається. І застуда викликала дуже подібний ефект. Дрібні невидимі голки кололи тіло знизу догори й навпаки, стукотіли зуби, шкіра вкривалася огидним холодним потом, який виділявся рясно й швидко зволожував білизну. Затим тіло починало свербіти, і доводилося чухатися, немов після укусів комарів чи не дай Боже – блощиць або вошей.

Подібне Анна Вольська почала відчувати ще на корабельній палубі, щойно краще роздивилася сувору даму і, головне, її супутника. Пара трималася окремо, чому сприяв короткий, але гучний скандал. Утім, їх це не переймало, не тривожило. Навпаки, обоє поводилися так, ніби перебувають серед нижчих за себе осіб, не вартих їхньої уваги. Анна ж доклала титанічних зусиль, згадала всі свої акторські здібності, проявлені на виставах домашніх театрів у дитинстві й отроцтві, щоб її інтерес до парочки ніхто не помітив. Найперше – ота сувора мадам.