Зламані іграшки - Кокотюха Андрій Анатолійович - Страница 44

– Саме такі вовки – ідеальне прикриття будь-якої злочинної справи, – зауважив Коваленко тоном знавця. – Чоловічиною може торгувати, нічого за це не буде.

– Фу, – Вольська знову гидливо наморщила носика.

– Але, Анно Ярославівно, таке життя, – розвів руками Гліб.

– Королі контрабанди не займаються борделями. Або я чогось не знаю чи не розумію, – Вольська вперлася в своє.

– Усе так і не так, – мовила Роза. – Зараз я вас помирю. Анька має рацію, правильно мислить. Такому, як Зевс Лікакіс, негоже псувати репутацію бордельними справами. Але й ти, Глібку, правий: чим би не зайнявся такий хижак, як наш місцевий Вовк, йому все зійде з рук. На все заплющать очі. Тому я сьогодні половину дня витратила, шукаючи в Одесі потрібних людей і ставлячи правильні запитання. Без передмов, пані та панове: у Зевса є племінник по лінії дружини. Звуть його Осею, за пачпортом – Йосип Штейгауз. Тримає в Колодяжному провулку солідну, цілком легальну шлюбну контору з гарною репутацією. Знаєте, що там поруч? А, звідки вам знати! – Лисиця відмахнулася. – То ж центральна частина Одеси, фешенебельний район. Бордель вищого класу! – склала пальці пучкою, піднесла до губ, смачно прицмокнула. – Дівчатка беруть п’ять рублів, менше – себе не поважати. У більшості – постійні клієнти, чиї імена старанно тримають у таємниці. І якщо є намір мати постійну утриманку, охочі йдуть до Осі.

– Сутенер, – категорично відрізала Анна.

– Теж вищого класу! – Роза повторила свій жест. – Тільки ж у нього шлюбна контора, і це не прикриття. Основне, з чого має профіт родич месьє Зевса – улаштовує закордонні шлюби для порядних, але самотніх дам. Молодих баришень, середнього віку – без різниці. Казали про верхню межу, тридцять п’ять років. Нижня ніби починається з вісімнадцяти. І увага, пані та панове: грошей з клієнток Ося не бере принципово. Усе оплачують претенденти. Головне, щоб дама чи дівиця були шляхетних фамілій чи принаймні мали такий вигляд.

– Дівчата з дорогого борделю! – вигукнув Коваленко.

– Один із варіантів, – погодилася Роза. – Ще один – особисте знайомство з кавалером, як правило, іноземцем. Ося зводить пари сам, далі пускає у відкрите плавання. Стрімкий, бурхливий, красивий роман. Заручини або запрошення приїхати в гості. Радісна згода, знайдене щастя, здійснення мрій. Ну, а потім, – Лисиця зробила страшні очі, – вони зникають.

– Хто? – Анна й Гліб запитали в один голос, не змовляючись.

– Ті, чиє щастя влаштував племінник дружини месьє Зевса. Контора Штейгауза не опікується тими, у кого є близькі родичі. Це коли йдеться про зрілих жінок. Дівчаток, зовсім юних, його люди вишукують серед новеньких по всіх веселих закладах Одеси-мами. – Грайливий тон остаточно зник, Роза говорила серйозно, рубаними фразами. – Підходящих викупають у мадамів, переводять на Колодяжний, уважайте – під нагляд. Там дівчаток обтесують, дбають про них, не виснажують, навчають манерам. Особливо здібні вже за місяць-два дають фору випускницям нашої Маріїнки[33]. Ну, а потім новостворених аристократок без роду-племені, з вигаданими родоводами, Ося Штейгауз продає за кордон. Як і зрілих жінок, справжньої благородної крові.

– Фу, – вчергове скривилася Вольська. – Ти наче про коней говориш. Чи собак.

– А до них, Анько, так і ставляться. Тобі не нагадує ця історія одну маленьку контору в Києві, на Десятинній?

– Загалом – так, – визнала Анна. – Тільки ж босяки згадали Зевса як покровителя. Отже, він таки в курсі оборудок свого родича.

– Месьє Зевс не бруднить об таке руки, – відрізала Лисиця. – Проте охоче отримує від Штейгауза відсоток. Робить знижку, як для родича. Але погодьтеся, за так прикривати й охороняти ніхто нікого не буде. Нарешті, і твій знайомий пан Лямін, і його посіпаки, і навіть Ося – це все месьє Зевс. Без нього вони ніхто, калібр не той, масть не козирна. Тому ті двоє й згадали Вовка всує.

Вольська переплела пальці. Їй зараз дуже не вистачало плетива. Без ниток і шпиць збирати докупи почуте й відсівати зайве було непросто. Глянула на ляльку, труснула головою.

– Слід плутаний, та все ж намацується, – мовила замислено. – Ми з вами в такій ситуації, коли оця плутанина найкраще свідчить про правильність здогадів і шляху. І все одно нікуди не можу втулити живих ляльок. Хоча, – вона розплела пальці, – ясно одне. Якщо Лялькаря десь шукати, то в оточенні Лікакіса.

– Швидше у фарватері Осі Штейгауза, – уточнила Роза.

– Знати б, що Лялькар забув у Києві. Чому Одеса для нього раптом стала затісною, – додав Гліб.

– Теж правильно, – погодилася Анна. – Спершу вивчимо Осіне оточення. Потім зберемо підозрілих. Далі – вирахуємо, хто з них навідав Київ у потрібний нам час. І вауля!

4

На палубі грав духовий оркестр.

З моря дув легкий бриз, і жінки час від часу змушені були притримувати свої найкращі капелюшки – а для такої прогулянки всі гості вбралися в найкраще. Кавалери й дами мусили справити враження одне на одного, та поки переважно придивлялися. Морська прогулянка щойно почалася, попереду був цілий день, і більшість усе одно перезнайомиться. Адже для того контора Йосипа Штейгауза створила ідеальні умови.

Ніхто нікуди не подінеться з корабельної палуби далеко від берега.

Анна Вольська опинилася тут на третій день свого перебування в Одесі. Усім кортіло прискорити події, та інакше, ніж поспішати повільно, не виходило. Крім усього, Анні довелося лишитися в місті самій. Тобто, гуляти й з’являтися в популярних місцях без супроводу, без компанії. Розу Лисицьку багато хто знав, і її поява в одній компанії з Вольською неодмінно привернула б чиюсь небажану увагу. А полювання на Лялькаря не передбачало подібних ризиків: Анну й Розу навіть випадково не повинні пов’язати між собою. Щодо Гліба Коваленка, то в Одесі київський газетяр теж був новачком, незнайомою й невідомою особою. Проте Вольська грала роль самотньої нудьгуючої дами, яка шукає в місті біля моря під час оксамитового сезону приємних і корисних пригод. Тож у чоловічій компанії її теж бачити не слід.

Звичайно, трійця змовників зустрічалася. Але вже не в готелі. Адже якщо одиноку пані в «люксі» вечір за вечором навідує мужчина, пильні лакеї не залишать це поза увагою. Роза була впевнена: тільки-но Анна відвідає контору Штейгауза, за нею стежитимуть, аби перевірити, що за одна і чи та, за кого себе видає. Тож домовилися перетинатися по черзі в Міському саду нібито на прогулянці, випадкові знайомі в подібних випадках часто підтримують необов’язкові ввічливі розмови.

Нігілісти-підпільники, не інакше. Чи розбійники, подібні до ватаги Луїджі Вампи[34]. Принаймні Вольська так сприймала їхні таємні, не помітні чужому окові маневри. Короткі зустрічі зводилися до підсумку зробленого Анною за день та обговорення подальших планів. А діяла вона правильно, не підкопаєшся.

Спершу купила кілька газет, де точно можна було наткнутися на оголошення про шлюбну контору Йосипа Штейгауза. Потім, уже наступного дня, формально – подумавши й зробивши вибір, пішла за вказаною адресою. У конторі скромну, не дуже сміливу відвідувачку зустрів чемний клерк, і Анна зрозуміла: справу налагоджено добре, особистої присутності самого Осі не треба, усі механізми змащені, коліщатка крутяться. Гості запропонували запашну каву з цукерками, ретельно розпитали, що привело й яку гостя має надію. Розмова велася неквапом, була довірливою, практично сімейною. Якби Вольська не знала, куди прийшла, напевне б відчула: тут її другий рідний дім, не інакше.

Ну, а назавтра після візиту їй до готелю прислали дорогий конверт з вензелями. Усередині Анна знайшла запрошення на морську прогулянку. Більше нічого не вказали, лише номер причалу та назву пароплава – «Святий Йосип».

Дуже символічно.

Утім, Анна знала: морська прогулянка – одна з пропозицій контори Штейгауза. На неї запрошують пристойну компанію, де будуть жінки в пошуках пари і чоловіки, готові до знайомства з перспективою завести стосунки. Звичайно, Вольську попередили: не всі гості, скажімо так, стурбовані матримоніальними питаннями. Запорошені й звичайні люди, давні друзі месьє Йосипа, вони допоможуть створити невимушену, доброзичливу, дружню атмосферу.