Трохи пітьми - Дереш Любко - Страница 55

Ірраціональна складова мого життя катастрофічно збільшилась. Майже все приносило мені клопіт і смуток. Я зало-гінився як нікому не відомий жж-юзер Ан-ту-ан і поліз в ін-тернетрі шукати людину, котра могла б розрадити мене, а то й дати цінну пораду. В інтернет-ком'юніті, де спілкувалися аматори паранормальних явищ, я виклав свій сон і спитав, що мені робити, у двох-трьох словах змалювавши загальну картину морального занепаду. Мені радо відповіли, що діла мої геть злі і що, напевне, у скорійшому часі мені присниться білий полярний песець. Хтось із милим прізвиськом Гавнодав порадив зробити оберіг і зарядити його енергією Сонця. Панянка Indi-Rygandiнаписала, що істинний йогін і саньясин для звільнення повинен віддати свої прив'язаності на харчі голодним духам мертвих, а Марфа62 намовляла, не зволікаючи, бігти до батюшки і висповідатися, оскільки я «впав у прелесть» і нижчі демони обступили мене.

Щодо класифікації й причини появи демона: дехто з фахівців визначали його як «стихіалю води», інші – як однозначного представника демонів повітря, ще інші – як правило, випадкові мадрівники сторінками живого журналу – впевнено писали, що це результат недойобу, перейобу, нетуди-зайобу і т. д., а їхні практичні поради зводились до одноразового прийому великої дози йаду та освіжаючих мандрівок у Бобруйськ. Так от, щодо роботи з демоном, то поради відрізнялися не менше, ніж спроби таксономії нечистої сили. Один профі на прізвисько ВнукСотоны радив чимскоріше знайти Лорну (яку я з доброти душевної приховав за збиваючим зі сліду ініціалом) і відрізати їй голову, оскільки за насилання демона 9-го розряду (ВнукСотоны відкинув усі попередні спроби опізнання нечисті як дилетантські. За тільки йому відомими симптомами, він чітко визначив різновид мого сисуна – власне, це був сисун 9-го розряду, генетично споріднений з архидемоном Аполлоном) маг отримує етичне і містичне право покінчити із суперником на фізичному рівні.

тому що, як не крути, а сисун 9-го розряду – це вам не коники з гівна ліпити. Я спитав у ВнукСотоны, чи може він дистанційно усунути демона (дехто вже пропонував зробити це, а дехто був упевнений, що вже зробив це), на що той досить безпардонно сказав, що він такими дріб'язками не займається, у нього зараз на прямому контакті колективний розум Рахмаїл-712 (я так розумію, числовий індекс – це кількість членів колективного розуму Рахмаїла).

З усіх коментів я виніс хіба одне – стривайте, два! – переконання: по-друге, мені з цими шизами не по дорозі, ну, а по-перше, – Лорна втягнула мене у магічну війну.

Та якось у сні я отримав видіння.

Я побачив себе на зеленій, освітленій сонцем галявині. З одного боку я бачив сіре спокійне море, з другого – високий, міцний дуб. Поруч мене на траві сидів актуальний прем'єр-міністр, чомусь у костюмі бурятського лами. Мир і спокій місця напували мене, а прем'єр в манатті лами променився світлом. Він усміхнувся мені й звернувся на ім'я, та я був так зачарований щастям цього місця, що забув, як говорити. Прем'єр-лама сказав, що кожного разу, коли я вранці слухатиму пісню «Imagine» Джона Леннона, пітьма відступатиме, а світ ставатиме кращим. Слова прем'єра пройняли мене, і я кивнув, пообіцявши собі чинити саме так. Далі прем'єр порадив пити на ніч липовий чай з медом і сходити на концерт Бориса Гребенщикова.

Цей сон був чи не єдиною світлою цяткою в моїй нічній боротьбі з посланцями мороку, після нього в мою душу бодай ненадовго зійшло почуття гармонії та рівноваги.

І от одного вечора, коли до найкоротшого дня в році залишалося зовсім небагато, я пішов прогулятися містом.

Осінній парк, особливо перед сутінками, завжди лячний і таємничий. Але я був надто занурений у власні роздуми, Щоб зважати на довкілля. Зокрема, я перебирав у голові поради людей з інтернету. Серед них, на жаль, мені не трапилося жодної, якій би я повірив усім своїм серцем. Всі вони ці велеслівні порадники, виходили з того, що я насправді погруз у магічній війні з Лорною. Але ж насправді я не вірю у магічні війни. Я не вірю у демонів і взагалі в нечисту силу, тому що вона намагається заперечити третій закон Ньютона. Я не вірю в метафізичну інтерпретацію «паранормальних» феноменів. Натомість я вірю у світло науки. Я вірю у раціо, у логіку, у дискурс, у збалансований полілог! Мій шлях – це шлях інтелектуального самурая, а правило інтелектуального самурая: «тримай меч!» Кожної хвилини будь готовий практично виступити проти приниження свободи духу й розуму.

І все ж (чи краще – незважаючи ні на що) за останні два тижні я став набагато забобоннішим. У документації мене почали лякати спершу цифра 13, а потім 23 і 93 – стало здаватися, що між ними й фатумом існує не до кінця явний, але беззастережний зв'язок. Також тривожною прикметою стало побачити себе у темряві в дзеркалі, так само як і визирати поночі з вікон. Не можна було лягати спати, не попивши на ніч гарячого чаю з медом, а вранці вийти з дому, не послухавши Леннонову «Imagine». Важкість і несвобода – от що я відчував, коли в секунди прояснення розумів, наскільки моє життя стало залежати від цих забобонів. Я завжди уникав пускати у своє життя щось ірраціональне й нелогічне, але воно все одно опинилося там.

Коли я врешті відірвав свій невидющий погляд від землі, то виявив, що в парку вже споночіло. Тіні шугали між стовбурів дерев, вітер шумів галуззям, і, якби не голі крони, зараз було б уже цілком темно. Довкруг ні душі. Під ногами біліла доріжка, яка мовби створювала додаткову підсвітку. Тут я відчув до болю знайомий страх. Фантазія вже почала малювати щось лячне – якщо не хуліганів, котрі вискочать із тіні, щоб відібрати в мене гроші, то страшну бабцю зі сну, яка може ввігнати в інсульт своєю появою. Сіро-біле небо над головою-

Ворони мостяться на гілках. Мені було страшно, і я не мав куди подітися від цього.

І раптом, мов за чиєюсь командою, я різко вигукнув:

«Я не вірю в нечисту силу!»

Вітер шумів голим гіллям.

«Я не вірю в духів і демонів! Я не вірю ні в Бога, ні в чорта!»

Щось у мені стиснулося і в паніці шепотіло: «Ти що, здурів, що ж ти таке говориш, безбожнику, пощо богохульствуєш, знаєш, що зараз станеться? Візьми слова назад, візьми ці слова назад, тобі ж тепер нежити…»

«Я сам вибираю, у що вірити, а в що ні! Я сам вибираю, як жити!»

Голос у голові притих, і вітер притих, мовби у злагоді зі мною. А якщо не у злагоді, то принаймні у згоді за двадцять метрів од мене зажевріли перші ліхтарі вздовж центральної алеї.

Здивований, що опинився тут непомітно для себе, я пішов у напрямку світла й дуже скоро вийшов прямо з парку на вулицю Личаківську. Всередині мене запанував дивний спокій. Поки спускався кривою бруківкою до людної зупинки трамвая, мою голову ніби заповнив затишнй, м'який ефір. Люди на зупинці мовби й не помічали мене, а я не пересікався з ними поглядом. Проблиснуло відчуття, як по накуру – ми в дещо різних площинах реальності. Сів на трамвай (спокій, спокій опанував мене), і відтак, в дивнім стані плавності, я прийшов до себе додому. Усе тепер прочитувалося ясно й гладко. Я знав, за що братися, аби розплутати цей дивний гордіїв вузол, яким ледь сам себе не задушив. Отак-от.

– А тепер, любі друзі, будьмо уважні, – Йостек обводить нас радісним поглядом. – Зараз буде розвічання магії, нервових прощу покинути приміщення… Я дуже ретельно проаналізував події, які зі мною відбувалися, і дійшов ось яких висновків.

По суті, всі мої проблеми почалися відтоді, коли Лорна прислала ту записку – сиґілу. Якщо пригадуєте, тоді я накурився дусту й раптово написала наша красавіца. Підсвідомо я вже боявся її, боявся її покарання, тобто внутрішньо вже налаштувався на поразку. Тож коли вона ще й кинула мені есемеску в цей беззахисний час накуру, я просто не мав чим закритися від удару. Інформація пішла просто у підсвідомість. Тож на всі ці її так звані «команди смерті» я реагував уже як треба: як налаштований до управління автомат. Типовий приклад програмування свідомості, скажу вам. Лорна, мої тобі шануваня. Ти перемогла мене однією влучною есемескою, першою. – Йостек робить їй клоунський «салям». – Все подальше пекло я зробив собі сам, Лорна тільки підштовхувала.