Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Поклоніння ящірці - Дереш Любко - Страница 2


2
Изменить размер шрифта:

Врешті-решт стара пердуниха представилася: спочила, здохла, відкинула лещата, померла, пішла до Бозі гайтю, врізала дуба, простягла ноги — називайте це, як вам завгодно. Суті ви не зміните і радість від її смерті не приховаєте. Дзвінка зітхнула з полегшення.

Діючи наперекір батькам та старшій сестрі, яка слугувала зразком для Дзвінки, вона ступила на стежину андеґраунду.

Подруги відверто зневажали її за те, що Дзвінка слухає дурну музику, яка нікому не подобається, носить дерті джинси і навіть (та не може бути!) курить із Гладким Хіппі. Це було прекрасним ґрунтом для проростання пліток: знайомі розказували ружні гисторії найнесподіванішого змісту, починаючи тим, що Дзвінка — наша спільна з Хіппі курва, завершуючи леґендою про те, що ми троє заснували гурток юних онаністів, а самі гоміки, у той час як Дзвінка — лесбіянка (??!). Цікаво, чи зауважили вони наш таємний содомічний зв’язок із славнозвісною Нессі?

6.

Гладкого Хіппі я знав на рік менше, аніж Дзвінку. Він жив у Мідних Буках від народження, але потоваришували ми після того, як виявили спільні інтереси на ґрунті музики та ставлення до формалів загалом і Фєді зокрема. Він був дуже навіть непоганим хлопцем, просто мало хто хотів його зрозуміти.

Апологет і ветеран броунівського руху Гладкий Хіппі курив, нещадно пив і волоцюжив. У табелі в нього було дві двійки — з фізкультури та трудового навчання. У графі “поведінка” було виведене зле “НЕЗАД.!”. Якби знайшлося місце, кєра наставила би сто таких знаків оклику, і то навряд чи вони належно відобразили би стан речей. Його виганяли на короткий термін уже тричі. Хіппі писав контрольні з фізики та алгебри найкраще в класі (свого часу батечко мого знайомого викладав фізику на прикладній математиці в ЛДУ), проте вчителі боялися виставляти його на якісь олімпіади.

Ще Хіппі любив писати чорні гуморески про невдалі аборти, розчавлених КрАЗами білявих дівчаток та добрих дідусів, що забивали на смерть немічних бабусь. Він реґулярно надсилав свої доробки у газету місцевих баптистів “Віра, надія, любов”.

Гладкий Хіппі був страшенним націоналістом — не меншим за тих, що збиралися у Львові під Білою Мамою. Його гордістю були нордичні волосся й очі. Достоту білява арійська бестія. Красивий, як дитя Афродити, очі — шалено-синій кобальт і волосся густезне, м’яке та русе. Від тринадцяти років Хіппі не стригся.

Неподалік від центру Мідних Буків, на роздоріжжі, стоїть велика біла скульптура святої Анни, заступниці всіх невинно убієнних, з ледь піднесеними догори, як у Сина, що показує Свої рани, руками. На чорнім постаменті вибиті слова: “ТУТ ЇХ КАТУВАЛИ, ВОНИ ТУТ ПОВМИРАЛИ”. Слова виведені золотою фарбою. Святу Анну поставили у вісімдесят восьмому, нібито на честь тисячоліття християнства, а насправді для вшанування жертв НКВС.

Гладка ґранітна площадка біля постаменту була суперовим місцем. Коли Гладкий Хіппі напивався, він не йшов додому. Ні, він завжди ночував під фіґурою. Так він відображав внутрішній протест та зовнішню опозицію проти пацанів, формалів та просто алкашів, що ночували в Гіацинтовому Домі.

Тим не менше, свята Анна, прецінь, мала його у своїй опіці: пройдисвіта ще жодного разу не побили, коли той спав.

Може, гидилися?

7.

Мати Гладкого Хіппі була вчителькою української мови та літератури. Їй вдалося привити синові любов до Шевченка і Стуса, однак вона зазнала приголомшливого фіаско на синтаксично-орфо-графічній ниві. Зрештою, не при Хіппі буде сказано, і на гігієнічній також.

Батько був патріотом і помер, випасаючи білих ведмедів десь північніше Воркути. Він нічого синові не прививав, окрім хіба що цілком виправданого у наших краях москвофобства та профашистсь-ких поглядів. Баба Гладкого Хіппі померла рік тому, і це призвело до двох наслідків: Надії Дмитрівні стало по-барабану, де ночує її чадо, лиш би вступив наступного року у Політехнічний; Гладкий Хіппі міг вештатись, де завгодно.

8.

Кожна подія, навіть найдріб’язковіша, має причину, хід і наслідок. Так казала моя збочена дитяча сексуальна фантазія — вчителька історії у восьмому класі.

У Мідних Буках ми аутсайдери, погані діти, The Bad Company... Ми — цвіт нації, ми — цвіль нації. Насправді ж ми просто є.

Боготворили погляди Керуака, і Джона Леннона, і Брюса Спінґстіна, котрі так любили критикувати порядок і засуджувати владу.

І було так: були ми, була причина, не вистачало лише приводу, дрібнички, щоб ми зайнялися, немов просочені напалмом.

9.

всі зібрались?

всі зібрались?

всі зібралися?

церемонія от-от розпочнеться

Розділ 2.

1.

Погода змінилася на краще. Знаєте, як воно, у горах. Розпечена виразка сонця гріла, як зварйована. Калюжі миттєво пересохли, запах мокрої землі та хробаків здуло в гори. У Мідних Буках чатувала важка волога спека.

За тиждень уся волога випарувалась, а температура підскочила ґрадусів на вісім. Вночі підсинений спиртовий стовпчик мого термометра нижче двадцяти семи не опускався.

Усі здорові глуздом жителі міста сиділи у прохолодних кам’яничках. Від десятої ранку до сьомої вечора місто виглядало вимерлим. Лише старі пожовклі пси та коти, котрі так добре знають одне одного, що навіть не гарчать, вигрівають на сонячному пеклі промерзлі кості та вицвілу шерсть.

Речі ламаються й танцюють, і з року в рік усе більше й більше... Це характерно для Мідних Буків. У цьому сутність міста: занепад.

Я поставив у себе в садочку старий смугастий лежак. У найвищу спеку їм напівстиглі яблука, слухаю гарячу тишу міста й милуюся смарагдовим узором листя.

Я вичікую пору. Чекаю і не збагну, чого.

2.

Була перша пополудні. Годиною раніше до мене приплентався сонний Хіппі й зігнав з лежака. Ми вешталися вулицями, відчуваючи, як пружинить під ногами розмокрілий асфальт.

Хіппі десь дістав м’яча, і тепер ми йшли на дитячий майданчик трохи покопати. Добре, що в Буках було так багато кленів. Від спеки листя прив’яло, але таки давало тінь — хай і жалюгідну. Я тішився, що Гладкому Хіппі не спало на думку пертися до святої Анни — та була в найсонячнішому місці. Майданчик, куди ми простували, був у Божому затінку дерев.

Гладкий Хіппі завжди боявся ходити містом самотою: Фєдя, скажений ротвейлер Дюк, пацанчики з киями, оббитими цвяшками вістрями назовні етцетера. Зі мною було не так лячно.

Зрештою, я не вірив, що хоч один гопнік висуне свою стрижену голову на сонце, доки те в зеніті. Таке вар’ятство чинять лише безнадійні безклепки, як ото ми з Хіппі.

Парк, чого й слід було очікувати, був повністю безлюдним. Він являв собою звичайну ділянку, засаджену сосною, смерекою та ще невідомими мені листяними деревами, латинські назви яких Гладкий Хіппі використовував як лайку (“Ах ти, бля, Betula Pandula засрана, ТИ ЦЕ ДО МЕНЕ?..”)

У парку, наче мацаки восьминога, звивались асфальтові хіднички, по обидва боки яких кожні десять метрів стояли лавки. Так, наче у Мідних Буках жило не дві тисячі, а, скажімо, півмільйона душ, котрим ні з того ні з сього припекло посидіти на жорсткому рашпатому дереві.

Десь там, у тінистій глибині гаю був залитий сонцем прямокутник, всипаний товченою цеглою. Найкраще цей майданчик був пристосований до здирання колін та ліктів тих, кому до десяти. Пам’ятаю, раз бачив, як у це місиво пилюки та гострих цегляних камінців лицем запороло восьмилітнє дівчисько. Хвилину тому воно доганяло якогось набридливого хлопчака, а потім перечепилось лакованим мештиком і роздерло щоку. Я бачив, як камінці стирчали із закривавленої й перемазаної пилюкою бузі. А Хіппі на те лиш поцікавився, чи залишилися ще цигарки.

Найвіддаленіша частина майданчика закінчувалася цегляною стіною, заввишки в три і завдовжки у добрих двадцять метрів. Об неї ми, власне кажучи, і збиралися копати м’ячем.