Єва - Перес-Реверте Артуро - Страница 1

Артуро Перес-Реверте

Єва

© 2017 Arturo Pérez-Reverte

© І. Шевченко, пер. з ісп., 2019

© «Фабула», макет, 2019

© Видавництво «Ранок», 2019

Шановний читачу!

Спасибі, що придбали цю книгу.

Нагадуємо, що вона є об’єктом Закону України «Про авторське і суміжні право», порушення якого карається за статтею 176 Кримінального кодексу України «Порушення авторського права і суміжних прав» штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Повторне порушення карається штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо – і відеокасет, дискет, інших носіїв інформації, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Кримінальне переслідування також відбувається згідно з відповідними законами країн, де зафіксовано незаконне відтворення (поширення) творів.

Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.

Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!

1. Норддойче Ллойд Бремен

Я не хочу померти сьогодні ввечері, подумав Лоренсо Фалько.

Не в такий спосіб.

Однак це мало ось-ось статися. Хтось збирався його вбити. Кроки за спиною пришвидшувалися і лунали дедалі ближче. Поза всяким сумнівом, вони бігли за ним. Він почув крик кур’єра, коли той полетів у темряву з оглядового майданчика Санта Лузія, і його тіло впало з висоти п’ятнадцяти-двадцяти метрів, розбившись об бруківку неосвітленої вулички в кварталі Альфама. Тепер настала черга Фалько – вони прагнули завершити роботу.

Пологий схил дозволяв йому прискорити ходу, але, з іншого боку, полегшував завдання переслідувачів. Двоє чоловіків. Він помітив їх, коли кур’єр – чиє обличчя було ледь видимим у тьмяному мерехтінні далекого ліхтаря; виділялися лише вуса і насунутий на очі капелюх, – простягнув йому конверт згідно з домовленістю, а мить по тому, вгледівши незнайомців, подав сигнал тривоги. Вони квапливо розійшлися – кур’єр рушив уздовж балюстради оглядового майданчика (саме тому його схопили першим), а Фалько кинувся вниз вулицею, туди, де миготіли вогні Лісабона, що розкинувся біля підніжжя цього кварталу, розташованого на пагорбі; туди, де під безмісячним зоряним небом зливалася з нічним мороком широка темна смуга річки Тежу.

Шлях відходу тягнувся ліворуч, у неосвітленій зоні. Він пам’ятав це місце, оскільки вранці оглянув квартал, готуючись до нічної зустрічі. Таким було давнє професійне правило, що завжди спрацьовувало: перш ніж потрапити кудись, дізнайся, як швидко вийти звідти. Фалько згадав облицьовану азулежу[1] табличку на перехресті – Кальсадінья да Фігейра. Тісний провулок вів униз крутим схилом. Потрапити туди можна було за допомогою кам’яних сходів і залізного поруччя. Відтак він різко звернув наліво і збіг сходами, вчепившись однією рукою у поруччя, аби не спіткнутися. Наприкінці спуску, там, де провулок відхилявся вправо під прямим кутом, виднілася арка – настільки вузька, що двоє людей не могли пройти під нею одночасно.

Кроки лунали дедалі ближче, на перших сходинках. Я не помру сьогодні, повторив Фалько, бо маю цікавіші плани – жінки, сигарети, ресторан. Щось таке. Хай краще помруть вони. Дійшовши такого висновку, він скинув капелюха, намацав захований під стрічкою паперовий пакетик із лезом бритви і вийняв його звідти. Наближаючись до арки, розірвав обгортку, дістав з нагрудної кишені хусточку й обмотав нею руку, щоб безпечно затиснути лезо між великим і вказівним пальцями. Опинившись на місці, відскочив праворуч, притулився до муру і заціпенів, прислухаючись до відлуння кроків крізь стукіт пульсу у вухах.

Коли в просвіті арки показався перший силует, Фалько стрімко кинувся на нього і зліва направо чиркнув лезом по горлу. На темному обличчі спалахнула біла смуга – зуби роззявленого від несподіванки рота. Крик подиву миттєво змінився передсмертним хрипінням, повітря з легенів пораненого вирвалося назовні разом із кров’ю, що хлинула з перерізаної трахеї. Мішкувате тіло обм’якло, сповзло на землю і розпласталося під аркою. Друга тінь, що рухалася позаду, раптом зупинилася, тримаючись на відстані.

– Ну ж бо, покидьку, – дражнився Фалько, – підходь ближче. Вперед!

Три секунди пасивності. Можливо, п’ять. Обидва скам’яніли, тоді як лежачий чоловік хрипів і белькотів. Трохи згодом другий переслідувач повільно відступив у темряву, залишаючи поле битви.

– Не соромся! – крикнув Фалько. – Ходи сюди. Не кидай мене, будь ласка.

Кроки пришвидшилися, віддаляючись сходами вгору, аж доки не стихли. Тоді Фалько глибоко вдихнув повітря і посидів нерухомо, чекаючи, коли кров не стугонітиме в скронях і легке тремтіння в пальцях припиниться. Заспокоївшись, витер липку теплу рідину з руки й жбурнув подалі хустку і лезо.

Він нахилився, обшукуючи чоловіка, який нарешті завмер: пристебнутий до пояса ніж у чохлі, тютюн, сірники, дрібні гроші. У внутрішній кишені піджака лежав гаманець, який Фалько забрав собі. Звівшись на ноги, він роззирнувся довкола. Вуличка була безлюдною, і майже всі сусідні будинки тонули в мороці. Лише в кількох вікнах блимало світло, і десь приглушено лунало радіо – жіночий голос співав фаду[2]. Вдалині гавкав собака. Чорне небо, як і раніше, було настільки рясно вкрите зорями, що здавалося, ніби на Лісабон налетів величезний рій світлячків.

Якусь мить він розмірковував, чи не пошукати тіло кур’єра, який впав чи був скинутий з оглядового майданчика, але одразу відігнав цю думку. Як гласить старе прислів’я, цікавість згубила кішку. Його вже не обходило, чи вижив кур’єр, що пролетів п’ятнадцять чи двадцять метрів, перш ніж гепнутися об бруківку (найбільш імовірно, що помер). Фалько лише знав, що це португалець, який працював на франкістів за переконаннями чи за гроші, і що він передав йому інформацію, яку треба повідомити керівництву генштабу в Саламанці. Краще не ускладнювати собі життя. На вулиці міг з’явитися будь-хто – місцевий житель, випадковий перехожий, охоронець. Крім того, не виключено, що другий переслідувач вирішить повернутися і помститися за вбитого товариша. Важко прорахувати наперед. Робота Лоренсо Фалько була непередбачуваною: лотерея, безліч ризиків і комбінацій. До того ж конверт – причина нічної зустрічі – лежав у нього в кишені. Мертвий посередник нічим не міг зацікавити його. Анонімний безликий солдат (йому вдалося розгледіти лише смужку вусів під крисами капелюха); учасник брудної війни, що точилася на іспанських фронтах, у тилу, а також – за кордоном, у темних небезпечних місцях, подібних до цієї вулички. Мерзенні вчинки представників мерзенної професії. Шпигуни – такі ж безликі, як той республіканський агент, що валяється під аркою із перерізаною горлянкою, або другий змовник, який завбачливо втік, побоюючись, що його спіткає та сама доля. Жалюгідні пішаки на шахівниці, де розігрують свою партію сильні світу цього.