Бікіні - Паттерсон Джеймс - Страница 38

— Звісно, — підтвердив Анрі.

— А яка з того користь «Альянсу»?

— Бенджаміне, — терпляче мовив Анрі. — Вони наймають мене не для того, щоб я робив відеохіти на продаж. Я роблю фільми виключно для них. І вони платять мені за те, щоб ці фільми дивитися.

Розділ 83

Анрі сказав, що вбивав заради грошей, і тепер його історія почала набувати загальних обрисів. Він убивав і робив фільми про ці сексуальні страти для обраної аудиторії за величезні гроші. Тепер кіношна обстановка, на тлі якої було вбито Кім, набула сенсу. То було щось на кшталт павільйонних декорацій. Але я не розумів, навіщо Анрі утопив Левона та Барбару Макденіелсів. Як же це пояснити?

— Ти розповідав мені про Підглядачів. І про своє відрядження на Гаваї.

— Так, я пам'ятаю. Розумієш, Підглядачі дозволяють мені великий ступінь творчої свободи, — пояснив Анрі. — Кім я вибрав по фотографіях. Хитрістю видурив інформацію з її агенції. Сказав, що мені потрібні її послуги як моделі, і спитав, коли вона повернеться з… «а де у неї, до речі, зараз фотосесія?»

Мені сказали місце зйомки, а решту я вже дізнався сам: конкретний острів, час прибуття й готель. Поки я чекав на Кім, я вбив маленьку Розу. Вона була ласим шматочком, amuse-bouche…

— Амюз що?

— Це означає засіб для посилення апетиту, пікантну закуску. У даному випадку «Альянс» не оплатив цієї роботи, і тому я виставив фільм на аукціон. Так-так, існує ринок для подібних речей. Таким чином я заробив трохи додаткових грошей, а потім зробив так, щоб цей фільм у кінцевому підсумку потрапив до голландця. Ян особливо полюбляє маленьких дівчаток, тому я хотів, щоб у Підглядачів слина котилася в очікуванні моїх нових робіт.

— Коли Кім прибула на Гаваї для фотосесії, я безперервно за нею стежив.

— Ти перебував там під іменем Нільс Бйорн? — спитав я. Анрі аж сіпнувся. А потім насупився.

— А звідки ти про це дізнався?

Я збагнув, що зробив помилку. Ні з того, ні з сього я пов'язав Джину Працці з жінкою, що зателефонувала мені, коли я був на Гаваях, і сказала, щоб я перевірив мешканця готелю на ім'я Нільс Бйорн. Ця несподівана здогадка, вочевидь, влучила в ціль — і викликала незадоволення в Анрі.

Цікаво, а навіщо Джині видавати Анрі? Що він приховав про їхні стосунки?

Це здалося мені важливою зачіпкою в історії Анрі, але я зробив собі попередження. Заради власної безпеки я мушу бути дуже обережним, щоб не розізлити Анрі. Дуже обережним.

— Хтось дав наводку поліції, — відповів я. — Що якийсь торговець зброєю знімав номер у готелі «Вейлі Прінсес» на ім'я Нільс Бйорн саме тоді, коли зникла Кім. Його так і не встигли допитати.

— Ось що я тобі скажу, Бене, — мовив Анрі. — Нільс Бйорн — то був я, але я вже знищив документи на це ім'я. І більше ніколи ними не скористаюся. Тому це тобі вже нецікаво.

Раптом він рвучко встав зі свого стільця й поправив навіс так, щоб закритися від прямих сонячних променів. Я ж скористався цим часом для того, щоб вгамувати свої нерви.

Міняючи записану касету на нову, я почув, як Анрі тихо мовив:

— Сюди хтось їде.

І знову моє серце почало відбивати в грудях чечітку.

Розділ 84

Прикривши очі долонею, я поглянув на колію, що тягнулася крізь пустелю на захід, — і помітив, що з пагорба до нас спускається седан темного кольору.

Анрі швидко зорієнтувався:

— Негайно! Забирай свої речі, свою склянку та стілець — і мерщій у причіп.

Я зробив так, як він сказав, і поквапився до причепа, а слідком за мною увійшов Анрі. Він зняв із гачка ланцюг і поклав його під раковину. Мені ж він віддав мою куртку й наказав сховатися в туалеті.

— Якщо наш гість не на жарт розійдеться, — попередив Анрі, — то, можливо, мені доведеться спекатися його. Це означає, що ти станеш свідком убивства, Бене. Повір мені, тобі не буде від цього ніякої користі.

Я протиснувся до крихітного туалету й поглянув на свою пику в дзеркалі, перш ніж вимкнути світло. У мене виросла триденна борода, а сорочка пом'ялася. Я мав непрезентабельний вигляд і був схожий на бомжа.

Стінка туалету була тонка, і я чув крізь неї все. У двері причепа постукали, й Анрі відчинив їх. Почулися важкі кроки.

— Ласкаво просимо, констебле. Мене звуть брат Михайло, — сказав Анрі.

Почувся владний жіночий голос:

— Я — лейтенант Брукс з Охорони заповідника. Цей кемпінг закритий, пане. Ви що — не бачили загорожі й знаку «В'їзд заборонений» гігантськими літерами?

— Вибачте, — сказав Анрі. — Я хотів помолитися, щоб мені ніхто не заважав. Я — з Камальдолійського монастиря. Що в місцевості Біг Сюр у Каліфорнії.

— Та будь ви хоч акробатом із «Цирку Сонця». Вам нема чого тут робити.

— Мене привів сюди Господь, — заперечив Анрі. — Це Він вказує, що мені робити. Вибачте. Я не збираюся заподіяти ніякої шкоди.

Я відчув, як у причепі наростає напруженість. Якщо жінка-охоронець спробує викликати по радіо допомогу, то їй капець. Багато років тому в Портленді я здав назад патрульне авто й наїхав на інвалідний візок, ледь не розчавивши діда, що в ньому сидів. Іншого разу я націлив помпову рушницю на дитину, яка вискочила із-за сусіднього автомобіля й наставила на мене водяний пістолет.

Обидва рази мені здалося, що від хвилювання серце моє вискочить із грудей, але, клянуся Богом, цього разу було ще гірше.

Якщо пряжка мого ременя випадково стукне об металеву раковину, то лейтенант почує. Якщо вона мене побачить і почне допитувати, то Анрі може вирішити, що йому доведеться вбити її, і тоді я стану винуватцем її смерті.

А потім він уб'є мене.

Я молив Бога, щоб не закашляти чи не чхнути. Я благав Його, щоб лихо оминуло мене.

Розділ 85

Лейтенант сказала Анрі, що вона розуміє його потребу усамітнитися в пустинь, але попередила, що цей кемпінг є досить небезпечним.

— Якби пілот вертушки не помітив вашого причепа, то патруль сюди б і не приїхав. А що, коли б у вас скінчилося пальне? Або вода? Ніхто б вас не знайшов, і ви б загинули, — пояснила лейтенант Брукс. — Я почекаю, поки ви зберете ваші речі й поїдете.

Тут затріщала рація, і я почув, як жінка-охоронець сказала:

— Я знайшла його, Юзефе.

Я завмер, чекаючи неминучого пострілу, і подумав, що треба ударом ноги розчинити двері і спробувати вибити пістолет із руки Анрі, щоб якось врятувати жінку.

Та в цей момент лейтенант повідомила напарнику:

— Він — монах. Відлюдник. Так, сам-один. Та ні, усе нормально.

У розмову втрутився голос Анрі:

— Лейтенанте, уже поночіє. Я запросто можу виїхати завтра вранці. А сьогодні мені б дуже хотілося залишитися тут для молитов та роздумів.

Запала нетривала тиша — то, мабуть, лейтенант розмірковувала над проханням Анрі. Я повільно й обережно видихнув і так само повільно вдихнув. Жінко, роби, як він каже. Забирайся звідси під три чорти.

— Нічим не можу вам допомогти, — сказала вона.

— Ля певен, що можете. Дозвольте мені лишитися тут іще на одну ніч. Це — все, що я прошу.

— Ваш бензобак повен?

— Еге ж. Я залив його по вінця, коли їхав до парку.

— А води у вас достатньо?

Скрипнули дверцята холодильника.

— Тоді завтра вранці вас тут уже не має бути, — сказала лейтенант. — Домовилися?

— Так, домовилися, — погодився Анрі. — І вибачте за клопіт.

— Нема за що. Добраніч, брате.

— Дякую, лейтенанте. Боже вам благословення.

Я почув, як загув двигун патрульного автомобіля. І за хвилину Анрі відчинив дверцята.

— Зміна планів, — сказав він, коли я боком вибирався з вузького туалету. — Зараз я приготую поїсти. А потім нас чекає безсонна ніч.

— Нема проблем, — сказав я.

Визирнувши у вікно, я побачив, як віддаляються задні ліхтарі патрульного авто — назад, до цивілізації. А позаду мене Анрі кинув на сковорідку пиріжки для гамбургерів.