Бікіні - Паттерсон Джеймс - Страница 36

Пісками віяв легенький сухий вітерець, і по моєму черевикові пробіглася ящірка. Анрі скуйовдив пальцями волосся; вигляд у нього був знервований і збуджений. Досі я не бачив, щоб він так смикався і хвилювався. І через це рознервувався сам.

— Будь ласка, змалюй місце дії, Анрі. То був районний ярмарок?

— Можна й так назвати. Сільськогосподарські продукти й тварини були по один бік головної вулиці, а масові розваги та наїдки з напоями — по другий. Уточнювати не буду, ііене. Я ж сказав — без подробиць. Це могло трапитися і в містечку Венген, що в Швейцарії, і в якій-небудь Кізяківці в Арканзасі. Не має значення, де це було. Просто уяви собі яскраві вогні ярмарку, щасливих людей та цілком серйозні оглядини тварин. Бо на кону стояли бізнесові угоди, від яких залежало майбутнє фермерів. Мені було тоді чотирнадцять, — продовжив він. — Мої батьки виставляли в спеціальній клітці екзотичних курчат. Уже поночіло, і батько сказав мені привезти нашу вантажівку з приватної стоянки для автомобілів учасників виставки, розташованої поодаль від ярмаркового майдану. Коли я йшов туди, то зазирнув до одного з харчових павільйонів, де Лорна продавала всілякі хлібобулочні вироби й печиво.

Лорна була моєю ровесницею, і ми ходили з нею в один клас. Вона була сором'язливою білявкою. Свої книжки вона зазвичай носила перед собою так, що вони закривали груди. Але їх усе одно було видно. У ній мені подобалося геть усе, абсолютно все.

Я кивнув, й Анрі продовжив:

— Пам'ятаю, що того дня вона була вся в блакитному. І від цього її волосся здавалося ще білявішим, а коли я сказав їй: «Привіт!», то мені здалося, що вона була рада мене бачити. І спитала, чи не хочу я підхарчитися.

Я знав, що батько вб'є мене, якщо я не привезу вчасно вантажівку, але я не боявся прочухана — отак я здурів від тієї красуні.

Анрі розповів, як вони пішли на ярмаркову площу на атракціони, як він купив Лорні булочку і як вона з остраху вхопилася за його руку, коли вагончик на американських гірках різко пірнув униз.

— Й увесь цей час я відчував до цієї дівчини якусь особливу непереборну тягу й ніжність, — сказав Анрі. — Після атракціону до нас підійшов хлопець на ім'я Крейг такий-то. Він був на пару років старший за мене. Поглянувши на мене, як на порожнє місце, він сказав Лорні, що має два квитки на чортове колесо і що вона навіть не уявляє, що то за краса: внизу на майдані яскраві вогні, а в небі — зорі.

«Ой, мені так хочеться покататися на колесі! — вигукнула Лорна. А потім повернулася до мене. — Ти ж не заперечуєш?» — І пішла з тим хлопцем.

А я заперечував, Бене. Я був проти. Провівши їх поглядом, я пішов за вантажівкою й за прочуханом. На стоянці було темно, але я швидко знайшов батьків автомобіль поруч із причепом-скотовозом.

Біля цього причепа я побачив іще одну дівчину, яку знав по школі, — Моллі. Вона якраз намагалася загнати двох телят із декоративними стрічками на недоуздках, але в неї нічого не виходило.

Я запропонував їй допомогу, — сказав Анрі. — Але Моллі відповіла: «Ні, дякую. Я сама», — щось у такому дусі, і справді спробувала самотужки заштовхати телят до причепа похилою рамою.

Мені не сподобалася її інтонація, Бене. Я відчув, що вона перейшла межу.

Я схопив лопату, що стояла прихилена до причепа і, коли Моллі повернулася до мене спиною, лупонув її по потилиці. Почулося гучне «хрусь!» — цей звук надзвичайно мене збудив — і вона гепнулася додолу.

Анрі замовк. Пауза тривала досить довго, але я теж вперто мовчав.

Нарешті Анрі знову заговорив:

— Я затягнув Моллі в причіп і закрив задній борт. На цей час вона вже оговталася й почала скімлити. Я сказав їй, що ніхто її не почує, але вона не припиняла.

Я схопив її руками за шию і став душити так природно, наче я повторював те, що багато разів робив раніше. Може, і робив — уві сні.

Анрі поправив браслет годинника, відвернувся і вп'явся поглядом у пустелю. Коли він знову обернувся до мене, його очі були байдужі й позбавлені виразу.

— Коли я душив її, то почув, як поруч пройшли двоє чоловіків. Вони сміялися. Я душив Моллі за шию так сильно, що в мене руки заболіли, тож я змінив хватку й став душити далі, аж поки вона не припинила дихати.

Я відпустив її, і вона стала хапати ротом повітря, але більше не скімлила. Я ляснув її по щоці — і відчув, як набубнявів мій прутень. Стягнувши з Моллі одіж, я перевернув її — і вжарив. При цьому я увесь час не знімав рук з її шиї, а коли скінчив, то вже задушив її остаточно.

— Про що ти думав, коли це робив?

— Я просто хотів, щоб це тривало й далі. Не хотів переривати задоволення. Уяви собі Бене, який то був кайф — разом з оргазмом відчути у своїх руках силу дарувати життя або смерть. Я відчув, що заслужив зробити це. Хочеш знати, як я почувався? Я почувався як Бог.

Розділ 80

Наступного ранку я прокинувся, коли двері трейлера ковзнули вбік і всередину хлинув потік блідого, майже білого сонячного світла. Почувся голос Анрі:

— Я приніс тобі кави та булочок, приятелю. І яйця. Сніданок для мого компаньйона.

Я сів на своєму розкладному ліжку, а тим часом Анрі розпалив плитку, розбив яйця в чашку й дочекався, поки зашипить сковорідка. Я поїв, і ми знову почали роботу під навісом. У моїй голові знову й знову прокручувалася думка: Анрі зізнався в убивстві. Десь колись на окружному сільському ярмарку задушили чотирнадцятирічну дівчину. Звіт про її смерть і незавершена кримінальна справа десь мають зберігатися.

Невже Анрі збирається подарувати мені життя, розуміючи, що я тепер знаю про це вбивство?

Він повернувся до історії Моллі, продовживши її з того моменту, де закінчив минулого вечора.

Анрі був збуджений, жестами зображав мені, як він затягнув Моллі в хащі й засипав листям, уявляючи, який страх нажене на околичні містечка звістка про те, що Моллі зникла.

Анрі розповів, як він сам долучився до пошуків Моллі, як розклеював плакати, як брав участь у ході із запаленими свічками, а сам тим часом плекав у глибині душі свою таємницю про те, як він убив Моллі й вийшов сухим із води.

Він описав мені похорон дівчини, білу труну під покривалом квітів, як він дивився на плачучих людей, особливо на родину Моллі: її батьків та брата із сестрою.

— Я намагався відчути те, що відчувають вони, — сказав Анрі. — Ти ж, напевне, знаєш усе про найвідоміших серійних убивць, Бене? Про Джейсі Лі Дугард, Денніса Лі Рейдера, Дамера, Банді… Усі вони діяли під впливом сексуальних імпульсів. Учора мені подумалося, що для нашої книги буде важливо провести межу між цими вбивцями і мною.

— Стривай, Анрі. Ти розповів мені, що відчував, коли зґвалтував і вбив Моллі. А оте відео з Кім Макденіелс? І тепер ти кажеш мені, що ти не такий, як згадані тобою серійні вбивці? А звідки це видно?

— Ти випустив з уваги одну важливу річ. Придивися ретельніше, Бене. Бо це — важливо. Я вбив десятки людей і більшість із них зґвалтував. Але, за винятком Моллі, я робив це за гроші.

Добре, що мій магнітофон усе це записував, бо мій розум розщепився на три частини: письменник, що міркує, як зліпити докупи розрізнені розповіді Анрі в розповідь, від якої неможливо відірватися. Полісмен, що шукає зачіпки для визначення особи Анрі в тому, що він мені розповів, у тому, що не розповів, і серед тих його психологічних білих плям, про чиє існування він сам не здогадувався. А третя частина мого мозку, яка працювала з максимальним напруженням, представляла людину, що бажала вижити.

Анрі сказав, що вбивав заради грошей, але Моллі він убив від люті. Він попередив, що вб'є мене, якщо я його не послухаюся. Він міг будь-якої миті змінити власні правила.

Я вслухувався. Намагався вивчити Анрі Бенуа в усіх його вимірах. Але найбільше я намагався вирахувати, що маю зробити, аби вижити.

Розділ 81

Анрі повернувся до причепа з бутербродами та пляшкою вина. Коли він відкоркував пляшку, я спитав його: