Бікіні - Паттерсон Джеймс - Страница 19

— Тут є одна дівчина, що працює у сфері піару. Я знайшов їй роботу для «Чиказьких ведмедів». Я не жартую, Гокінсе. Цє не для преси. Ця дівчина — моя подруга.

— Зрозуміло.

— Кілька місяців тому Кагіл заклепав їй дитину. І вона розповіла про вагітність своїй матері. Розповіла також про Кагіла та про мене. Вона дає Дугу шанс повестися шляхетно. Не знаю, що вона, в біса, має під цим на увазі.

— Значить, він зустрічався одночасно з Кім та іншою жінкою? Ти певен?

— Еге ж.

— А він вдавався до насильства? Є зареєстровані свідчення?

— Звісно, що є. У всіх цих зіркових спортсменів. Сутички в барах, наприклад. У того ж Дуга була гучна бійка після гри я командою університету Нотр-Дам. І таке інше.

— Дякую, Семе.

— Нікому про це не кажи, — відказав він. — Я не жартую. Дійсно — нікому.

Я просидів із цією інформаційною бомбою кілька хвилин, обмірковуючи, що все це означає. Якщо Кім дізналася, що Дуг надурив її, то це було для неї достатньою підставою прогнати його. Якщо ж він хотів повернути її і впав у відчай, то конфронтація між ними могла призвести до фізичного зіткнення з непрогнозованими наслідками.

Я зателефонував Левону. І був спантеличений його реакцією.

— Дуг — це механізм, рухомий тестостероном, — пояснив він мені. — Кім казала, що він впертий і вольовий, і ми всі знаємо, що на полі він — справжній убивця. Звідки ми знаємо, на що він здатен? Барбара й досі йому довіряє, але мені починає здаватися, що, можливо, Джексон має рацію. Може, нони і справді натрапили на справжнього зловмисника.

Розділ 39

В обіймах Чарлі Джулія почувалася невагомою, як пушинка. Вона зімкнула свої довгі ноги довкола його талії, і йому тільки й треба було, що трохи присісти. І Джулія опинилася в нього на колінах.

Тихенько колихаючись на хвилях, Джулія підняла на нього погляд і сказала:

— Чарлі, це повний кайф. Краще не буває.

— Помиляєшся. Далі буде ще краще, — повторив він фразу, що стала лейтмотивом їхньої зустрічі.

Вона посміхнулася у відповідь і тихенько його поцілувала, потім — сильніше, ще сильніше, один тривалий солоний поцілунок змінювався іншим, і збудження пронизало їх, як сяюча електрична дуга.

Він розв'язав поворозку на її шиї, розпустив бант на спині й сказав:

— Таке просте біле бікіні, а скільки драйву…

— Що?

— Та так, нічого, — відказав він, дивлячись, як верхня частина купальника повільно попливла геть по воді, тоненька біла смужка на чорних хвилях. Він дивився на неї, аж поки та не зникла, але Джулії, здавалося, було байдуже.

Вона була надто зайнята, лизькаючи його вухо й притискуючись твердими, як діаманти, сосками до його грудей. Він повернув її так, що вона притиснулася до нього ще міцніше. Джулія застогнала і стала хтиво тертися об його дебелий прутень.

Чарлі простягнув руку й пробігся пальцями по її сідничках, обтягнутих еластичним бікіні, потім добрався до інтимного місця — і вона застогнала й заскиглила, як мала дитина.

Джулія напружилася й спробувала ногами стягнути з нього шорти.

— Стривай, — сказав він. — Будь гарною дівчинкою.

— Я хочу бути не гарною, а потрясаючою, — сказала вона, важко дихаючи, вкриваючи його поцілунками і знову намагаючись стягнути з нього шорти. — Я просто вмираю — так тебе хочу, — ніжно зітхнула Джулія.

Розімкнувши їй ноги, Чарлі стягнув із неї трусики-бікіні. Несучи голу дівчину на руках, він вийшов із хвиль, і по їхніх тілах струменіла вода, що сріблясто виблискувала під місячним сяйвом.

— Тримайся за мене, мавпочко, — сказав він.

Чарлі приніс її туди, де він залишив свою торбу біля валуна застиглої лави. Нахилившись, він витягнув із торби два величезні пляжні рушники.

І досі тримаючи дівчину на руках, він розстелив один рушник і ніжно поклав на нього Джулію, а другим накрив.

Потім Чарлі ненадовго відвернувся, поставив камеру «Панасонік» поверх торби, увімкнув її й повернув під потрібним кутом.

Після цього він знову повернувся до Джулії і стягнув із себе плавки. Вона поглянула на нього, і в неї вирвалося:

— О Господи, ну й лихо в тебе, Чарлі!

Він задоволено посміхнувся. Ставши перед нею навколішки, Чарлі став пестити її язиком, аж поки Джулія не закричала:

— Благаю, Чарлі, я вже не можу, досить! Благаю, досить! — І годі він увійшов у неї.

Її крики потонули в гуркоті океану — як він і розраховував. Коли вони скінчили кохатися, він простягнув руку до горби, дістав звідти зубчастий ніж і поклав його побіля них.

— А це навіщо? — спитала Джулія.

— Обережність не завадить, — відповів Чарлі і знизав плечима. — На той випадок, якщо до нас здумає підкрастися якийсь зловмисник.

Пригладивши її коротко стрижене волосся, він поцілував її заплющені очі й огорнув голу дівчину руками, зігріваючи її теплом свого тіла.

— Спи, Джуліє. Зі мною тобі нема чого боятися.

— Далі буде ще краще? — піддражнила вона.

— Еге ж, моє поросятко.

Вона засміялася і вгніздилася в нього на грудях. Чарлі натягнув рушник їй на очі. Джулія думала, що то він говорить із нею, коли він спитав, дивлячись в об'єктив:

— Усі задоволені?

— Задоволені — цілком і повністю, — відповіла вона й радісно зітхнула.

Розділ 40

Левон та Барбара прожили ще одну болісну добу, і я нічим не міг зарадити їхньому нещастю. Коли я пішов тієї ночі спати, по телеящику й досі крутили старі новини та дотеперішній відеоряд, а коли раптом задзвонив телефон, то він вихопив мене з глибокого й тривожного сну.

То був Едді Кеола.

— Бене, — сказав він мені. — Не дзвони Макденіелсам про те, що я зараз тобі розповім. Просто вийди й зустрінь мене біля входу до твого готелю за десять хвилин.

Коли я підтюпцем вискочив у теплу ніч, Кеола вже чекав мене у своєму джипі, не вимикаючи двигуна. Я всівся поруч із ним.

— Куди їдемо? — поцікавився я.

— На пляж, що зветься «Майданчик Макени». Схоже, копи щось таки знайшли. Або когось.

Десять хвилин по тому Едді зупинив авто на кривому узбіччі побіля шести поліцейських всюдиходів, а також міні-автобусів, на яких прибули оперативники та слідчі. Під нами виднілося півколо пляжу, що являв собою невеличку бухту, утворену виступами лавової породи, що колись сповзала в океан.

Угорі гуркотів гелікоптер, кидаючи світло прожектора на юрму правоохоронців, що ходили по берегу, скидаючись у химерному освітленні на пласкі манекени.

Ми з Кеолою вийшли на пляж і побачили, як рятівна машина з пожежної охорони здала задки до краю води. Невдовзі на хвилях затанцювали надувні човни — то готувалася до роботи група аквалангістів.

Мені стало зле від думки, що там, під водою, знаходиться тіло Кім і що вона загинула, намагаючись втекти від свого колишнього приятеля.

Кеола перервав мої роздуми й представив мене детективу на ім'я Палікапу — кремезному молодому полісмену у форменій куртці.

— Оті відпочивальники, — сказав він, показуючи рукою на купку дітей та дорослих на дальньому краю лавової підкови, що утворювала природну набережну, — вони побачили, що отут цілий день щось плавало.

— Ви хочете сказати — тіло, — зауважив Кеола.

— Спочатку їм здалося, що то якась колода чи купа сміття. Згодом вони помітили, як побіля того предмета нишпорять акули, і повідомили нас. Опісля хвилі затягнули його під пузирчасту вулканічну породу, де він і застряг. Зараз там працюють аквалангісти.

Кеола пояснив, що пузирчаста порода — це лавова відмілина з порожнистою підводною частиною. Інколи необачні люди запливають у ті печери під час відпливу, втрачають пильність — і захлинаються всередині, коли починається приплив.

Може, саме це й трапилося з Кім? Раптом така думка здалася мені цілком імовірною.

На прилеглому відрізку дороги зупинялися міні-автобуси телекомпаній, до пляжу спускалися репортери, а поліцейські вже огороджували місце події жовтою стрічкою.