Бікіні - Паттерсон Джеймс - Страница 17

Моєю останньою зупинкою на шляху, яким пройшовся Бйорн в Інтернеті, був «Скоал» — глянцевий європейським журнал, що висвітлював світське життя. Там було фото зі званого обіду на честь одного шведського промисловця, котрий відкрив фабрику з виробництва боєприпасів неподалік від Готенберга.

Я збільшив фото й уважно придивився до чоловіка, якого ідентифікували як Бйорна, до його очей, у яких застигла іскра фотоспалаху. Він мав правильні риси обличчя, світло-брунатне волосся і прямий ніс. На вигляд йому було десь тридцять із гаком, і не було в ньому жодної примітної риси, яка б впадала у вічі.

Я скопіював це фото на свій жорсткий диск, зателефонував до «Вейлі Прінсес» і спитався про Нільса Бйорна. Мені сказали, що він учора вибрався.

Тоді я попрохав з'єднати мене з Макденіелсами.

І розповів Левону про дзвінок від невідомої жінки і те, що мені вдалося дізнатися про Нільса Бйорна: що його звинуватили в продажу зброї терористичній державі й що його звинувачували також у зґвалтуванні моделі. І жодне звинувачення не скінчилося ув'язненням. Два дні тому він мешкав у готелі «Вейлі Прінсес».

Хоч як я не намагався стримувати збудження, воно все одно чулося в моєму голосі.

— Мабуть, це прорив, — сказав я.

Розділ 34

Левон чекав, поки Джексон візьме слухавку. Через п'ять хвилин, протягом яких він змушений був слухати дурнуваті електронні мелодії, йому сказали, що лейтенант поліції зараз зайнятий і зателефонує пізніше. Левон поклав слухавку й увімкнув великий, ледь не з півстіни завбільшки, плазмовий телевізор, де якраз мали передавали новини.

Спочатку з'явилася графічна заставка «Всеострів'янські полуденні новини» з дикторами Трейсі Бейкер та Кенді Коалані. Бейкер заговорила про «модель Кім Макденіелс, яку й досі не можуть знайти». Цю новину супроводжувало фото Кім у бікіні. Потім на екрані з'явилася пика лейтенанта Джексона, а під нею напис: «Прямий репортаж».

Він розмовляв із пресою перед поліцейським відділком.

— Барб, мерщій іди сюди, — гукнув Левон, збільшуючи звук.

Барбара сіла поруч на диван якраз тоді, коли Джексон говорив: «Ми працюємо з особою, що представляє для нас інтерес, слідство триває. Прошу всіх, хто має хоч якусь інформацію про Кім Макденіелс, зв'язатися з нами. Конфіденційність гарантується. Це наразі все, що я можу повідомити».

— Вони заарештували когось чи ні? — спитала Барбара, стиснувши йому руку.

— Особа, що представляє інтерес, це — підозрюваний. Але в них немає проти нього доказів, інакше він заявив би, що цього чоловіка заарештовано. — Левон додав іще трохи звуку.

Якийсь репортер спитав:

— Лейтенанте, наскільки я розумію, ідеться про Дуга Кагіла?

— Без коментарів. Це все, що я для вас маю. Дякую.

Джексон відвернувся, репортери зчинили ґвалт, і в цей момент на екрані знову з'явилася Трейсі Бейкер: «На Мауї бачили Дуга Кагіла, півзахисника команди «Чиказькі ведмеді». Поінформовані джерела стверджують, що він був коханцем Кім Макденіелс». На екрані з'явилося фото Дугласа у формі, з шоломом під рукою та з широченною посмішкою. Він мав коротко стрижене біляве волосся й типовий шарм мешканця Середнього Заходу.

— Я ще можу уявити, що він до неї набридливо чіплявся, — зауважила Барбара, прикусивши нижню губу. Вихопивши в Левона пульт, вона прикрутила звук. — Але завдати їй шкоди? Мені не віриться, що таке могло статися.

Цієї миті задзвонив телефон. Левон рвучко схопив слухавку.

— Містере Макденіелс, це лейтенант Джексон.

— Ви хочете заарештувати Дуга Кагіла? Якщо це так, то ви зробите велику помилку.

— Годину тому з'явився свідок, місцевий мешканець, який стверджує, що бачив, як Дуг Кагіл чіплявся до Кім і погрожував їй після фотосесії.

— Хіба Дуг не казав вам, що не бачив Кім? — спитав Левон.

— Казав. Але він міг нам збрехати, тому ми знову його допитуємо. Він і досі заперечує свою причетність.

— Є ще один чоловік, про якого вам слід було б знати, — зауважив Левон. І він розповів лейтенанту про анонімний телефонний дзвінок із наводкою на міжнародного бізнесмена на ім'я Нільс Бйорн.

— Ми знаємо, хто такий Бйорн, — відповів Джексон. — Між ним та Кім немає зв'язку. Жодного свідка. І повна відсутність відеодоказів із камер стеження.

— Ви його допитували?

— Бйорн виїхав іще до того, як виявилося, що Кім зникла. Макденіелсе, я знаю, що ти на це не купишся, але Кагіл — наша людина. Просто нам потрібен певний час, щоб він розколовся.

Розділ 35

Анрі в образі Чарлі Ролінза обідав у вишуканому готельному ресторані на березі океану. Ресторан називався «Сенд Бар». Угорі жовтіли яскраві парасольки, а сходами, що вели до пляжу, бігали туди-сюди засмаглі підлітки. їхні тіла блищали краплями води, й Анрі не знав, хто з них прекрасніший — хлопці чи дівчата.

Офіціантка принесла йому рідкий цукор для охолодженого чаю та кошик із сирними грінками й сказала, що салат невдовзі буде готовий. Анрі з приємністю кивнув і відповів, що йому подобається краєвид і що він не знає місця, кращого за це.

За наступним столиком офіціант відсунув стілець і на нього сіла вродлива молода жінка. Вона мала чорне волосся й коротку хлоп'ячу стрижку. На ній був білий купальник-топ і жовті шорти.

Анрі знав, хто ховається за окулярами «Мауї Джим».

Коли жінка поклала на стіл своє меню, він сказав:

— Джулія. Джулія Вінклер.

Вона здивовано підвела очі.

— Вибачте, але я вас не знаю.

— Зате я вас знаю, — відповів він і підняв камеру, немов пояснюючи: «я в курсі справи». — Ви тут на роботі?

— Була. Зйомки скінчилися вчора.

— О! Для журналу «Спортивне життя»?

Жінка кивнула, і її обличчя спохмурніло.

— Я чекала, усе сподівалася… Ми з Кім Макденіелс жили в одному номері.

— Вона неодмінно повернеться, — лагідно сказав Анрі.

— Ви так гадаєте? Чому?

— Я маю таке відчуття, що їй усе набридло і вона вирішила трохи розслабитися. Таке інколи трапляється.

— Якщо ви такий екстрасенс, то скажіть: де вона зараз?

— Наразі я не можу піймати її флюїди, зате я прекрасно відчуваю ваші.

— Аякже. І що ж я думаю? Що відчуваю?

— Вам трохи самотньо й сумно, і вам хотілося б пообідати з кимось, хто б вас потішив і розвеселив.

Джулія розсміялася, й Анрі дав знак офіціанту перемістити міс Вінклер за його стіл. Прекрасна дівчина сіла поруч, так, щоб їм обом було видно океан.

— Чарлі Ролінз, — сказав він, простягаючи руку.

— Привіт, Чарлі Ролінз. І що в мене буде на обід?

— Салат зі смаженим курчам та дієтична кола. І ще дещо. Вам хочеться залишитися тут іще на один день, тим більше, що сусідка приглядає за вашим котом, а тут так гарно! І навіщо ото додому поспішати?

Джулія знову розсміялася.

— Не кіт, а ротвейлер. Його звуть Бруно.

— Бачите, я майже вгадав, — задоволено мовив Анрі, відкинувшись на спинку.

Тим часом офіціантка принесла йому салат і спитала в Джулії, що вона хоче замовити.

— Смажене курча й коктейль «Май тай».

— Навіть якщо я дійсно залишуся ще на один день, попереджаю — я з фотографами не зустрічаюся, — зауважила дівчина, поглянувши на фотокамеру, що лежала перед нею на столі.

— А я вас і не просив.

— Попросите.

Їхні посмішки переросли у сміх, і Ролінз сказав:

— Гаразд, я вас запрошую. І сфотографую, щоб мої колеги у Флориді не подумали потім, що я вигадав цю історію.

— Згода, але зніми свої окуляри, Чарлі. Я хочу бачити твої очі.

— Покажи мені свої — і я покажу тобі мої.

Розділ 36

— І-і-і-і-і-і! — захоплено верещала Джулія, коли вертоліт піднімався в блакитно-коралове небо. Маленький острівець Ланаї розрісся до велетенських розмірів, а за кілька хвилин вони вже поволі знижувалися на невеличкий приватний майданчик для вертольотів на краю широченного яскраво-зеленого поля для гольфу побіля готелю «Айленд Брізис».