Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Поїзд, що зник - Лапікура Валерій - Страница 14
І тут мене знову понесло на слизьке. Ну не можу я тобі пояснити, як звуть того чортяку, котрий підштовхує мене урізноманітнювати своє життя шляхом непотрібних ускладнень. Я взяв — і гахнув:
— Товаришу генерал, прошу дозволу на розробку однієї справи. В порядку профілактики, згідно з рекомендаціями отої конференції.
— Кого вбили, Сирота? Втім, ні, раз профілактика, то — кого вбити збираються?
— Важко сказати. Але є оперативна інформація. Людина помирає у Києві чотири роки тому, її ховають, честь по честі. А через чотири роки раптом виринає ще один громадянин з такими ж анкетними даними. Щоправда, допитати його не можна, бо він важко хворий і лікарі його досі не відкачали. Проте, є думка, товаришу генерал. Оскільки ми з вами у воскресіння з мертвих не віримо, залишається версія, що документи померлого в якийсь спосіб втрапили до живої особи. Наприклад, такої, котрій треба заховатися від караючої руки правосуддя. Може, щось серйозне, а може тікає від сплати аліментів. Але варто перевірити. А раптом це не одиничний випадок, а тенденція деяких недобросовісних службовців?
Генерал аж підскочив.
— Сирота, ти геній! От тепер як мене почнуть у відділі адмінорганів довбати, де наша профілактика злочинності, я їм так і вріжу: товариші, профілактика — це вам не лекції пенсіонерам у червоних куточках читати. Це… як ти там сказав?… упереджувати злочин шляхом глибокої розробки оперативної інформації. Працюй, Сирота — і нас помітять! В цьому напрямку працюй. Даю добро.
Потім ентузіазм мого великого шефа трохи згас:
— Тільки я тебе прошу, Сирота, без узагальнень. Швидше за все ти вийдеш на якусь дрібноту в загсі, котра замість знищувати паспорти померлих продає їх, підробляючи до пенсії. Та і цей, котрий купив — двійника маю на увазі — теж, напевне, не з блатних. Ти правильно кажеш, аліментник. Тож працюй, Сирота, працюй. Даю добро.
Генерал і не помітив, як сам сформулював мені версію, до якої залишилося тільки підставити конкретні прізвища. Головне — не узагальнювати. Як там оті прибабахані «Знатоки» співають: «Если кто-то кое-где у нас порой…». Це головне, що не всі, не скрізь і не щодня!
Я вже збирався встати і подякувати, аж тут Генерал приємно здивував мене:
— А тепер, Сирота, витягай свого кота з мішка і показуй. Тільки чесно. Замполіту можеш крутити все, що у нього крутиться, але не мені.
— Ну, товаришу генерал, там є одна дрібничка. Отого двійника, що я казав, на лікарняний Контора спровадила. Не знаю, що вони вже на нього подумали, але так взяли в роботу, що дядько ледь дуба не врізав. Врешті, по їхній лінії вийшло, як кажуть доміношники — «дубль пусто». Інакше б вони його тишком-нишком у звичайну лікарню не підкидали б.
— Спаскудили, кажеш, чекісти справу? «Нуль по фазі»? Гріх сміятися над горем сусідів, але зрозуміти можна. От ти знаєш, яка у нашій системі найпоширеніша нагорода?
— Зняття раніше винесеного стягнення, товаришу генерал!
— Десь воно так. А от на Володимирській інша такса: за шпигуна — орден. От вони і ганяють за сто метрів поперед свого гавкоту. Добре, йди працюй. Доповідатимеш особисто мені. З Полковником і Старим я домовлюсь.
Я подякував і попрямував до дверей. Аж тут генерал знову гукнув мене. Я обернувся і побачив, що наш начальник за лічені секунди змінився — і в обличчі, і поставою. Він наче помолодшав, всі його м’язи напружились і очі вже не посміхалися. Переді мною стояв той хвацький кримський оперативник, про якого ще десять років тому молоді сискарі розповідали один одному легенди.
— Сирота, у тебе дозвіл на носіння зброї цілодобовий? Так от і носи! Цілодобово. Зловлю з порожньою кобурою — наплачешся. І ніяких «чому». Бо не скажу. Вважай — інтуїція. І ще: щоранку — до тиру. Патронів не економити. Офіційне пояснення — виставимо тебе на чемпіонат Союзу з міліцейського багатоборства. Залік прийматиму сам, особисто. Отепер іди.
Я пішов до своєї «шпаківні», сів за стіл і спробував зосередитися. Я поки що не розумів, який мій особистий інтерес у тому, в що я наважився встрясти попри недвозначне попередження. Найімовірніше, що Контора не відхрестилася від «двійника» і навіть не намагається підсунути його нам аби потім з’явитися на готовеньке. Це більше схоже на улюблений прийом снайперів-власівців, про який мені колись розповіли фронтовики. Ті маскувалися на нейтралці і починали зображати поранених: стогнали, кликали на допомогу. Все це чистісінькою російською мовою. Гуманісти з числа наших хоробро повзли на заклик і одержували кулю в лоб або ножа під ребра — залежно від ситуації.
Ну добре, стосовно своїх закидонів, тут я щось та допетраю з часом. А от який інтерес у нашого Генерала? Адже він не повірив у мою нахабну брехню стосовно новітніх методів профілактики. Чого він раптом віддав таке дивне розпорядження — щодо зброї і тренування?
Погратись у дедуктивний метод мені не дали. Зайшов майор, котрий в Управі відповідав за озброєння, тир і тренувальні стрільби. Був заступником генерала з вогневої підготовки і, між іншим, заслуженим майстром спорту зі стрільби з бойової зброї.
— Сирота, давай сюди свою плювалку разом з кобурою і запасними обоймами і розпишись в одержанні нормальної зброї. Бланк я заповню, дата сьогоднішня. Нове посвідчення забереш через годину у мене.
І він поклав переді мною потерту кобуру і пістолет, про який я чув не один раз, однак тримати в руках ще не довелося. Це був легендарний «стєчкін», яким наприкінці шістдесятих планували переозброїти армію і міліцію, замість стареньких ТТ. І власне, вже почали це робити, однак зненацька припинили, вже видані пістолети вилучили, а замість них людей у погонах озброїли «макаричами», котрі за свої вогневі якості одразу заробили у професіоналів оте презирливе прізвисько «плювачка». Майор-вогневик аж ніяк не прореагував на мій стовбняк, діловито запакував у польову сумку мого табельного «макарова» і пояснив:
— Ствол пристріляний, тренування щоранку — з восьмої до дев’ятої. Прошу не запізнюватися. Ага, іще. Бігати коридорами і тицяти всім під ніс нову забавку не рекомендую. «Стєчкін» не іграшка і ти не пацан.
Я ще тільки припасовував під лівою пахвою напіввідкриту кобуру, коли з’явився черговий гість — Старий. Він зиркнув на зброю, потім на мене і не без задоволення констатував:
— Ти знаєш, на кого зараз схожий? Викапаний Микола Кузнєцов, гроза німецьких генералів. Залишається налити бокал шампанського і в присутності німців підняти тост «За нашу побєду!» Мене Генерал попередив, що ти знову у щось вляпався. Просив підстрахувати. Я думав — знов якісь жартики, як той вилов бандюг по науковому. Але тебе, бачу, для серйозної справи переозброїли.
Від автора: «Вилов бандюг по науковому» детально описаний у повісті під цією ж назвою. Що ж стосується снайперів-власівців, то ані сам Сирота, ані решта двісті з гаком мільйонів радянського народонаселення тоді не знали, що справжні власівці за всю війну провели одну-єдину битву — вибили 8-го травня 1945-го року з Праги… німецький гарнізон. Я довго боровся зі спокусою підредагувати цей та решту аналогічних фрагментів спогадів Сироти у відповідності з історичною істиною. Та потім вирішив залишити у переказі наших розмов все, як було тоді — разом із легендами, помилковими судженнями і навіть відвертою неправдою, в яку ми, на жаль, вірили.
Старий порадив на службі зберігати «стечкіна» у сейфі розрядженим і окремо від обойми. Розказав принагідно фронтову байку про автомат ППШ, котрий від вибуху міни зірвався в землянці з жердини, вдарився прикладом об долівку і почав стріляти, викосивши весь підрозділ. Потім, як завжди, без переходу запитав:
— А ти взагалі чим зайнятий, Олексо?
— Ви ж самі бачили: в Кузнєцова бавлюсь.
— А до цього що ти робив?
— Зерна рахував. Кавові.
— Якого?…
— Та от вичитав: один знаменитий філософ брав на кожну чашку рівно шістдесят дві зернини.
- Предыдущая
- 14/36
- Следующая
