Клеркенвельські оповіді - Акройд Питер - Страница 20

— В пам'яті моїй мало місця для радощів, майстере Ґантер. У мене стільки турбот.

— І все ж таки, моя добра абатиса, я дуже рекомендую його вам. Також шукайте насолоди в яйцях. Краще за все пізно ввечері вживати варені яйця. Свіжі підсмажені яйця добре приймати вранці, трохи додавши до них солі й цукру. Бачите, дієта не жорстка, навіть зовсім легка. І пам'ятайте ще одне, міледі. Якщо ви не виконуватимете моїх наказів чи не будете жорстко їх дотримуватися, ви потрапите у велику, серйозну халепу. Дозвольте? — він поклав руку на кінчики її пальців. — Вживайте трояндову олію, щоб зігріти це місце, — і він дістав із ранця маленьку склянку. — Перед тим як лягати спати, треба покласти це на живіт якомога рівнішим шаром.

— А що це?

— Це суміш за моїм власним рецептом. Тут є коняче добриво, що його називають lutum sapieri.[65] Разом із попелом спаленого курячого пір'я та заячим хутром. Суміш висушена до четвертого ступеня, — і він підняв склянку, щоб вона поглянула на неї. — Оскільки складові з різних тіл, суміш діє в різних напрямках.

Абатиса позіхнула.

— Що ж, застосуйте до мене своє мистецтво. Все змішується під місяцем.

— Тоді будьте обережні й не мочіться на протягу.

— Мені б ніколи не спало на думку мочитися на протягу.

Незабаром після цієї бесіди Томас Ґантер виїхав з монастиря. Він насправді був радий, що забрався звідти, адже його лікування може не подіяти, якщо він занадто довго перебуватиме в присутності жінок, у яких іде менструація. Він не бачив молоду черницю, про яку ходило стільки скандальних чуток, але побоювався, що її кров заплямує його. Лікар хотів було розпитати про неї абатису, але меланхолія та очевидна виснаженість останньої примусили його не торкатися теми, яка, напевно, засмутила б її. Тому він повернув коня до Сміт-філда і вже за кілька хвилин в'їжджав до цього району; потім переїхав річку Уолбрук через міст Сент-Стівенз і повернув до Баклсбері. Жив він у середовищі інших аптекарів і знавців трав і, проїжджаючи повз сусідню крамницю, побачив у вікні висушену квітку, відому як «алілуя»; назвали її так через те, що вона розквітає у період між Великоднем і тижнем після Трійці, коли в церквах співають сто сімнадцятий псалом, але Томас Гантер більше цікавився її лікарськими властивостями. Квітка ця була відома як вірний засіб для лікування судом і нападів, і шановний лікар часто нею користувався. Поки він злазив із коня, аптекар пильно спостерігав за ним.

— Нехай Господь буде з тобою, нехай його хрест утішить тебе, Томасе.

— Ти сьогодні вранці такий доброзичливий…

— Я сьогодні сповіщав. Алілуя! — Роберт Скіт, аптекар, був добре відомий своїм іронічним ставленням до церковного благочестя. — Я вірю, що буду врятований.

— У свій час, сподіваюсь. Що в тебе є для мене зараз?

— Можу дати тобі лавровишню від сильних виділень. І будру плющоподібну, яка припиняє кровотечу, — говорячи це, Скіт усміхався, немовби сам не вірячи у те, що каже. — Ось тут у мене кукіль, Томасе…

— Агростема.

— Якщо тобі так більше подобається, пане лікарю. Для тих, хто не може випорожнятися, гадаю. А ось тут — ромашка.

— Яка сама тхне, наче лайно. Я тільки вчора ввечері дав її господині Келло.

— Всі її проблеми випливають з однієї дірки. Боже мій, у неї ж рот не закривається.

— На жаль, од цього ліків не існує, — Томас Іантер уже збирався ввійти до хати — його спальня та приймальня були розташовані просто над аптекою, — коли до нього підійшов високий чоловік у сірому плащі. — Це ти, Ламберте? Навіщо ти так кутаєшся посеред літа? Надлишок тепла викликає геморой.

— В ямах не так уже й тепло, сер, — Ламберт був наглядачем у в'язниці на вулиці Поултрі-стрит; окрім плаща, на ньому був іще й широкополий капелюх, який він зняв, заходя чи до аптеки Гантера. — Ви знаєте, чому я прийшов.

— Ще свіже?

— Помер учора вночі. Якийсь лолард.[66] Залишився після бійки у Клеркенвелі. В нього жовте волосся.

— Чим людина нестриманіша, тим більше в неї волосся.

— Хочу п'ять шилінгів.

— Так багато? За тіло, яке ніхто не захоче ховати?

— П'ять шилінгів. Волосся жовте.

Ґантеру, та й іншим, було добре відомо, що труп із жовтим волоссям має величезну лікарську силу. Втім, людина мала бути вбитою, а не померлою від хвороби. Тоді плоть різали на шматки й клали у порошок з миро й алое; потім на добу вміщували у розчин із вина й скипидару, після чого вішали на просушку в темному та прохолодному місці, щоб вона не протухла. Тоді вже плоть ставала пречудовим помічником у справах Томаса Ґантера, позаяк мала силу припиняти кровотечу й закривати рани. Вона також ставала у нагоді для заспокоєння болю після укусів змій і скажених собак.

— Коли зможеш принести його до мене?

Тіло й насправді належало якомусь лоларду, якого вбили під час Клеркенвельського заколоту: помер він у в'язниці на Поултрі-стрит од рани, що її наніс йому парафіяльний клерк церкви Святого Бенета Фінка — чимось на кшталт дерев'яної палиці із залізним наконечником. Він не отримав останнього причастя, оскільки жоден священик не погодився відпустити йому гріхи. Нікому немає діла до того, що трапиться з тілом єретика; Ламберт зможе просто сказати, що, боячись інфекції, викинув його до вапняної ями по той бік міських стін.

Того ж самого вечора сторонній спостерігач міг би помітити двох чоловіків, які несли мішок через Уолбрук. Робота не була важкою, і Ламберт відмовився від пропозиції Ґантера випити вина. Він сердито поглянув на свого компаньйона, Ми-колая, який із принципових міркувань приймав запрошення випити що завгодно. Вони ніяково стояли в крамниці лікаря, поклавши ношу на лавку в кутку, серед пляшок і пляшечок, коробок і колб, пергаменту й черепів якихось звіряток. їм майже не було про що говорити.

— Ця бородавка вже дозріла, треба її видалити, — зазначив Ґантер, поглянувши на шию Миколая.

— Просто зараз, майстере Ґантер? — схоже, Миколай раптом стривожився.

— Ні, не зараз. Місяць не підходить для видалення бородавок. Телець — ось знак для шиї та горла. Хірург, Миколаю, не має видаляти будь-яку частину людського тіла, якщо місяць не перебуває у належному знаку. Візьмемо твою голову, — Ми колай не знав, як і реагувати на цю пропозицію. — Овен, знак вогню, відносно сухий, керує головою та всім її вмістом.

— Якщо він у ній є, — Ламберту дуже закортіло піти геть.

— Отже, коли місяць перебуватиме у знаку Овна, я зможу оперувати тобі голову та обличчя чи відкрити тобі будь-яку вену на голові. Бачиш, хірург також має бути й астрономом. Погляньмо таким же чином на твою мошонку. Твої яєчка, — погляд Миколая став дуже напруженим. — Вони перебувають у Скорпіоні.

— Ви помиляєтеся, майстре-лікарю. Вони завжди перебувають у його дружині. Нам час, Миколаю, — Ламберт прочистив горло і поглянув на труп. — Але спершу отримаємо срібло.

Ґантер піднявся сходами до оселі й незабаром повернувся, несучи п'ять шилінгів, загорнуті в тканину.

— Чи можу я попросити вас віднести його донизу?

Два тюремники за його вказівкою пішли кам'яними сходами до підземного склепіння; у підвалі висіли ножі й пили, а також інші невеличкі інструменти. Вони поклали мішок на мармурову плиту, що лежала на двох товстих колонах із вапняку.

Коли чоловіки пішли, Ґантер розрізав мішок великими ножицями й оглянув тіло. Воно все ще тхнуло в'язницею, тому він вимив небіжчика полотняною ганчіркою, змоченою в скипидарі. Тіло було тендітним і тонким; воно також було виснаженим, як зазначив Ґантер уголос, промовивши молитву й позіхнувши. Але перед тим, як він зможе почати виконувати свої таємні священні обов'язки, він хотів здійснити ще два обряди. Лікар узяв палаючу свічку із бра на стіні й ретельно оглянув очі трупа; він не побачив у них відображення вбивці, але в цей самий момент парафіяльного клерка церкви Святого Бенета Фінка охопило дивне відчуття, наче за ним хтось спостерігає. Потім Ґантер намазав олію на ніготь великого пальця трупа й якомога старанніше перевірив, чи не з'явиться на ньому відображення того, що чоловік бачив перед самою смертю. Але він ізнову нічогісінько не побачив.