Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Клеркенвельські оповіді - Акройд Питер - Страница 14
— Тільки ангели. їхні крила сховали мене.
Вони покинули південний трансепт, перетнули церковне подвір'я і вийшли через південну браму до плутаного лабіринту кривих будиночків і помешкань, що завжди наче з-під землі виростали в тіні великих храмів.
— Ти коли-небудь задумувався, — казав Ґарет Бартон, — що кожна фреска має власне світло? Чесноти сяють на них ясніше. Мов на гобеленах.
Він ледве усвідомлював, що каже. Все було сном. Вони зупинилися на розі Павлового ланцюга та Лицарської вулиці, біля «Кардиналової шапки».
Повз них із вигуками «Bonjour!» «Dieus vous save!» та «Bevis, à tout!»[53] пропхалася компанія підмайстрів. На столику в шинку схрестивши ноги сидів арфіст, збираючись грати. Франклін із економом перетнули приміщення і знову вийшли на вулицю через інші двері. В «Шляпі» було надто шумно для їхньої тихої бесіди. Тому вони звернули на Фартингову алею, де жебрали навіжені.
— Це був якийсь писар, — сказав Ґарет Бартон. — Він спитав, що я роблю.
— Ти зробив йому милість. Він повернувся назад.
— Де його не турбуватимуть пера та розписки.
— Ти діяв добре, Ґарете. Він розчинивсь у часі. Ось те місце, що я шукав.
Будинок скидався на житло, але насправді був таверною. На лавці перед входом чоловіки грали в шашки; Рафу та Бартон переступили поріг і опинилися в покої, сповненому сміху. «Припустимо, — казав хтось праворуч од Рафу. — Припустимо, що тканина була негідною. Фарбник не закріпився. Хіба то моя провина?» Позаду Бартона сперечалися чоловік і жінка. «Легко тобі казати, з твоїм дамським терпінням. Згоден, терпіння — то велика чеснота. Але не всі чоловіки бездоганні. Я не бездоганний». Зі столика на підлогу стрибнула кішка. Юнак вдивлявся у свою чашу з елем, повільно та нерішуче звертаючись до свого супутника. «Бідному чоловікові кругом скрута. Якщо він не проситиме м'яса, то помре з голоду. Якщо проситиме, помре з сорому. Я б радше помер кращою смертю. Ще, будьте ласкаві. Наливайте доверху».
Рафу з Бартоном знайшли маленький столик із двома круглими табуретками і, коли шинкар підійшов витерти розлите пиво и вино, спитали, що в нього найкраще.
— Спитайте свого гаманця, панове. — Він був похмурим, звиклим мати справу з відвідувачами не тільки п'яними, але до того ж ще й забіякуватими. — Мій кращий ель іде по чотири пенси за галон. Галон гасконського вина — теж чотири пенси. Рейнвейн — вісім. Як бажаєте солодкого вина, то йдіть шукайте деінде. — І на запитання, чи рейнвейн добрий: — Не застоюється.
Вони мовчки сиділи за вином і ясно чули розмову торгівця зі старою жінкою поруч.
— Папуга ласий до розкошів і полюбляє вино, — казала вона. — Селезень розпусний, а баклан ненажерливий.
— А крук?
— О, сегр, крук мудрий. А от лелека, щоб ви знали, ревнивий.
— А п'яна бабка, — промурмотів Бартон, — незграбна, мов свиня, і дурна, як мавпа.
— Про одного п'яницю кажуть, — прошепотів Рафу, — що він бачив диявола.
— То й що? Нас сам Люцифер не займає.
— То нам ніколи не можна напиватися? Ні перебрати, ні набратися?
За іншим столиком один чоловік просив принести рахунок, хоча його супутники гучно закликали його облишити те діло та налити ще. Один із них звалився з табуретки й, коли шинкар підняв його, почав сцяти в штани. «Коли я казав тобі облегшити кишеню, — сказав йому шинкар, — я мав на увазі монети, а не сечу».
Таверна вибухнула сміхом, і Ґарет Бартон нахилився до економа.
— Для них немає раю чи пекла, крім самої землі.
— Кельнере, наповнюй келих!
— Бог створив їх бездушними.
— Спершу розплатіться, друзі. По шість пенсів із носа.
— Вони повернуться до землі й повітря, вогню та води, навіть не знаючи, що були живими.
— Іще бочечку!
До таверни зазирнув бродячий торгівець мереживами. Шинкар похитав йому головою і виставив перед собою руку як попередження, але той увійшов.
— Ви чули, шановні панове? Убивство в соборі! І прокламація лолерів! Усюди безлад. — Він попрохав жбан червоного вина, який було вмить куплено. Ґарет Бартон і Роберт Рафу мовчали й не оберталися до торгівця, поки він переповідав останні чутки. — То був Яків-писар — ви його знаєте, такий банькуватий і недоумкуватий — його побили, і він помер на місці. Його знайшла господиня Келло, так вона аж зомліла.
— А відомо, хто це зробив?
— Ні. Жодної гадки. Проте це мусив бути якийсь лолард. Понад ним було написано слова проклять на адресу духов-ників і ченців.
— Правду кажеш. — Це була стара жінка, що розводилася про властивості птахів. — Яків одійшов до Бога, це точно. Всі ми там будемо. — Вона перехрестилася. — Тоді й побачимо, хто святий, а хто ні.
Тут п'яниця отямився.
— Чи тут є хто ще не забув земних утіх? Завтра ж бо новий день.
Після повних сходин 12 олдермен[54] кожного району скликав найвидатніших і найзаможніших громадян. Вони збиралися в різних місцях — біля насосів і криниць, на перехрестях вулиць, — але мета в них була одна. їм було наказано відвідати кожний заїзд і розвідати про всіх чужинців чи мандрівників, що там зупинилися. Вважалося, що бідніші містяни просто накинуться на абиякого чужинця, мов розлючені бджоли, але було вкрай необхідно створити видимість діяльності.
— Ти мусиш ручитися за кожну особу, якій дала прихисток, — сказав олдермен Скоган дамі Маґі з провулка Св. Лаврентія.
— Боже борони — як я можу казати за тих, кого не знаю?
— Ти мусиш. Ти несеш відповідальність за всі їхні вчинки та порушення.
— О Господи, це надто важкий тягар для бідної вдови. Що буде далі? Чи ви накажете мені ходити за ними по всіх завулках?
— Просто дай мені відповідь, Мато. Чи в тебе є незнайомці?
— Вони для мене всі незнайомці, як тобі відомо, Ральфе Скогане. Хіба я не заправляю цим домом уже двадцять років без ніяких нарікань? Адже тут навіть миші краще харчуються, ніж у більшості домівок. Воістину сумний день настав, коли на вдову кажуть, що вона пригріває лолардів у себе під дахом!
— Ніхто такого не каже, Маґо. Ми тільки хочемо, щоби ти розплющила очі. Придивляйся до будь-яких інфікованих чужинців.
— Інфікованих чужинців? Нема в мене таких. Ти хоч розумієш, що язиком своїм верзеш? Так і стережись, замкнете мене в покої з мискою оцту під дверима. Намалюєте на мені червоного хреста, щоб увесь світ бачив. Ач, невже дійшло до цього? — Вона вчепилась у свою блакитну хустину. — Це ж не поховальний саван, га? Чи я помиляюся?
— Ти маєш рацію, Маґо. Але ніхто…
— Ви тривожите мене, мов злодії. — Вона кинула зневажливий погляд у невеличку купку громадян, що прийшли з олдерменом. — Невже з мене кепкуватимуть на моїй рідній вулиці, де я роками платила податки? Повідом-но мені, Ральфе Скогане, як не платила. — Вона була маленькою кістлявою жіночкою з кучмою фальшивого волосся на голові (і свято вірила, що весь світ сприймає його за натуральне). Справжнє волосся, натомість, росло в неї на верхній губі, яку вона щоранку терла пемзою. — Тепер кожна хазяйка обмовлятиме мене за моєю спиною, я впевнена.
— Заспокойся, Маґо. Ти нічого не зробила.
— То мене посадять на ганебний стілець за те, що я нічого не зробила, га? Ось вона, справедливість по-королівські, га? Ай, тяжкий день настав для Лондона. — Вона майже зачинила двері, але знову розчахнула їх. — А щодо решти, то вам тільки сардинок у пеклі смажити. На все добре! — І вона грюкнула дверима.
Олдермен Скоган поглянув на небо й присвиснув.
— Що ж, — мовив він сам до себе. — Колесо котитиметься далі.
Пергамент із Вісімнадцятьма висновками був урочисто спалений Вільямом Свіндербі, який стояв праворуч од заступника шерифа під Павловим Хрестом; Драго з інтересом спостерігав, як він підняв аркуш високо над головою, а потім укинув до жаровні з вогнем.
Розділ сьомий
Оповідь монастирського капелана
— Що є правдою, а що — химерою? — Дама Агнеса де Мордон щойно поставила це запитання Джонові Даклінґу, монастирському капеланові, який виколупував у себе з-під нігтя дрібку екскретів. — Мер вважає її вірнішою за камінь у мурі, але ж вона слугує його цілям, підбурюючи народ проти єретиків. Король відплив до Ірландії, і мер почувається самотньо. Тож Клариса замилює йому очі. — Оскільки це був день Вознесіння Господнього, свічники монастирської церкви увито квітами; за традицією, Джон Даклінґ теж прикрасив голову квітковим вінком. — Надто вона охоче ридає.
- Предыдущая
- 14/47
- Следующая