Стрибок у ніщо (вид. 1969) - Беляев Александр Романович - Страница 37

— Чи не сама Венера прямує до нас у гості? — жартома запитав він у Ганса.

— Дивіться! У Венери виросло вухо!

— Або крутий баранячий ріг!

— Або… або… Дивіться! Та це ж великий бідон, який ми викинули! Еге ж, я доручив Пінчу зробити це, а він, мабуть, не відштовхнув посудини як слід. Бідон описав еліпс і повернувся назад під впливом тяжіння “Ковчега”. — Ганс зробив жест рукою і вів далі: — Привіт тобі, перший супутнику планети “Ковчег”. Так, я починаю ставитися з повагою до нашої ракети. Вона притягає до себе тіла, як справжнє небесне світило. Правда, бідон падає на “Ковчег” досить-таки повільно. Ось я зараз приловчусь і, як тільки бідон наблизиться, штовхну його ногою, мов футбольний м’яч.

— Почекайте, Гансе, — зупинив Цандер. — У мене виникла одна думка. Не гратимемо у футбол. Я придумав іншу гру. Дайте бідону впасти. Принесіть ще порожні бідони, бляшанки, ящики та інший мотлох, який ми звичайно викидали. І принесіть моток дроту метрів… так, метрів п’ятсот завдовжки. Знаєте, де він лежить? Ідіть!

Коли все це принесли на поверхню ракети, Цандер пояснив свою думку, — і знову ж таки думку свого великого вчителя Ціолковського. Треба утворити противагу ракеті: зібрати, зв’язати в один клубок різні бляшанки, посуд з-під пального тощо. Прив’язати його до дроту. Відштовхнути. Ракета і клубок — все одно якої форми — стануть ніби частинами єдиної системи, яка летить. Тепер треба надати цій системі руху — примусити клубок, прив’язаний до ракети, обертатися навколо неї або, точніше, клубок і ракету — обертатися навколо спільного центра ваги, ніби ганятися один за одним. Ракета, яка “перекидається”, описує своїми кінцями порівняно невелике коло, через що й відцентрова сила розвивається невелика. А в центрі ракети її зовсім нема. При новій системі обертання ракета описуватиме більше коло. Якщо значно збільшити швидкість обертання, то можна надати тілам майже земної ваги. Крім того, при такому обертанні, коли ракета ніби прив’язана до обода колеса, в усіх її частинах буде майже однакова відцентрова сила. Лишається тільки поставити це “колесо” до Сонця так, щоб оранжерея рівномірно і безперервно освітлювалась.

Ганс зрозумів проект Цандера і успішно виконав його.

Коли нашвидкуруч зібрану “планетку-супутник” Ганс прив’язав і відніс, точніше — відкинув од ракети на довжину дроту, Цандер звелів обережно пустити в дію задню дюзу, що надає ракеті поступального руху. В той же час Ганс, сидячи на “супутнику”, почав стріляти з своєї ракети-ранця. Супутник і ракета рушили, система запрацювала.

Відцентрова сила “розлилася” рівномірно по ракеті та оранжереї.

Тепер рослини всередині оранжереї не росли у вигляді голови Медузи Горгони. Верхівки рослини повернулися до центра маси, лише трохи відхиляючись у бік Сонця. “Верх” і “низ” не раз змінювалися в цьому світі умовності і відносності.

Пасажири одностайно вітали нововведення Цандера. На всьому протязі ракети, в усіх каютах можна було тепер не тільки сидіти, стояти міцно, як на Землі, але й кип’ятити воду майже “по-земному”, курити, наливати в склянки і пити, — одно слово, Цандер повернув усім звичні земні умови і відчуття, тільки трохи полегшивши вагу тіла, у порівнянні з земною.

IX. Пінч побиває рекорди Шерлока Холмса

Стормер лежав у своєму гамаку, намагаючись заснути. Він засинав на п’ять-десять хвилин і знову прокидався. Всі жителі “Ковчега”, як і раніше, спали уривчастим сном, засинаючи на короткий час і “вдень”. Почували вони себе, правда, досить добре.

В кабіну Стормера тихо хтось увійшов. Вікно кабіни було закрите шторою, щоб сонячне світло не заважало спати, лампочку — погашено. Тільки з прочинених дверей в кабіну пробивалася смуга світла від лампочки в коридорі.

— Хто тут? — спитав Стормер, побачивши тінь на стелі.

Повертатися йому було ліньки.

— Тс… тихше. Це я, — почув він приглушений голос Пінча. — Я надумав розбудити вас, якщо ви навіть спите, бо приніс дуже важливі новини. — Він підійшов до самого гамака Стормера.

— В чому справа? — спитав той, не міняючи пози.

— В нашому “Ковчезі”… змовники.

— Що-о? — Стормер швидко підвівся в гамаку, наче його ужалив скорпіон, і глянув в обличчя Пінча. — Ви не випили зайвого, Пінч?

— Ні, зайвого я не випив, містере Стормер, — відповів Пінч.

— То якого ж чорта ви верзете нісенітницю? Звідки могли взятися змовники у “Ковчезі”? На Іншій ракеті прилетіли, на абордаж нас узяли, чи що?.. — Стормер зблід. — Кажіть скоріше, про що ви там дізналися! — крикнув він Пінчу, міцно схопивши його за руку.

Пінч почав вихвалятися:

— Якщо вже Пінч за щось узявся, то він… Ой… Не така Пінч людина… Ой-ой! Не давіть так, сер, мою руку… Якщо вже… Ай-ай! Та відпустіть же руку, зараз усе скажу… Ганс, знаєте, завжди замикав свою кабіну, виходячи з неї. І Вінклер теж…

— Він теж?..

— Прошу вас, не перебивайте мене, сер, інакше я щось пропущу. І Вінклер теж замикав свою кабіну на ключ, який клав у свою кишеню. Тобто ні, не в кишеню, — кишень на небі нема. Вішав на ланцюжок, прив’язаний до пояса…

— Вас самого слід повісити, Пінч, за те, що ви так розмазуєте. Кажіть скоріше тільки суть.

— Нічого я не розмазую і скоріше поспішаю передати вам тільки суть. Але якщо ви весь час перебиватимете мене, то я, звичайно, ніколи не закінчу.

Стормер у відчаї махнув рукою і набрався терпіння.

— Кажіть!

— Я й кажу. Ключ вішають на ланцюжок Фінгер і Вінклер. І в каюту мені ніяк не можна було пробратися. Тоді я подумав: якщо вони носять ключ з собою і цей ключ викрасти в них неможливо, то, отже, слід дістати інший ключ, який підходив би до замка у дверях. Логічно. О, Шерлок Холмс не міг би придумати краще! Де взяти на “Ковчезі” ключ? Злітати на Землю і запросити слюсаря? Неможливо.

— У “Ковчезі” двадцять одні двері й стільки ж ключів. Можна спробувати підібрати, — не втерпів Стормер.

— Так я й зробив, сер, бо це був найлогічніший висновок. Однак легко придумати, та важко здійснити. Вийняти ключ з каюти — не мудра штука. Тільки леді Хінтон та Еллен замикаються зсередини. Взяти ключ неважко, але спробуйте двадцять один раз прикластися до замка у дверях каюти Ганса і стільки ж разів — до каюти Вінклера, причому так, щоб ніхто цього не помітив, а тим більше — вони самі. Треба вибрати момент, завжди бути насторожі, словом, сила-силенна клопоту, винахідливості й дотепності. Отож до замка Вінклера підійшов ключ лорда-єпископа, а до дверей Ганса — Мадлен. А якщо ключ Делькро підійшов до замка Фінгера, то й ключ Фінгера відчиняє замок прекрасної Мадлен. Моя хата скраю, але я не раз бачив, як Мадлен розмовляла з Гансом…

Пінч не міг зрозуміти, яким чином він раптом опинився в коридорі. Боліли щелепи і потилиця. Удар Стормера був блискавичний і оглушливий.

Висунувши з-за дверей коридора голову, Пінч закінчив скоромовкою:

— Я прокрався в кімнату Ганса, коли той стояв на вахті, і побачив: над столом портрет Леніна, на столику — німецьке видання “Капіталу” Маркса та книги Леніна в перекладі на німецьку мову.

— А Вінклер? — спитав Стормер.

— Але якщо для вас цього мало, ось вам ще дещо, трохи краще, — переконував Пінч, не входячи, однак, у кабіну. Знизивши голос до шепоту, він вів далі: — Мені пощастило підслухати розмову Фінгера і Вінклера в рубці. І Ганс сказав: “Наша армія остаточно розіб’є вщент цю наволоч, якщо вона зважиться напасти на Ради”. Так і сказав: “Наволоч”. А Вінклер відповів: “Хоч це робиться не так просто і швидко, як тобі хочеться, Гансе, але я не сумніваюся, що час нашої перемоги в усьому світі наближається. Години, а може й хвилини ворогів — давно вже полічені. Потім Ганс сказав: “А чи варто нам далі грати тут, на “Ковчезі”, комедію? Чи не пора кінчати?” — “Ні, не пора, Гансе, — відповів Вінклер. — На це я маю певні вказівки. Ти пам’ятаєш, як тобі кортіло втрутитись і покласти край саботажеві пасажирів, що не хотіли працювати? Все обійшлося й без нас. Синенькі допомогли зломити цей опір!” І вони почали сміятися.