Стрибок у ніщо (вид. 1969) - Беляев Александр Романович - Страница 16

Біля стін відцентрова сила, спрямована вбік, була в п’ять разів більша за силу вати, і Ганс мимохіть “ліз на стіну”. Він відчував напади морської хвороби. З великими зусиллями йому вдалося поставити голову прямо і пройти від стіни до центра кімнати, де всі неприємні відчуття вмить зникли.

В цій кімнаті Ганс проробляв різноманітні досліди: пробував писати на столику, що стояв посеред кімнати, сідати, підводитись. Органи тіла не слухались. Його тіло стало наче чуже. Здавалося, він попав у інший світ з іншими законами руху і рівноваги. Але для Ганса це не було спортом, як для Блоттона. Ні, він уперто тренував себе. Фінгер знав, що в ракеті, під час справжнього польоту, йому разом з Вінклером і Цандером доведеться діяти, працювати в незвичайних умовах, тоді як усі пасажири лежатимуть крижем, не здатні ні до чого, і лише скаржитимуться та охатимуть. Юнак думав не тільки про “Ноїв ковчег”, але й про майбутні польоти на “своїх” ракетах. І він стоїчно зносив усі випробування, яким сам себе піддавав.

Потім у цій кімнаті йому довелося провести не один день.

Ганс робив різні спостереження над відхиленням течії рідин, повітря, рухом комах, дрібних тварин.

Не меншу цікавість викликала в нього і обертова, скляна куля. Це було щось схоже на міжпланетне житло, влаштоване спеціально для дослідження поведінки людини і тварин під впливом відцентрової сили. Сонце світило з безхмарного неба і сповнювало кулю теплом, що давало життя рослинам, посадженим на “екваторі кулі-кімнати. Обертання кімнати створювало на стінах кулі відцентрову силу, яка перевищувала земне тяжіння, і рослини тягнулися тут не вгору, як звичайно, а вбік від стінок до центра кулі. Ганс спостерігав їх ріст, розвиток.

Тут же сиділи у клітках кролики, кури, коти. Всі вони, очевидно, не помічали незвичайності свого бокового положення.

Стіни кулі для них були “низом”, землею. Кролики стрибали в клітках, спокійно їли капустяне листя, моркву, кури клали яйця, виводили курчат. Вода, що стояла “прямовисною стіною” по відношенню до землі, не виливалася з чашок, зерно не розсипалось. Коли Ганс стояв у центрі кулі, то всі тварини і рослини перебували по відношенню до нього у вертикальному положенні, наче він дивився на мешканців цього маленького світу зверху, лежачи на стрімкій скелі. Але в міру того, як Ганс наближався до “екватора”, його тіло теж поступово набувало прямовисного положення. І коли Фінгер опинявся біля кліток, йому здавалося, мовби стіл, що стояв на підлозі посеред кулі, прикріплено на стіні звичайної кімнати.

Оскільки все в кулі оберталось разом з нею, то Ганс не відчував запаморочення і навіть перестав помічати-обертання кімнати. Тільки незвичайне положення тіла, коли він рухався по стінах кулі, нагадувало йому про це.

В кулі була лише десята частина нормальної кількості кисню, але Ганс не відчував різкої нестачі повітря. Кисень виділяли рослини оранжереї, що займала шістнадцять квадратних метрів.

Рослини поглинали вуглекислоту, яку видихали людина і тварини.

Тут закладались основи “кругообігу речовин”, що мав дати майбутнім небесним мандрівникам усе потрібне для життя, коли б їх політ затягнувся або виявилося б, що на інших планетах бракує кисню і продуктів харчування.

Оглянув Фінгер і металеву кулю, що містила в собі “шматочок міжпланетного простору”. В цю кулю, наче в кесон, вели подвійні двері з камерою, і входити в неї можна було тільки в особливих костюмах, подібних до водолазних. Цандер чимало попрацював над цими костюмами. Довелося створити особливу лабораторію для випробування різних матеріалів, які були б, з одного боку, майже цілком нетеплопровідні, а з другого, — досить міцні.

— А не можна замерзнути в таких костюмах, перебуваючи в світовому просторі? — спитав Ганс.

— Забарвлення одягу і вплив сонячних променів можуть дати від мінус двохсот до плюс ста і більше градусів за Цельсієм, — відповів лаборант. — Тому страх перед холодом міжпланетних просторів перебільшений.

— А це що за цистерни? — спитав Ганс.

— Випробування поверхні ракети на відбиття і поглинання променів, — відповів лаборант. — Зайдімо всередину цього циліндра. — Вони увійшли. — Зараз тут темно і досить холодно. Циліндр повернуто до сонця блискучою, полірованою поверхнею, яка відбиває сонячне проміння. Повернімо тепер циліндр чорною, матовою поверхнею.

Лаборант натиснув на важіль, циліндр почав обертатись по поздовжній осі так, що Гансові та його супутникові довелося “йти на одному місці”, поки циліндр не зупинився. Не минуло й двох хвилин, як Ганс відчув, що стало помітно тепліше.

— Відчуваєте, як сонце пригріває? А на поверхні Землі атмосфера відбиває половину сонячних променів. Тепер дивіться.

Лаборант пошарив у темряві л знову повернув важіль. Угорі відчинилося вікно, крізь яке ввірвалося сонячне світло. Температура почала швидко підвищуватись.

— Сонячний промінь зібраний увігнутим дзеркалом і спрямований на задню стіну ракети. Повертаючи ракету то чорною, то блискучою поверхнею, ми зможемо змінювати температуру в ній від двадцяти дев’яти до сімдесяти семи градусів за Цельсієм. Застосовуючи дзеркала, можна плавити метали, але можна “напустити” і світового холоду. Маючи в своєму розпорядженні таку широку температурну шкалу, Цандер спроектував за ідеєю Ціолковського сонячний двигун. Два сполучених циліндри по черзі обертаються то на сонячну, то на тіньову сторони. На сонці рідина в циліндрі перетворюється в пару, яка тисне на поршень, в тіні — рідина і пара охолоджуються. Ви ще не оглянули лабораторії, де випробовуються моделі ракетних двигунів, розміщені в дубовій рамі, і шість лабораторій житлово-побутового обслуговування пасажирів ракети.

— Цілих шість!

— Так, — відповів лаборант. — Питання тут зовсім не у вигодах, а в потребі. Ми повинні все врахувати, все передбачити. В звичайних умовах ми багато чого не помічаємо, багато про що зовсім не думаємо, і саме про такі “дрібниці”, без яких можна загинути “на небі” або які можуть завдати величезної шкоди, коли їх не усунути.

VIII. Гідний учень Ціолковського

— Цандер приїхав! Ходімо до нього! — сказав Вінклер.

Ганс підвів голову від книги. Він був трохи схвильований. З Цандером Ганс працював не один місяць, але вперше інженер-винахідник запросив його до себе.

— Для чого?

— Очевидно, хоче ближче познайомитися з тобою. Можливо, доручить якусь роботу, — відповів Вінклер, і очі його весело всміхнулись.

— Ну, що ж, ходімо.

У Стормер-Сіті Цандер жив в окремому будиночку з мезоніном. У відповідь на дзвоник Вінклера почувся спочатку завзятий гавкіт вівчарки; двері відчинились, і старий слуга суворо пробубонів:

— Нема дома! — але, впізнавши Вінклера, всміхнувся, як давньому знайомому, і сказав: — Ага, це ви! Заходьте. Підождіть тільки, одведу собаку.

Фінгер намагався уявити, як живе Цандер. Гансові здавалося, що його кабінет закиданий кресленнями, моделями і всіма іншими аксесуарами винахідника. Але він помилився. Невеликий кабінет Цандера, де вчений прийняв відвідувачів, був умебльований більш ніж просто. Письмовий стіл, два крісла перед ним, біля стола невеличка обертова поличка з книгами — оце й усе. Єдиною прикрасою в кімнаті був великий портрет під склом у темній дубовій рамі, що висів на стіні позаду господаря. На портреті був зображений невідомий Гансові бородатий дід в окулярах. Шд портретом книжкова поличка з такого ж дуба, де стояли в ряд кілька десятків книг в оправі з золотим тисненням. Гострі очі Гаяса прочитали на спинках оправ “Ziollkowski”. На столі — письмове приладдя, лампа, бювар — і нічого більше. Фінгер був трохи розчарований. Вінклер потім пояснив йому, що Цандер звичайно працює в мезоніні, де в нього є бібліотека і невелика лабораторія. Але в той храм він нікого не пускає. Навіть Вінклерові тільки раз пощастило заглянути в кімнату, та й то, коли господаря не було.

Цандер зустрів їх привітно, посадив у крісла і, поговоривши про те, про се, раптом несподівано спитав Ганса: