Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Лихе око - Кокотюха Андрій Анатолійович - Страница 51
– До того, хто наказав, дістатися не встигла, – просичала Авдюшко. – Тільки ж я вийду.
– Маріє! – Психолог стукнула долонею по столу.
– Говоримо не про майбутнє, а про минуле. – Лора знову звірилася з записами. – Ваші койки були поруч. В’язні зазвичай діляться, хто за що сидить, неписана традиція. При вашій довірливій бесіді мене, звісно, не було. Висновки роблю з того, що спіткало Віру вже після звільнення. І чим вона спровокувала вбивцю.
– Ви натякаєте, що я до того якось причетна…
– Прямо, Маріє, – сказала Лора. – Не помилюся, відновлюючи хід подій. Ви ділитеся своїм: рятували сина від міліцейської сваволі. Вона вже не може носити в собі своє: зізнається, що взяла на себе провину сина, теж рятуючи. Ось що вас зблизило, а не, – вона гмикнула, – бажання знайти собі тут пару. Так почали триматися разом. Ви – бригадир, Віру за короткий час зробили майстром. Її, жінку бізнесу, звичну вести справи жорстко, обурювала місячна платня в’язнів – сто гривень, а то й шістдесят. Це при роботі в три зміни, нормах і плановому виробництві матраців, простирадл та камуфляжних штанів.
– За це Домонтович карали, – втрутилася Лимар. – Я скільки разів із нею балакала! Пояснювала, переконувала: якщо хочете вийти раніше – сидіть тихо. Вона тут права качала!
– Права людини ніхто ніде не скасовував.
– Ви ж самі не вірите, Ларисо. Пусті пафосні слова.
– Але ніхто не заважає їх промовляти вголос, – відрізала Кочубей. – За три дні до загибелі сина Віра вкотре потрапила в ізолятор. Сушила білизну на батареї в житловому приміщенні. Коли чергова наказала прибрати, Віра відшмагала її трусами по обличчю. Добре, що не співробітницю колонії, таку саму зечку.
– Порушення, – зітхнула Руслана. – Як людина, як жінка я не згодна з такими обмеженнями. Порядок є порядок, мене не слухають.
– Тоді Домонтович отримала десять діб арешту. Максимум. – Лора наближалася до фіналу. – Новину про синову смерть дізналася в карцері. Звісно, на похорон не відпустили. Це озлобило – і, до вашої честі, Руслано Русланівно, ви ввійшли в ситуацію. Переконали начальство не карати ув’язнену, вбиту горем. Проте й дозволу поїхати на могилу вибити не змогли.
– Намагалася, правда.
– Знаю, встигла переговорити, з ким треба, – кивнула Лора, зосередилася на мовчазній дотепер Марії Авдюшко. – Ви напоумили подругу помститися тим, хто не догледів за її сином. Так вважала Віра. Вона перекладала провину на тих, кому довірила свого Антона, поки відбуває за нього покарання. Я поняття не маю, як пані Домонтович це собі уявляла. За ручку дорослу людину водитимуть, з ложечки годуватимуть, втиратимуть соплі… Тільки ж уява щодо іншого працює добре. Ви, Маріє Сергіївно, поступово накручували подругу. Навмисне, просто поговорити, аби тій легше стало… Вже не важливо. Вийшовши, Віра скликала до себе всю компанію. Оголосила всіх винними. Виставила рахунок. Кожному. А для страховки ви дали їй ось цей контакт.
Кочубей ще раніше виписала номер телефону на окремий стікер великими цифрами. Зараз стисла в пальцях, показала Марії, наблизила буквально до обличчя.
– Роздруківки від мобільного оператора показали: зранку, в останній день свого життя, Домонтович дзвонила сюди. Потім цей самий номер проявився серед вхідних у чотирьох її боржників. Хто це – встановлено. Забула пояснити: працюю в службі безпеки банку «Омега», в нас потужні сучасні технічні можливості й вправні специ. Прізвище не назву, ви без мене знаєте. А вам, Руслано, буде цікаво: чоловік цей займається справами нашої дорогої Марії Сергіївни, поки вона відбуває покарання. Професійний чорний колектор. Важка артилерія, коли треба натиснути на боржників. Натиснув – і перетиснув. Віру вбила людина, яку та налякала найдужче. Вашими стараннями, громадянко Авдюшко. Прикро, що за це вас неможливо покарати.
– Маріє… Машо… – психолог затиналася, добираючи потрібні слова й не знаходячи їх. – Машо… Так справді було? Ви порадили тьоті Вірі… Ви навчили її…
– Харе. – Ув’язнена важко підвелася. – З мене досить. Я маю право більше не слухати вас.
(window.adrunTag = window.adrunTag || []).push({v: 1, el: 'adrun-4-390', c: 4, b: 390})Кочубей теж випросталася.
– У пеклі, Маріє, на вас чекатиме окремий казан. Говорю щиро, хоча, повірте, бажаю прожити так довго, як можете. Ви розрадили близьку подругу, споріднену душу. Але разом із тим цинічно прорахували: у Віри жменя боржників, більшість – при грошах, ваша допомога – це відсоток із загальної суми вибитого боргу. Думали збагатитися на рівному місці. Дивно, що смерть Домонтович для вас новина. Хоча… Не так багато часу минуло. Та й заробіток не основний. Або ваші васали на волі справді нічого не знають, бо зайняті іншим. Або не перетравили новину й ламають голови, як вам краще сказати. Заганяти людей у глухий кут часом означає – зашкодити всій справі.
– Ви ж склали все й розв’язали задачку, – мовила Марія. – Приїхали сюди, щоб показати, яка ви розумна?
– Підтвердіть мою правоту. Бажано – письмово. Пояснення дозволить притиснути вбивцю.
– Цікаво. Як?
– Той, хто це зробив, мусить дізнатися про хід моїх думок. І не викрутиться.
– Я не хочу, аби хтось викрутився. Давайте, на чому писати…
За півтори години Лариса Кочубей поверталася до Києва.
Везла з собою аркуш із найоригінальнішою в її практиці сповіддю. А ще – оригінал однієї із заяв, написаних Вірою Домонтович власною – лівою – рукою. Зміст не важливий, хоча вона скаржилася тут на умови оплати праці й вимагала переглянути розцінки. Лору цікавила форма.
Почерк тьоті Віри.
Справжній.
– Бачте, у нас аварія.
Лора роздратовано буцнула гострим носаком чобітка по задньому колесу «опеля». Машина стояла у дворі на трьох, піднята домкратом. Сокіл винувато сопів, відкручував гайки на правому передньому колесі. Зоя Граф теж помітно нервувала, проте з іншої причини, яку від Кочубей не приховувала.
– Буває, – Графиня повела плечима.
– Буває, – легко погодилася Лора. – У всіх буває, та не в усіх минає. Хтось не перевірив, чи є в багажнику запаска!
До Житомира вони приїхали ще вчора вдень. Лора наперед домовилася зустрітися із Зоєю, але причину пояснювати телефоном не хотіла. Графиню довелося вмовляти. Від часу їхньої останньої зустрічі збігло трохи більш як місяць. Грудень наближав важкий рік до кінця, і перед святами нагадувати жахливі листопадові події не хотілося. Все було ще свіжим, кровило – Зоїн вислів, – і вона навіть попросила перенести зустріч на після свят. Лора знайшла аргумент: краще закрити все цим роком, аби не переносити на наступний, почавши його, по можливості, з чистого аркуша. Графиня все одно не погоджувалася, але переважила цікавість: дуже кортіло почути, що ж Лора раптом дізналася такого і якої саме допомоги їй треба.
Дізнавшись, відразу й категорично відмовилася.
Довелося й тут вправлятися в красномовстві. Кочубей змогла, нічого не сказавши прямо, не розкривши всіх козирів, усе ж схилити Зою на свій бік. Знову тиснула на цікавість, та в останній момент вирішила здатися: назвала особу, яка її цікавить і яку треба акуратно, технічно заманити в пастку. Без Зоїної допомоги не вийде, але вирішальну роль зіграла особиста ненависть Графині до згаданої персони.
А втім, вона нікого особливо й не любила.
Ані тих, хто загинув тими днями.
Ані тих, до кого смерть не дісталася.
Їхати в Тетерівку домовилися вранці, але не дуже рано. Лора попросила Зою підскочити до них. Її план вимагав, щоб жінки навідалися туди разом.
– Хто ж знав, що вам колесо проб’ють. – Графиня полізла по цигарки. – У нас так роблять, якщо ви зайняли чиєсь місце.
– Тут не стоянка, щоб місце займати! – буркнула Лора.
– Є неписане правило. Відразу видно, що ви не водій. – Графиня закурила. – Ви ж тут не живете постійно. А люди – живуть. Хтось за мовчазною згодою інших ставить сюди свого коня. А тут ви зі своїм. Непорядок.
– У нас те саме! – відмахнулася Кочубей. – Буває, скло розгатять. Чи обпишуть капот матюками. Тільки ж дехто, – кивок на Сокола, що саме повернувся спиною, – взяв іншу службову машину. Не ту, яку завжди. І не перевірив, чи є в багажнику запаска.
- Предыдущая
- 51/55
- Следующая
