Карти на стіл - Крісті Агата - Страница 11

– Це або дівчина, або лікар, – оголосила вона.

Суперінтендант запитально подивився на інших. Проте жоден із двох чоловіків не палав бажанням озвучувати якісь висновки. Рейс лише похитав головою, а Пуаро обережно розгладив зім’яті листочки з рахунками гри.

– Це зробив хтось із них, – замислено промовив поліціянт. – Хтось із них бреше на чому світ стоїть. Але хто саме? Це не просто визначити. Зовсім не просто.

Він помовчав ще якусь мить, а тоді повів далі:

– Спробуймо відштовхуватися від того, що кажуть вони самі. Отже, наш лікар стверджує, що це був Деспард, Деспард вважає, що це був лікар, дівчина думає, це була місіс Лоррімер, а місіс Лоррімер відмовляється кого-небудь підозрювати! Не сильно проясняє ситуацію.

– А може, й проясняє, – пробурмотів Пуаро.

Баттл різко звів на нього очі.

– Вважаєте, тут є за що зачепитися?

Бельгієць лиш відмахнувся рукою.

– Дрібничка. Нічого такого, що могло б допомогти.

Суперінтендант повів далі:

– Отже, ви, джентльмени, не поділитеся з нами своїми здогадками…

– Бракує доказів, – стримано промовив Рейс.

– Ох уже ці чоловіки! – зітхнула місіс Олівер, украй розчарована такою надмірною стриманістю.

– Пропоную згрубша прикинути можливі варіанти, – сказав Баттл. Він замислився на хвилю. – Почнімо, мабуть, із лікаря. Він може бути не тим, за кого себе видає. А ще він точно знав би, куди саме потрібно штрикнути стилетом. Але оце й усі аргументи проти нього. Далі візьмімо Деспарда. Це людина зі сталевими нервами. Він звик швидко ухвалювати рішення і може холоднокровно поводитися у небезпечних ситуаціях. Місіс Лоррімер? Вона теж має витримку й скидається на жінку, яка може мати таємниці. Вона справляє враження людини, яку в житті спіткали біди. З іншого боку, місіс Лоррімер видається мені дуже високоморальною жінкою, такою жінкою, що могла б бути директоркою школи для дівчаток. Важко уявити, щоб вона встромила в когось ножа. Власне кажучи, я не думаю, що це могла бути вона. Ну і нарешті юна міс Мередіт. Ми нічого не знаємо про неї. Вона скидається на звичайну гарненьку сором’язливу дівчину. Але, як я вже сказав, про неї нам нічого не відомо.

– Ми знаємо, що Шайтана вірив, що вона когось убила, – втрутився Пуаро.

– Диявольський розум, схований за янгольським личком, – замислено проговорила місіс Олівер.

– Це може нам якось допомогти, Баттле? – запитав полковник Рейс.

– Ви, мабуть, гадаєте, що це лише нікому не потрібні припущення. Однак у такій справі без припущень ніяк.

– А чи не краще зібрати якусь інформацію про цих людей?

Суперінтендант усміхнувся.

– Ох, до цього ми докладемо максимум зусиль. Гадаю, ви могли б нам із цим допомогти.

– Охоче. Що я можу зробити?

– Це стосується майора Деспарда. Він багато бував за кордоном – у Південній Америці, Східній Африці, Південній Африці. А ви маєте доступ до відповідної інформації, тож могли б щось про нього дізнатися.

Рейс кивнув.

– Буде зроблено. Я зберу всю можливу інформацію.

– Агов, – вигукнула місіс Олівер. – У мене є план. Нас тут четверо – так би мовити, четверо нишпорок, – і їх теж четверо! А чому б нам кожному не взяти на себе одного підозрюваного? Виберемо на свій смак! Полковник Рейс візьметься за майора Деспарда, суперінтендант – за доктора Робертса, я – за Енн Мередіт, а мсьє Пуаро – за місіс Лоррімер. І кожен із нас вестиме своє розслідування!

Баттл похитав головою, висловлюючи рішуче заперечення.

– Ми не можемо так зробити, місіс Олівер. Розумієте, це офіційне розслідування. І я відповідальний за нього. Тож мушу взятися за кожного з підозрюваних. До того ж не можна отак просто сказати «виберемо на свій смак». А що, коли двоє з нас підозрюють ту саму особу? Полковник Рейс не казав, що підозрює майора Деспарда. А мсьє Пуаро, можливо, не захоче зосередитися виключно на місіс Лоррімер.

– Це був такий хороший план, – із жалем зітхнула жінка. – Такий елегантний. – Тоді вона трохи збадьорилася і додала: – Але ж ви не проти, щоб я провела власне невеличке розслідування, правда?

– Ні, – повільно протягнув поліціянт. – Я не можу сказати, що проти. Власне кажучи, я не маю права заборонити вам. Оскільки ви були сьогодні на цьому прийомі, то можете робити все, на що вас підштовхує власна цікавість чи відчуття. Але я хотів би наголосити, місіс Олівер, що трохи обережності не завадить.

– Та я буду самим утіленням розсудливості, – запевнила вона. – Я ані слова, ані найменшого словечка ні про що… – продовжила письменниця, трохи затинаючись.

– Гадаю, суперінтендант не це мав на увазі, – втрутився Еркюль Пуаро. – Він хотів сказати, що ви матимете справу з людиною, на чиїх руках, наскільки нам відомо, уже щонайменше дві смерті. Тож у разі потреби така людина без вагань зможе вбити і втретє.

Місіс Олівер подивилася на нього вдумливим поглядом, а тоді чарівно всміхнулася – такою солодкавою усмішкою маленької дівчинки-бешкетниці.

– «Вас попередили», – зацитувала вона. – Дякую, мсьє Пуаро. Я поводитимусь обережно. Але не збираюся сидіти склавши руки.

Детектив граційно вклонився.

– Дозвольте сказати, мадам, що я вражений вашою сміливістю.

– Сподіваюся, – сказала місіс Олівер, виструнчившись на своєму стільчику й говорячи неначе голова засідання якогось комітету, – що ми ділитимемося всією отриманою інформацією, тобто нічого не будемо приховувати одне від одного. Звісно ж, якісь здогадки чи відчуття можна тримати при собі.

Суперінтендант Баттл лиш зітхнув.

– Місіс Олівер, та це ж не детективний роман, – сказав він.

– Звісно, що всю інформацію треба буде передавати поліції, – підхопив Рейс.

Він промовив цю фразу своїм максимально армійським тоном, а потім додав із веселим вогником в очах:

– Я впевнений, що ви, місіс Олівер, гратимете чесно. Заплямована рукавичка, відбиток пальця на склянці для зубної щітки чи шматочок обгорілого паперу – хай що то буде, ви обов’язково передасте цю річ нашому суперінтендантові Баттлу.

– Можете сміятися з мене скільки завгодно, – відказала місіс Олівер. – Але жіноча інтуїція…

Вона рішуче закивала головою.

Рейс звівся на ноги.

– Я знайду для вас інформацію про Деспарда. Проте це може зайняти трохи часу. Чи є ще щось, що я можу зробити?

– Я не думаю, дякую, сер. Може, маєте якісь поради? Я буду вдячний за будь-які підказки.

– Що ж, я звернув би особливу увагу на будь-які інциденти зі стріляниною, отруєнням чи нещасними випадками, пов’язані з нашими підозрюваними, але, гадаю, ви вже й самі про це подумали.

– Так-так, подумав, сер.

– Чудово, Баттле. Не мені вас учити. Добраніч, місіс Олівер. Доброї ночі, мсьє Пуаро.

І наостанок кивнувши Баттлу, полковник Рейс вийшов із кімнати.

– А хто він, цей полковник Рейс? – запитала письменниця.

– Дуже шанована в армії людина, – відповів суперінтендант. – Свого часу він багато поїздив по світу. Майже немає таких закутків на планеті, про які він не знав би.

– Агент Таємної служби, я так розумію, – підсумувала жінка. – Я знаю, що ви не можете мені про це сказати. Але інакше його не запросили б сьогодні. Четверо вбивць та четверо нишпорок: Скотленд-Ярд, Таємна служба, приватний детектив і майстриня детективного жанру. Розумна ідея.

Пуаро похитав головою.

– Ви помиляєтесь, мадам. Це була дуже дурна ідея. Тигра налякали, і тигр атакував.

– Тигр? Чому тигр?

– Під тигром я маю на увазі вбивцю, – відповів бельгієць.

– Як, на вашу думку, правильно діяти, мсьє Пуаро? – прямо запитав Баттл. – Це перше запитання. І ще я хотів би дізнатися, які ви склали психологічні портрети цих чотирьох людей. Ви ж бо це вельми полюбляєте.

Пуаро, який і далі розпрямляв листочки з рахунками гри, промовив:

– Ви маєте рацію: психологія дуже важлива. Ми знаємо, яке саме вбивство було скоєне і як саме його скоїли. Якщо ми знатимемо психологічний портрет людини і знатимемо, що з психологічної точки зору вона не могла вчинити такого злочину, то зможемо викреслити цю особу зі списку підозрюваних. Нам уже щось відомо про цих людей. У нас усіх склалося певне враження про них, ми знаємо стратегії їхньої поведінки, ми дещо дізналися про їхній склад розуму та характер із того, які вони гравці в бридж, і від вивчення їхнього почерку з оцих листків. Але – на жаль! – дуже нелегко робити якісь однозначні висновки. Для такого вбивства потрібна відвага і сталеві нерви. Отже, це має бути людина, що здатна йти на чималий ризик. Що ж, у нас є доктор Робертс, який любить блефувати й оголошувати більше взяток, ніж може взяти. Тобто це чоловік, що має цілковиту впевненість у власних силах і може провернути будь-яку найнебезпечнішу затію. Його психологічний портрет ідеально пасує до портрета убивці. Можна було б сказати, що це автоматично викреслює міс Мередіт, адже вона сором’язлива, боїться йти на ризик у картах, обережна, ощадлива, розсудлива і їй бракує впевненості в собі. Такий тип особистості зовсім не підходить для здійснення якогось зухвалого й ризикованого злочину. Але боязка людина здатна вбити зі страху. Перелякана нервова особистість може впасти у відчай і від безвиході перетворитися на загнаного щура. Якби міс Мередіт учинила злочин у минулому і якби вона вірила, що містер Шайтана знає обставини цього злочину й хоче видати її, вона ошаліла б від жаху і не зупинилася б ні перед чим, щоб урятувати себе. У підсумку ми отримали б те саме, хоча й іншим способом – не холоднокровне, зухвале вбивство, а вбивство з відчаю та паніки. Далі у нас майор Деспард – холоднокровний, не в тім’я битий чолов’яга, готовий піти на ризик у разі потреби. Він зважив би усі за та проти і, побачивши, що шанси на його боці, як завжди, обрав би радше активно діяти, аніж пасивно вичікувати, адже він людина, яка не боїться небезпек, якщо знає, що ризик буде виправданий. Ну і нарешті місіс Лоррімер – літня жінка, але жінка з неабиякими розумовими здібностями і твердим характером. У неї математичний склад розуму. Вона, ймовірно, найрозумніша у цій четвірці. Чесно кажучи, якби місіс Лоррімер скоїла злочин, то від неї я очікував би не спонтанного, а ретельно спланованого вбивства. Я уявляю, як вона неспішно й поволі продумує кожен крок, переконуючись, що в її плані немає жодної вади. Ось чому її я підозрюю трохи менше, ніж решту. З іншого боку, вона найсильніша особистість серед підозрюваних. Тож якби вона вже вирішила щось зробити, то довела б свою справу до кінця без найменшого ґанджу. Така людина ніколи не звертає з обраного шляху.