Карло Сміливий - Скотт Вальтер - Страница 55

Ї з відповідним жестом горянин кинув долі рукавицю з правиці. Чи войовничий дух тих часів, чи бажання вихвалятись, а можливо надія на герцогову прихильність, але між бургундцями — хвилювання та запал. Шість чи вісім рукавичок перелетіли залю. Кожен голосно казав своє наймення.

— Я піднімаю усі! — сказав одчайдушний швайцарець, схиляючись над кожною. — Більше, більше, товариство! По рукавичці на кожний мій палець…

— Годі, спиніться! — скрикнув герцог, задоволений із такого вияву відданости своєї шляхти та трохи зворушений мужністю запального юнака. Карло ж сам був і мужній і запальний.

— Герольде! Підніми рукавички та поверни тим, кому вони належать; ми не повинні ризикувати життям і останнього бургундського шляхтича ради швайцарського селюка. Приховай свої витівки, юначе, і знай, що тільки Морімонтський майдан тобі товариш, а кат твій суперник. А ви, його товариші, дозволяєте йому відповідати?!

Молоді перед старими, селюки над шляхту?! Ви, сиві бороди! Хіба немає між вас такого, хто б зумів говорити словами, гідними вуха великого державця?

— Хай боронить нас доля, — сказав ляндаман, виступаючи наперед, — щоб нам несила була говорити з вашою високістю. Бо ми прийшли клопотати за мир та справедливість. Коли покора може схилити вашу високість, я охоче скорюся, ніж буду вас дратувати. Щодо мене, я можу справедливо сказати: я жив та помру селюком та ловцем Унтервальденських Альпів; але з роду такого, що маю спадкове право розмовляти з герцогами, королями та імператором. На зборах, ваша високосте, немає славетнішого родом від графа Геєрштейна.

— Ми чували за тебе, — промовив герцог. — Ти той, кого прозивають «Мужицький граф». Народження твоє ганьба твоя, чи може твоєї матері… Добровільно стати рабом!

— Ні, не раб я, державцю! Вільна людина, хто не пригноблює інших, не зносить знущання. Мій батько великий вельможа, а мати добра дворянка. Ваша глумлива увага не перешкодить мені спокійно виконувати доручення від моєї країни. Краяни неплодючих альпійських країн бажають, ваша високосте, жити в мирі з усіма сусідами, додержуючися того устрою, що сами собі вибрали. А надто хочуть в добрій згоді сусідувати з великим бургундським герцогом. Вони бажають цього, державцю, і навіть згодні просити вас. Про нас багато базікають… Ніби ми уперті зухвальці, ніби відкидаємо кожну владу… На доказ, що це є не так, я, хто ніколи не ставав навколішки перед жодною людиною в світі, не маю за ганьбу схилити коліна перед вашою високістю, прилюдно, де герцог має право вимагати пошани від підданців з обов'язку, від чужинців з увічливости. Гордощі не стануть на заваді мені схилитися, — коли мир, благословенний мир, бажаний та потрібний всім людям не буде порушено!

Усі присутні, сам герцог були зворушені. Коли благородний та величний сміливий старий схилив коліно.

— Встаньте! — сказав йому герцог. — Коли ми сказали якубудь зневагу, прилюдно просимо пробачити нам. Слухаємо посла.

— Складаю вам подяку, державцю. Переданий вашій високості папір каже про незчисленні образи, зневагу, знущання швайцарцям від ваших вельмож та Ромонта, графа Савойського, вашого найщирішого союзника та порадника. З Ромонтом ми справу скінчили сами, але досі не вживали жодних заходів проти тих, хто посилаючись на волю вашої високости, затримував наших земляків, віднімав у них майно, іноді відбирав життя. Ля-Феретське повстання справа не наших рук; але неможливо вільному народові терпіти такого знущання і ми поклали собі зберегти незалежність, або померти, боронячи прав. Що буде, коли ваша високість не схочете вислухати пропозицію… Війна! Людожерлива війна! Коли війна розпалиться, поки хоч один наш земляк зможе носити зброю, вона триватиме між вашою могутньою країною і нашими злиденними селищами. А що великий Карло Бургундський зможе придбати? Багатство?» Здобич? Гай-гай! Більше золота та срібла на збруї ваших вершників, ніж у державній скарбниці та в цілого народу нашої країни. Слави? Яка ж слава численній армії розбити кілька невеликих загонів! Але коли доля схилить перевагу на нашу сторону — яке горе вам! Може ви бажаєте збільшити число ваших підданців та поширити землі? Коли поразки зазнаємо ми — ви візьмете неплодючі скелисті гори. Але, як наші предки, ми в диких пустелях знайдемо притулок, і в разі потреби — віддамо своє життя, а рабами не станем! Чоловіки, жінки та діти раніш замерзнуть в льодовиках, ніж дадуть себе в ярмо хоч би й найкращого володаря!

Величезне вражіння справила промова Арнольда Бідермана. Герцог це помітив. Його впертість ще більше розпалилася з того. Хмарний, він перехопив слова старого, що мав намір провадити далі:

— Ви помиляєтесь, Бідермане, чи Геєрштейне, як вас там звати, гадаючи, що ми будемо воювати для, слави чи за здобич. Немає ні вигоди, ні чести дістати таку перемогу. Але державці, що їм доля дарувала владу, мусять, це їхній обов'язок, винищувати грабіжників та розбишак. Ми цькуємо вовки, хоч нам м’ясо та шкура їхні непотрібні.

Ляндаман похитав своєю сивою головою і відповів, нічим не виявляючи збентеження, навіть, немов би поміхаючись:

— Я довше за вас, державцю, знаю цькування вовків. Найвідважніший ловець наражає на небезпеку своє життя, нападаючи на вовка в його лігві. Я вже сказав вашій високості, що можете ви програти, а виграти з війни — нічого вам! Тепер я казатиму ось про що. Щоб забезпечити довгий та добрий мир з нашим великим сусідом бургундським герцогом, ми багато хочемо зробити. Ваша високість хоче тепер підкорити Льотарінґію. Межі вашої влади можуть поширитись до берегів Середземного моря — будьте нам благородний друг, вірний союзник — і наші гори, шо їх боронять вояки, звиклі до перемог, правитимуть вам за непохитні мури від Німеччини та Італії. З пошани до вас, ми помиримось із герцогом Савойським, повернемо завойовані землі на тих умовах, що їх пропонуєте ви. Про попередні образи та знущання від ваших начальників та губернаторів ми тоді мовчатимем, звичайно, як надалі цього вже не буде. Нарешті, це остання моя пропозиція — пришлемо три тисячі наших юнаків на допомогу вашій високості у війнах з французьким королем чи німецьким імператором. Це зовсім інакші люди я маю право вишаючись сказати, — ніж ваші німецькі та італійські волоцюги, надійне військо, що покладе на бойовищі кістки, а не зрадить вашій високості!

Смаглявий, високий та поставний чоловік в пишному вбранні підвівся з свойого місця. Це був граф Кампо-Бассо, начальник герцогського найманого італійського війська, що мав великий вплив на Карла.

— Його високість пробачить мені, — сказав він, — коли я наважуюсь казати на оборону моєї чести та чести моїх хоробрих підданців. Я б звичайно не звертав уваги на якусь базіканину старого. Але коли я чую, що він має намір приєднати своїх бунтарів до війська вашої високости, я мушу оголосити, що в мойому військові немає стайничого, що буде битись у такому товаристві. Тоді я звину мойого прапора і піду шукати не кращого повелителя, бо над Карла Бургундського немає в цілому світі, а такої війни, де не треба буде соромитися своїх товаришів!

— Мовчи, Кампо-Бассо! — скочив герцог, — і будь певен: ти служив державцеві, який надто добре знає тобі ціну, щоб міняти на першихліпших волоцюг такого надійного та вірного лицаря.

Тоді герцог повернувся до Арнольда Бідермана й з холодним виразом обличчя промовив:

— Ми терпляче слухали вас, дарма що швайцарці прийшли з нечистими руками, в крові нашого Арчібальда Гаґенбаха. Коли його, навіть, справді забило таємне товариство, яке — заприсягаюсь! ніколи, поки ми живемо та пануємо, не підведе своєї отруйної голови на цьому березі Райну, — ви однаково винні. Ви стояли з зброєю у руках і нічим його не боронили. Вертайтесь до ваших гір і дякуйте, що живі. Я там незабаром з'явлюся!

— Тоді прощай мир — хай буде війна! — виголосив ляндаман. — Ми стрінемо ваших вояків на кордоні з мечами в руках. Карло Бургундський, Фляндрський та Льотарінзький! Герцог сімох герцогств, граф сімнадцятьох графств! Я викликаю тебе на бій і виголошую війну від імени союзних кантонів та інших, що до нас приєднаються! Ось грамота!