Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Паруси над степом - Близнець Віктор - Страница 1
Віктор Близнець
ПАРУСИ НАД СТЕПОМ
Частина перша
ПОДИХ СТЕПУ
Давай утечемо!
Ліда називала свою хату — Ноїв ковчег. І справді, якщо забрести далеко в степ, вилізти на вершечок Козацької могили і звідти глянути на оселю Поліщуків, то вона скидається на вутле суденце, хвилями прибите до крутого глинистого берега. Почорніла солом’яна стріха нагадує старезну палубу, а білий димар — корабельну трубу. Навколо — море хлібів, вітер котить гривасті хвилі до самого обрію, і на тих хвилях погойдується допотопний ковчег.
Та якщо підійти ближче — хата як хата. Довга, скособочена, приліпилась вона у затишку під садом і з кожним роком потроху зсувається у балочку. Майстер, який підпирав стіни, висловився про її майбутню долю філософськи: «Стоятиме, кажу вам чесно, доки не завалиться…»
І хата стоїть.
Зараз робоча година. Вдома порядкує молодша зміна.
Давайте познайомимось. Отой малий, губатенький — Льонька Поліщук. Старший брат його, білочубий дебелий хлопчина — Валько. Не плутайте їх, бо цього страшенно не любить Льонька. Ніколи він не хтів бути на місці старшого. Хоч і перепадало йому від неньки, хоч і набридло слухати її докори: «Вчись у брата свого, халамиднику!» — Льонька аж ніяк не заздрив Валькові. Тяжка це справа бути слухняним сином. Треба каменюкою сидіти дома, годувати свиней, полоти город, носити воду, варити обід. О боже, чого тільки не треба робити, щоб заслужити добре слово батьків!
Батьки ж у хлопців суворі. Глава сім’ї Арсен Поліщук змалечку блукав по світу, мозолями заробляв на хліб — був лісорубом — і від дітей вимагав одного — щоб трудилися. І мати ані хвилини не сиділа склавши руки: з досвітку товклася в хаті та на городі, а блисне ранішнє сонце — вона вже в полі.
Дуже пишалися Поліщуки старшими дітьми — Лідою і Вальком. Обоє відмінники, обоє надійні помічники дома. Тільки Льонька, бідкалась мати, від рук одбився. Було, накаже йому:
— Не швендяй по селу, чуєш! Коло хати сиди! Ось тобі квасолька, на борщ перебери.
А Льоньці від сидячки нудить. Лиш візьметься до квасолі — а її ціла миска! — і вже сверблять п’яти, вже щось за душу смикає, так і кортить чкурнути з двору. Оглянеться — не видно нікого поблизу. Човг-човг попід вікнами, нишком у садок і в село до хлопців! Спіймає Льоньку брат аж біля ставу, надає бебехів, тягне за комір до хати. Кричить малий, ніби коза на розп’ятті, з усіх сил старається; думає, може, змилуються. Е, ні, зустрічає мати з лозиною. Хрестить непокірного сина, сама плаче і сусідам жаліється:
— В кого воно вдалося, убоїще! Вірите чи ні: зроду таке неприкаяне. Тільки від цицьки одірвалося — і вже навтьоки. Як рачки лазило, залишила в хаті одного. Вертаюсь додому — нема дитини! Ми б’ємося, ми шукаємо: пропало і все! І що ви думаєте? Під піч залізло! Аж на другий день знайшли… Отаке нещастя маю!
Вичитає Льоньці мати, витре хустиною сльози, а тоді — сапку йому в руки і веде на город:
— Дивись, ледащо: оце кукурудза, а це — мишій. Де густий бур’ян, нагнись, спина не трісне, руками зривай…
Цюкає Льонька сапою так-сяк; що там під ногами — мишій чи кукурудза, — не дуже додивляється, бо очі самі пнуться до саду, до старої груші, яка аж до неба піднесла зелену шапку. І вже чує — лоскітливий вітерець стиха нашіптує пісеньку:
І сам не помічає, як ноги — диб-диб-диб! — несуть його вниз, до річечки.
Коли раптом, наче грім:
— Ти куди?!
Відразу пізнає Льонька — братова рука! Тільки вона так цупко хапає ззаду за штанці і, як би малий не викручувався, неодмінно приводить до рідного порога — великої кам’яної плити, що лежить тут бозна з якого часу.
О, скільки Льоньчиних сліз оросило цей камінь! Шкода, висихають одразу, а то налилася б ціла калюжа. Може, пожалів би тоді Валько молодшого брата, погладив би по голівці… Еге ж, погладить! Он уже вірьовку дістає. Зробив зашморг і — раз! — накинув на братову ногу, а другий кінець — до одвірка, на гачок.
— Припнув, як теля, еге? — питає Льонька крізь сльози.
— Як порося, — уточнює брат.
— І що з того буде?
— А буде діло. Ось тобі картопля, ніж — шкреби! Та швиденько! А то…
Льонька взяв одну картоплину, розігнав до неї ножа, та так і не чикнув: дивись, яка чудернацька виросла! Ніби чоловічок. І голівка є, і живіт. Аби ще ніжки зробити — із палички.
Жаль йому таку картоплину різати, взяв іншу, а вона теж химерна — на верблюда схожа. Отак, не кваплячись, риється Льонька у відрі, відкладає набік найцікавіші бульби.
— Ти що, заснув? — гримає Валько.
Ой же вреднющий! Розпалює плитку, а сам зиркає скоса на малого. Немає спокою Льоньці від брата. Зранку до обіду він чекає, доки старший піде у школу, а там і сестра з уроків повертається. Лагідна вона, книжечки Льоні читає, але теж слідкує, щоб не зірвався кудись.
— Ну як, начистив? — гукає Валько; роздмухуючи вогонь, почорнив собі лице і руки, немов сажотрус.
Дивиться Льонька на порожню каструлю, де повинна б лежати чищена картопля, тяжко зітхає і каже цілком серйозно:
— Суп і суп — кожного разу! Може, вареники зліпимо? З вишнями…
Брат не ждав від нього ділової пропозиції. Звів на лоба чорні від сажі брови, кліпає здивовано очима.
— Вареники? Хм, непогано… Тільки ж вишень немає.
— Я нарву! В одну мить.
— Е, ні! Дременути, хитрюга, надумав? — скривився Валько.
— Ну що ти? Хочеш, в самій майці піду? Куди ж я без штанів?..
Це заспокоїло брата, і він, знявши з ноги «арештанта» зашморг, відпустив його. Звичайно, в самій майці. Побіг Льонька, весело підстрибуючи, в садок і притьмом — до старої груші. Легко, мов кішка, видряпався аж на верхівку. Глянув довкола — дух перехопило. Ех, яка широчінь, яка краса! До самого небосхилу — незміряний, несходжений степ. А он, мов острівок у морі, виринув із пшениць зелений пагорб, і принишкли на ньому три хатини. Це так звана Хмелівка; першим, ще за царських часів, тут дід Хміль поселився — з того й пішла назва. З Хмелівки, поміж тернових кущів, побігла второваним шляхом машина до села Табунчанського; праворуч ледве примітна в’юнка стежина повела когось на хутір Нерубаївку. Аж ген на обрії сіріють Краснопілки; там Лідина семирічка, там сільрада, де батько головує.
Від їхньої хати до низу — садок, густий, темний, бузиною порослий, хмелем переплетений. Під вербою хлюпоче річечка, за річкою — старе глинище. Давно те місце вабить Льоньку. Кажуть, колись там татари стояли, і ніби й досі лишилися сліди їхніх вогнищ. Якщо покопатися в глинищі, певно, можна старовинну шаблю найти. Нічого, Льонька ще добереться туди!
А далі, а далі!.. Незвичайний, казковий світ відкривається з висоти. Коли дивишся з двору — бовваніє вдалині якась темна цяточка. А то, бач, зовсім не цяточка, а колгоспна лісосмуга; рівною стрілою пронизує вона безкрайній степ. А що, як піти лісосмугою далеко-далеко, аж туди, де нічого не видно?
Грицько Хмельовий — оно, за Поліщуковим двором, його хата біліє, — на тому тижні підмовляв Льоньку:
— Давай у степ втечемо. Викопаємо землянку, настелемо соломи і будемо жити.
Пахне теплим духом земля, повітря бринить від сюркоту коників, таємниче підпадьомкає перепел, а вони, втікачі, лежать під зоряним небом, самі собі серед широкого світу, і мрії хлопчачі — безмежні і вільні, як табунчанські степи…
— О-о-о-нька, Льо-о-ня! — понеслось над селом.
- 1/41
- Следующая