Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Сказання про дітей Гуріна - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 36
Розділ XV
Ніенор у Бретілі
А щодо Ніенор, то вона, чуючи позад себе вигуки переслідувачів, продовжувала мчати лісом; вбрання її подерлось, і, скидаючи під час бігу одежину по одежині, дівчина зосталася зовсім голою; і цілісінький той день безперервно мчала, не наважуючись зупинитися чи перевести подих, мовби звір, якого цькують, аж доки в нього розірветься серце. Та надвечір шал нараз відступив од неї. З хвилину дівчина постояла, наче приголомшена, а потім, зімлівши від непереборної втоми, впала, не чуючи під собою ніг, у густі зарості папороті. І там, поміж старого орляку та гінких весняних пагонів, лежала й спала, не дбаючи ні про що.
Уранці ж прокинулась і зраділа світлу — либонь так, як радіють життю, щойно народившись; усе, що вона бачила, здавалося їй новим, дивним і безіменним. Адже позаду стелилася тільки порожня темрява, крізь яку не пробивалося жодного спогаду про те, що вона колись знала, жодного відлуння жодного слова. Пригадувалася тільки тінь страху, тож дівчина була обережна і проводила час у пошуках криївок: видряпувалася на дерева чи прошмигувала в зарості — прудко, як білка або лисиця, — коли якийсь звук чи тінь лякали її; і звідтіля, перш ніж продовжити путь, довго визирала крізь листя полохливими очима.
Отож, ідучи тим самим шляхом, яким раніше бігла, вона дісталася до ріки Тейґлін і втамувала спрагу; проте їжі знайти не вдавалося, та вона і не знала, як це робити, тому зголодніла й змерзла. А тому що дерева на протилежному боці ріки здавалися густішими і темнішими (то було і справді так, бо тут починався густий Бретілський Ліс), ніж на її, Ніенор, урешті, перебрела через воду, дісталася до зеленого кургану і там опустилася на землю, бо від знесилення їй ввижалося, ніби темрява, що стелилася позаду, знову поглинає її, а сонце — темніє.
Та насправді то надходила з Півдня чорна гроза, налита блискавицями і зливою; дівчина ж притискалася до землі, нажахана громом, темний дощ періщив її голе тіло, а вона спостерігала за всім безмовно, мовби загнана в пастку дика тваринка.
І от волею випадку сталося так, що декілька бретілських лісовиків саме в той час верталися після наскоку на орків і, квапливо подолавши Переправи через Тейґлін, прямували повз те місце до найближчого прихистку; і раптом спалахнула сліпуча блискавиця, і Гауз-ен-Еллет наче залило білим полум'ям. Тоді Турамбар, який очолював людей, відсахнувся, прикрив очі й затремтів; йому-бо здалося, наче він побачив привид убитої діви — він лежав на могилі Фіндуілас.
Але один із його загону підбіг до кургану та покликав його:
— Сюди, володарю! Тут лежить молода жінка, і вона жива!
Турамбар надійшов і підняв її; вода стікала з мокрого волосся, проте дівчина мала заплющені очі, тремтіла і не пручалася. Тоді, дивуючись, чому вона лежить отак, гола-голісінька, Турамбар прикрив її плащем і поніс до лісової хатини мисливців. Там вони розпалили вогнище, загорнули дівчину в покривала, і вона розплющила очі, й поглянула на них, і, коли її погляд упав на Турамбара, дівоче обличчя засяяло, вона простягла до нього руки, відчувши, що знайшла те, чого дошукувалась у темряві, й утішилась. Однак Турамбар узяв її за руку, посміхнувся і мовив:
— Ну, панно, може, назвеш нам твоє ім'я, повідаєш, якого ти роду і що за лихо спіткало тебе?
Тоді вона похитала головою і, не сказавши бодай слова, заплакала. Тож, доки дівчина жадібно їла запропонований харч, лісовики не турбували її. А наївшись, вона зітхнула і знову поклала руку на руку Турамбара; і він промовив:
— З нами ти у безпеці. Перепочинь цю ніч отут, а вранці ми проведемо тебе до осель у високих лісах. Але нам хотілося би знати твоє ім'я і якого ти роду, щоби можна було його відшукати чи передати комусь звісточку про тебе. Скажи-бо нам!
Але вона знову промовчала і заплакала.
— Не тривожся! — мовив Турамбар. — Може, твоя історія надто сумна, щоби розповідати її зараз. Однак я дам тобі наймення — Нініель, Дівою Сліз назву я тебе.
Щойно він вимовив те ім'я, дівчина звела погляд, похитала головою, та сказала:
— Нініель.
То було перше слово, яке вона вимовила, вирвавшись із темряви, і то було ім'я, яким лісовики називали її відтоді й довіку.
Уранці вони понесли Нініель до Ефель-Брандіра; дорога стрімко піднімалась угору — аж до того місця, де перетиналася з потоком Келеброс, що спадав донизу. Там збудували дерев'яний міст, попід яким водний потік зривався з краю обточеного каменя та, перестрибуючи через численні піняві пороги, котився до заглиблення у скелі далеко внизу, і довколишнє повітря бриніло від бризок, мов од дощу. Біля верхів'я водоспаду розрісся широкою зеленою смугою дерен, усюди росли берези, проте з мосту відкривався просторий краєвид — ущелини при Тейґліні за якихось дві милі на захід. Повітря тут завжди було прохолодне, тож улітку мандрівники любили перепочити на цьому місці й ковтнути холодної води. Називався цей водоспад Дімрост — Дощові Східці, — та відтоді здобув інше наймення — Нен-Ґіріт, Трепетна Вода; бо Турамбар і його люди зупинилися поблизу нього, та щойно Нініель опинилась у цьому місці, як почала мерзнути і тремтіти, а вони не могли ні зігріти, ні заспокоїти її. Тому квапливо рушили в путь; однак, поки добулися до Ефель-Брандіра, Нініель уже марила від пропасниці.
Довго прохворіла вона, і Брандір доклав усе вміння, щоби зцілити її, а дружини лісовиків наглядали за нею щодня та щоночі. Проте, лише коли Турамбар був десь поруч, дівчина лежала спокійно чи спала без стогонів; і ось що помітили всі доглядальники: хоч як довго вона мучилася від пропасниці та неспокою, жодного разу не прошепотіла бодай слова мовою людей чи ельфів. А коли до неї поволі почало вертатися здоров'я, вона пробудилась і знову почала їсти, бретілські жінки, наче дитину, навчали її говорити, слово за словом. Училася вона швидко і дуже раділа, як радіють, відшукавши загублені колись скарби, дорогі й не дуже. І коли нарешті Нініель вивчила досить, аби розмовляти з друзями, то запитувала їх:
— Як називається ця річ? Бо я загубила її наймення в темряві.
А коли вона знову змогла ходити, то подалася шукати дім Брандіра, бо палко прагнула вивчити назви всіх живих істот, а він був дуже обізнаний у цьому; разом вони гуляли садами та галявинами.
Тоді Брандір уподобав її, і, коли Нініель поздоровішала, він, через кульгавість, спирався на її руку, а вона називала його братом. Однак серце дівчини належало Турамбарові, й тільки при його наближенні вона посміхалась і тільки на його дотепи відповідала сміхом.
Одного вечора в пору золотої осені вони сиділи разом, і сонце осявало схил пагорба й оселі Ефель-Брандіра, і було дуже тихо. Тоді Нініель мовила:
— Усіх істот я дізналася наймення, окрім тебе. Як тебе кличуть?
— Турамбар, — відповів він.
Тоді вона замовкла, мовби дослухаючись до якогось відлуння, а потім мовила:
— Чи це щось означає, чи, може, то просто ім'я, що належить одному тобі?
— Це означає, — сказав він, — «Владар Темної Тіні». Бо й у мене, Нініель, була темрява, в якій загубилося чимало любого серцю; але тепер, гадаю, я переміг її.
— І ти також утікав од неї, біжучи, аж доки дістався до цих прекрасних лісів? — запитала вона. — Коли ти врятувався, Турамбаре?
— Так, — одказав він, — я втікав багато літ. А врятувався тоді ж, коли і ти. Темно було мені, допоки ти не прийшла, Нініель, відтоді ж — постійно світло. І здається, ніби те, що я довго і марно шукав, нарешті знайшлось.
І коли він у сутінках повертався до своєї оселі, то сказав сам до себе: «Гауз-ен-Еллет! Вона прийшла із зеленого кургану. Це, напевно, знак, але як мені його витлумачити?»
І от золотий рік добіг кінця і перейшов у лагідну зиму, разом із якою настав іще один світлий рік. У Бретілі панував мир, лісовики поводилися тихо і не виходили за межі їхньої твердині, тож і не знали, що коїлось у довколишніх землях. Адже орки, котрі в той час переходили на південь — до похмурого володіння Ґлаурунґа — чи шпигували за кордонами Доріату, остерігалися бувати поблизу Переправ через Тейґлін і відступили в західному напрямку далеко за річку.
- Предыдущая
- 36/50
- Следующая