Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Сказання про дітей Гуріна - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 20
— Я взявся по-батьківськи піклуватися про сина Гуріна, й від цього не можна відмовитися ні з любові, ні з ненависті, хіба що повернеться сам Гурін Звитяжець. Хіба можна зробити більше?
А Меліан промовила:
— Дарунок ти нині одержиш від мене, Куталіоне, за допомогу та чесність, і ціннішого я не маю.
І вона дала йому вдосталь лембасу, дорожнього харчу ельфів, загорнутого в листочки зі срібла; і вузли ниточок, якими він був перев'язаний, скріплювало тавро Королеви — печать із білого воску в формі самотньої квітки Телперіона. Адже, згідно з традицією елдаліе, зберігання та вручення цієї їжі було винятковим привілеєм Королеви.
— Цей дорожній харч, Белеґу, — сказала вона, — буде тобі підмогою в нетрях узимку, а також підмогою тим, кого сам обереш. Бо нині я передаю його тобі, щоби ти розподіляв його на свій розсуд замість мене.
Цей дарунок, як ніщо інше, показав велику прихильність Меліан до Туріна; адже елдари ніколи раніше не дозволяли людям зуживати цього харчу, та й не часто робили це опісля.
Потому Белеґ відбув із Менеґрота і повернувся на північне узграниччя, де він мав власний мисливський будиночок і чимало друзів; проте раптом, коли настала зима і воєнні дії призупинилися, соратники не дорахувались у своїх лавах Белеґа, і він уже ніколи до них не повернувся.
Розділ VII
Про гнома на ймення Мîм
Тепер сказання веде нас до Мîма-дрібногнома. Про дрібногномів давно забули, позаяк Мîм був останнім із них. Але навіть у давнину про них знали мало. Віддавна ельфи Белеріанду називали їх нібін-ноґрімами, хоч і не любили; та власне, і дрібногноми не любили нікого, крім себе. Ненавидячи та боячись орків, вони також ненавиділи й елдарів, а найбільше — вигнанців; адже нолдори, за твердженням дрібногномів, загарбали їхні землі та домівки. Нарґотронд першими заснували та почали копати саме дрібногноми — ще задовго до того, як Фінрод Фелаґунд прийшов із-за Моря.
Походять вони, як стверджує дехто, від гномів, котрих вигнали з гномівських міст сходу в стародавні часи. Задовго перед поверненням Морґота вони подорожували в напрямку заходу. Малочисельні, не маючи повелителя, дрібногноми поволі припинили займатися ковальством і накопиченням зброї, бо стало важко добувати залізну руду. Зате вони потроху призвичаїлися до крадіжок, і дещо поменшали на зріст порівняно з їхніми східними родичами, і ходили, похиливши плечі, швидко та крадькома. Проте, як і всі гноми, вони було значно сильніші, ніж здавалися на вигляд, і чіплялися за життя навіть у найбільшій скруті. Але, зрештою, на ту пору вони вже виродились і вимерли в Середзем'ї — всі, крім Мîма та двох його синів, і був той Мîм старий навіть за мірками гномів, старий і забутий.
Після відходу Белеґа (а було це другого літа по втечі Туріна з Доріату) справи у розбійників ішли — гірше нікуди. Дощило не до ладу, й орки, чисельніші, ніж раніше, надходили з Півночі вздовж старої Південної Дороги через Тейґлін, спричиняючи заворушення в усіх лісах на західних кордонах Доріату. Не знали розбійники ні спокою, ні спочинку, і їхній загін значно частіше був переслідуваним, аніж переслідувачем.
Однієї ночі, коли вони лежали, причаївшись у глупій темряві, Турін обміркував власне життя і зрозумів, що його можна було би значно покращити. «Мусимо знайти якийсь потаємний сховок, — подумав, — і запастися харчами на холодну зиму». Та він не знав, куди податися. Наступного дня Турін повів людей на південь — далі, ніж вони будь-коли відходили від Тейґліну та кордонів Доріату; і після триденної подорожі вони зупинилися на західному краю лісів Долини
Сіріону. Місцевість там, піднімаючись до вересових пусток, ставала сухішою та біднішою.
Невдовзі сталося так, що в сірому світлі дощового заходу Турін і його люди знайшли прихисток у хащах гостролисту, а поза ними простягся бездеревний простір, де було багато великих каменів, прихилених або нагромаджених один на одного. Довкола панувала тиша, й тільки дощ скрапував із листя.
Зненацька вартовий подав сигнал, і, позривавшись на ноги, вони угледіли три фігури в каптурах, зодягнуті в сіре, які крадькома рухалися поміж камінням. Кожна постать несла великий мішок, але, незважаючи на це, всі рухалися швидко. Турін крикнув, аби вони зупинились, і люди кинулися до них, як мисливські пси, але ті продовжували йти своєю дорогою, і, хоч Андроґ вистрілив, двоє розчинились у сутінках. Один відстав — чи то був найповільнішим, чи мав найважчу ношу, — тож невдовзі його спіймали, повалили на землю й утримували багато рук, а він, попри все, боровся та кусався, наче звір. Але надійшов Турін і дорікнув своїм людям:
— Що у вас тут? — запитав. — Навіщо так шаленіти? Воно старе і мале. Яка може бути від нього шкода?
— Воно кусається, — сказав Андроґ, потираючи закривавлену руку. — Це орк або створіння орківського роду. Убиймо його!
— Воно заслужило це бодай тим, що обдурило наші надії, — сказав інший, котрий забрав мішок. — Тут лише корінці та дрібне каміння.
— Ні, — сказав Турін, — у нього є борода. Гадаю, це лише собі гном. Нехай він підведеться і скаже.
Так і втрапив Мîм у сказання про дітей Гуріна. Бо став навколішки перед Туріном і благав залишити йому життя.
— Я старий, — промовив він, — і бідний. Лише собі гном, як ти сказав, а не орк. Називаюся Мîм. Не дозволь їм порішити мене, повелителю, безпричинно, за орківським звичаєм.
Тоді Турін у душі пожалів його, та сказав:
— Бідним ти виглядаєш, Мîме, хоча це дивно для гнома, та ми, безперечно, ще бідніші: бездомні й не маємо друзів серед людей. Коли я скажу, що ми, перебуваючи у великій скруті, помилуємо тебе не просто з жалю, що ти запропонуєш як викуп?
— Я не знаю, чого ти бажаєш, — обережно сказав Мîм.
— Наразі — небагато! — мовив Турін, печально озирнувшись навколо, і дощ заливав йому очі. — Безпечного місця для спання подалі від вологих лісів. Без сумніву, сам ти його маєш.
— Маю, — відказав Мîм, — але не можу віддати як викуп. Я надто старий, аби жити під відкритим небом.
— Тож не варто і далі старіти, — сказав Андроґ, виступаючи наперед із ножем у неушкодженій руці. — Я можу тебе позбавити від старості.
— Володарю! — скрикнув Мîм, дуже перелякавшись і вчепившись за Турінові коліна. — Якщо я втрачу життя — ти втратиш помешкання, бо не знайдеш його без Мîма. Я не можу його віддати, але можу поділитися ним із вами. Там тепер значно більше простору, ніж було колись, бо чимало наших уже відійшли у вічність.
І він заплакав.
— Тебе помилувано, Мîме, — промовив Турін.
— Принаймні, доки ми дістанемося твого лігва, — сказав Андроґ.
Але Турін накинувся на нього, кажучи:
— Якщо Мîм без обману приведе нас до своєї оселі й вона нам підійде, тоді його життя можна вважати викупленим; і його не порішить жодна людина, котра йде за мною. Присягаюся.
Тоді Мîм поцілував Турінові коліна і сказав:
— Мîм буде тобі другом, володарю. Спочатку він подумав, що ти ельф — через вимову та голос. Але те, що ти людина, — ще краще. Мîм не любить ельфів.
— Де ж твоя оселя? — запитав Андроґ. — Вона мусить бути дуже доброю, щоби захотілося ділити її з гномом. Бо Андроґ не любить гномів. Його народ приніс кілька хороших оповідок про цю расу зі Сходу.
— По собі він залишив й гірші оповідки, — сказав Мîм. — Гудитимеш мою оселю, коли побачиш її. Та в дорозі вам буде потрібне світло — вам, людям, котрі спотикаються. Я повернусь у добрий час і поведу вас.
Тоді він підвівся й підняв свій мішок.
— Ні-ні! — сказав Андроґ. — Ти ж цього не дозволиш, отамане? Бо інакше ніколи не побачиш старого пройдисвіта.
— Темніє, — мовив Турін. — Хай залишить нам якусь заставу. Даси нам твій мішок і все, що в ньому, Мîме?
Але гном знов упав на коліна, дуже бідкаючись.
— Якщо Мîм надумає не повертатися, то старий мішок із корінцями його не поверне, — сказав він. — Я повернуся. Відпустіть мене!
- Предыдущая
- 20/50
- Следующая