Мор - Шевчук Валерий Александрович - Страница 17

Вони бігли порожньою, зовсім мертвою вулицею, мчали з запалом, чоловік злякано озирався, але странній од нього не відставав. Миготіли стіни будинків, каміння бруку, вікна, небо, карнизи. Бігли так, ніби тут вирішувалося — жити світові чи ні. В обох мліли ноги, але жоден не зменшував стріму: перепалене повітря з прихеком вирвалося з їхніх грудей.

Чоловік спіткнувся й упав, але у відчаї підхопився і застрибав, наче поранений заєць. Озирнувся, показавши маску перекривленого обличчя, і знову викинув із себе крик.

Вулиця здавалася безмежною, безмежним було й їхнє завзяття у цій виснажливій гонитві, і странньому раптом захотілося, щоб той, кого послала йому доля, від нього втік. Бо йому вже здавалося, що відчай того, кого переслідує, — його відчай, а маска болю й відчаю — його лице.

Чоловік упав. Отак раптово, ніби підсічений косою: странній навіть почув гострий посвист лискучого леза. Навіть побачив біду костомашну тінь, що хитнулася раптом перед його очима, а за мить здиміла безслідно. Він перечепився через розпростерте тіло й покотився на землю кумельгом.

Скочив на ноги й уздрів, що той, кого послала йому доля, безсило шкребе пальцями брук. Він схопив його за одежу й перекинув на спину. Голова безсило вдарилася об брук, і странній побачив те, що сподівався. Це було конання: гас і каламутнів погляд, корчилося тіло, а пальці все ще намагалися за щось ухопитися. Тоді странній відчув, що очі йому покриває туманна плівка, що він уже погано починає бачити, що йому раптом стало жаль і себе, і того, хто опинився перед ним в усій своїй оголеності. Він рвонув сорочку на грудях конаючого, і той, кого послала йому доля, почав переливатись у нього, як перламутрова вода. А коли це здійснилося, коли вже увіч переконався, що відчай того, кого він переслідував, — вже його, звів обличчя до вечірнього сонця, яке раптом залило всю вулицю тріпотливим мертвим світлом. Так, странній був вражений тим, що відбулося, може, тому він заплакав зовсім так, як плакав нещодавно в порожній, покинутій людьми церкві.