Ліна Костенко. Поезія - Костенко Ліна - Страница 46

що не напишеш, що не скажеш,

                    «Не те!» — застогне камертон.

А день схитне свою орбіту.

        Вступає ніч в свої права.

                 І Хтось диктує з-понад світу

                          непередбачені слова.

* * *

Доповнення до античних джерел:

нашого Прометея клював двоглавий орел.

* * *

Ми — сталкери на власній Батьківщині.

* * *

Не бачу обличчя істини,

                     воно спотворене болем.

* * *

Держави, уряди, вожді... Вожді, міністри,

                                                             Генерали...

Не розраховуй на життя, вони уже його забрали.

* * *

Ой, осінь, осінь, барви чудотворні!

Як журавлі кричать твої: «Курли!»

Які минають люди неповторні!

Хоч би іще хоч трошки побули!

Уже дерева — як рогаті олені.

Останнє листя облітає з крон.

Душа стоїть у пам’яті як в повені.

І тільки світить бакени Харон.

* * *

Моє життя — в скарбницю горя внесок.

Заплачено сповна — за все, за все, за все.

Душа — як храм з очима древніх фресок.

Все бачить. Все мовчить. Все далі понесе.

«Літературна Україна», 14 жовтня 1993 р.

"Коти, зайці, ведмедики, лисиці"

*  *  *

Коти, зайці, ведмедики, лисиці,

рожева мавпа і зелений слон, —

мій зоопарк, і плюшевий, і ситцевий,

і черепаха, взута в поролон.

Їм в шафі тісно, а куди подіти?

У світі теж — там криза, там війна.

І діти виросли, вони уже не діти.

А я люблю зеленого слона.

Він гарний слон, у квіточки і в цятки.

Тут навіть є шовковий леопард.

А вже століття навіть не двадцяте,

ну, але то вже інший зоопарк.

Там все хтось в когось цілиться наосліп,

ніякі звірства вже не дивина.

Великий світ. І діти вже дорослі.

А я люблю зеленого слона.

27.05.2011

«Мадонна перехресть», 2011 р.

"Кохання, вірність — істини одвічні"

*  *  *

Кохання, вірність —

істини одвічні.

Створили їх іще до нас, давно.

А ми...

Що ж ми?

Лиш випадкові стрічні.

Яке гірке,

яке гірке вино!

А треба пити. То хороший звичай.

Його створили теж до нас, давно...

За нашу зустріч!

За прощання наше!

Яке гірке,

яке гірке вино!

«Мандрівки серця», 1961 р.

"Кощій Безсмертний зону стереже"

*  *  *

Кощій Безсмертний зону стереже.

Котигорошко зайця переймає.

А Колобок питається: — Невже

тих діда й баби у селі немає?!

Для кого ж квітку в полі п'є бджола?

Куди ведуть ці знаки придорожні?

Як довго в селах казка не жила!

Тепер вернулась, а вони — порожні.

"Красива осінь вишиває клени"

*  *  *

Красива осінь вишиває клени

Червоним, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить: – Виший нас зеленим!

Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: – Дай нам тої втіхи!

Сади прекрасні, роси – як вино.

Ворони п'ють надкльовані горіхи.

А що їм, чорним? Чорним все одно.

КРИЛА

(Уривок з поеми "Чайка на крижині")

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,

А з правди, чесноти і довір"я.

У кого — з вірності у коханні.

У кого — з вічного поривання.

У кого — з щирості до роботи.

У кого — з щедрості на турботи.

У кого — з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає...

А крила має. А крила має!

Див. "Чайка на крижині"

"Крилатий грім, вуздечка блискавиці"

*  *  *

Крилатий грім, вуздечка блискавиці.

Ліси пригнули голови д’землі.

Ущухли води і примовкли птиці,

Поснули в травах квіти й мотилі.

Ворона сіла на старенький бовдур,

Сидить, крилом обмахуючи одур.

У річці важко ходиться лящу.

Лепече листя, хочеться дощу.

"Криши, ламай, трощи стереотипи"

 *  *  *

Криши, ламай, трощи стереотипи!

Вони кричать, пручаються, — ламай!

Хоч давня звичка з профiлем Ксантиппи

благає, плаче, просить: «Не займай!»

Вiдкинь її в м’яку дрiмоту спалень.

Вона тобi нелюба. Ти болиш.

Гори. Щезай в пожежах самоспалень,

в гiрких руїнах власних попелищ!

Обвуглюйся. З дияволом грай в тенiс.

Згори на попiл в думах i лiтах.

Хай вилiтає не той самий фенiкс,

а зовсiм iнший, неймовiрний птах!

КРІЗЬ ВІДСТАНІ

Крізь відстані

і здичавілі пущі,

крізь непробудні кам’яні пласти,

крізь болота й пустелі загребущі