Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Співробітник ЧК. «Тиха» Одеса - Лукін Олександр Олександрович - Страница 65
Не пішов Смагін-старший. Він звернувся до Марусі:
— Заспокойтеся, будь ласка! Це непорозуміння, хуліган буде покараний. Ах, негідники, негідники, як розпустилися! Подумати тільки: ні за що, ні про що вдарити батогом! Дуже погано! Ну, заспокойтеся, дозвольте поставити вам кілька запитань.
— Б-будь ласка…
Смагін сів за стіл, вказав їй на місце навпроти. Вік розв'язав мокрий башлик, розстебнув і поклав на лавку простору кавалерійську бурку, зняв сизий студентський кашкет і поклав його так, щоб Маруся бачила технічний значок.
— Чи давно ви в більшовицькій партії? — ввічливо спитав він.
— Ви смієтеся з мене! — сплеснула руками Маруся.
— В такому разі, хто ж ви, пробачте?
Дівчина знову повторила придуману разом з Олексієм та Адамчуком історію про те, як вона втратила батьків, як тікала з Нижнього Новгорода, коли там почався голод, як поневірялася з братом по вокзалах і як у Херсоні їй запропонували поїхати в село вчителькою, хоч вона ніколи не готувалася до цієї діяльності і просто навіть не знає, як вчитиме дітей… Вона була згодна на все, аби тільки, нарешті, знайти притулок і не думати про шматок хліба для брата…
— А вам не говорили, що тут небезпечно? — спитав Смагін. — Вірніше небезпечно для тих, хто розп'яв Росію, — уточнив він, — для червоних!
— Г-говорили… Але я подумала, що нас ніхто не скривдить. За що?..
— Ви маєте рацію! — сказав Смагін. Він повірив кожному її слову. Це було видно з того, як він її слухав, і з того, як перезирався з братом. — Вам нічого боятися. Ми переслідуємо тільки ворогів. Друзів ми любимо… — він перехилився через стіл і, солодко посміхаючись, погладив її по руці.
Маруся мимоволі відсмикнула руку.
— Повторюю, вам нічого боятися! Особливо мене, — підкреслив він. — З цього дня я сам, як то кажуть, опікатиму вас. Вам подобається такий опікун?
— Н-не знаю… — пробурмотіла Маруся.
Він засміявся, впевнений, що перший крок до перемоги зроблено.
— Ви скоро знову побачите мене! — пообіцяв він. — Я знаю, наша дружба незабаром стане міцнішою і… ближчою.
І хоч те, що він говорив, було на руку чекістам, Маруся від цього погляду зблідла ще більше і через силу примусила себе кивнути головою.
— Днями ви одержите звісточку, — сказав Григорій, підводячись. — А тепер дозвольте відкланятись…
Рукостискання йому здалося мало, він спробував обняти Марусю, вона вивернулась. Смагін зареготав і надів бурку.
— Ходімо, Васьок, — сказав братові. — Ми ще повернемося сюди.
Обрюзглий Васьок пробурмотів щось на прощання. Григорій підморгнув Марусі і нагадав:
— Чекайте гостей! — нахилився в дверях і вийшов.
Незабаром банда виїхала з села…
Другого дня, опівдні, перед школою зупинилася підвода. Кульгавий чоловічок з куцою, наче прорідженою борідкою спитав «учительшу Машу».
— Приймайте, — непривітно сказав він, — майно привіз.
— Від кого це?
— Григорій Володимирович кланяється.
Федя допоміг йому втягти в приміщення велику оковану скриню. Зараз же збіглися жінки дивитися надіслане Смагіним багатство: шалі, хустки, дві шуби, сукні міських фасонів, взуття та кілька згортків мануфактури. Жінки ахали, захоплювалися і з неприхованою жалістю поглядали на Марусю. Їй і самій був зрозумілий зловісний смисл цих подарунків. Гарненька вчителька, самотня й беззахисна, була для Смагіна принадною здобиччю. Нерідко любовні пригоди отаманів викликали вибухи такого обурення, що, траплялось, Смагіним переставали коритися цілі села, а від родичів зганьбленої дівчини можна було чекати зради. За Марусю нічого було турбуватися з цього приводу. Заступитися за неї не було кому, крім хворого брата…
Коли жінки, пащекуючи і зітхаючи, розійшлись, Федя сердито спитав Марусю, яка весело перебирала ганчір'я в скрині:
— Чого скалиш зуби, наречена? Зраділа? Справи кепські! Чекай тепер весілля. Треба зараз же в Херсон пробиратися, наших привести.
— Дурень ти! — сказала Маруся, прикидаючи, чи до лиця їй муарова бальна сукня з довжелезним шлейфом, які носили, певно, в минулому столітті. — Сиди і не рипайся. Про такі справи тільки мріяти можна! Відтягуватимемо днів п'ять, поки Олексій з Філімоновим прибудуть, а там ми їм таке весілля влаштуємо, не проспляться!
— П'ять днів! Чекатиме він п'ять днів! Побачиш, сьогодні ж об'явиться!
— Нічого, Федько, викрутимось якось!..
Федя не помилився. Надвечір з'явився новоявлений Марусин жених. Цього разу вся ватага, минаючи будинок старости, під'їхала просто до школи. Смагін ввійшов веселий, усміхнений.
— Приймайте гостей! Не чекали?
«Гості» набилися в хату, сповнивши її гомоном, човганням чобіт, брязканням шабель і запахом кінського поту й овчини.
— Здрастуйте, Машо! — привітав Смагін Марусю. — Скучили? Приїхали вас веселити. Раді?
— Милості прошу, — вклонилась Маруся.
— Давайте поздоровкаємось по-старовинному, по-російському… — Він обняв її, хотів поцілувати в губи, але, промахнувшись, гучно цмокнув у щоку.
Маруся вирвалась, почервоніла до сліз. Смагін задоволено потер руки, але раптом насупився, помітивши на ній скромну сукню.
— Ви від мене гостинці одержали?
— Одержала… Тільки мені не треба!
— Таке вигадали! Коли дарують від серця, треба брати! — невдоволено сказав він. — А втім, добре, і в такому вбранні гарна, як кажуть. Накривайте на стіл, — наказав він своїм. — Албатенко і ти, Макаре, йдіть до старости, нехай закуску дає. Скажіть, вранці навідаюсь.
«Вранці», це означало, що вони лишаться ночувати…
Маруся насмажила свинини на двадцять чоловік, — решта розбрелися по селу, — почався бенкет. Столи поставили вряд. Обидва Смагіни сіли на покуті. Біля себе Григорій посадив Марусю, поруч з нею Федю. Скільки не намагався Федя, він не міг визначити, хто з присутніх Кручений: жоден з них не мав прикмет, про які говорив Олексій.
Григорій пив багато і швидко сп'янів. Брат його випив ще більше, але по ньому цього не було помітно. Він брилою громадився над столом, поклавши перед собою важкі, наче гирі, руки. В нього був прямий, неламкий погляд, в якому темніла нерухома, назавжди застигла ненависть.
Смагінці пили стримано. Сп'янів, мабуть, лише Григорій. Інколи хто-небудь, щоб догодити отаманові, кричав: «Гірко!», і Григорій, регочучи, ліз цілуватися до Марусі. Від нього тхнуло сивухою і зубною гниллю. Плями на переніссі стали ще яскравішими, губи заслинились і обвисли. Федя чув, як він шепотів Марусі:
— Господинею будеш на всю округу!.. Що хочеш — твоє!.. Моє слово — кремінь… Не виламуйся, пий!… — і тикав їй в губи кухоль з самогоном.
— Не треба… Гидота яка, заберіть!..
Смагін реготав, відкидаючись на лаві, і дивився на дівчину налитими шаленством очима.
Нарешті, бенкет закінчився. Самогон, що лишився, злили в сулію і винесли на тачанку. Бандити почали влаштовуватись на ночівлю. Маруся з Федею пішли в комірчину і замкнулися..
Незабаром до них постукав Смагін. Маруся довго умовляла його через двері піти лягти, але, кінець кінцем, він зірвав засув.
Почали боротися в темряві. Григорій хрипів:
— Женюсь… Цить, дурко!.. Женюсь, кажу! Церковним шлюбом… з попом!.. Як треба…
Коли Федя зрозумів, що Смагін бере гору, він вчепився в його тужурку, відтягнув од Марусі,
— Хто?!. — загорлав той. — Хто, гад?.. Уб'ю!..
На щастя, він був дуже п'яний і без зброї. В комірчину зайшов Смагін-старший.
— Іди спати, Гришко, — суворо сказав він. — Не встигнеш, чи що? Йди!..
І повів його з собою. Григорій крізь зуби цідив брудну лайку.
Маруся впала на ліжко і заплакала. Вона плакала гірко, зле, захлинаючись, і Федя сам ледве не заревів, чуючи, як вона давиться від ридань, уткнувшись головою в подушку. Він підсів до неї, зашепотів:
— Марусю, хочеш я в Херсон махну? До ранку доїду. Приведу наших…
— Не смій! — відповіла вона. — Помітять, що пішов, — усе загине… Перетерпимо… А ні — я їм!.. — І заскреготала зубами.
Вранці Григорій посміхався до Марусі, ніби нічого особливого не трапилось. Бандити кудись поспішали. Нашвидку поснідали, з'ївши рештки вчорашньої свинини, і почали збиратися в дорогу. Григорій уже в бурці одізвав Марусю набік.
- Предыдущая
- 65/120
- Следующая
