Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Торговиця - Іваничук Роман - Страница 44
Лиховідько заревів: «Уб'ю, згною, повєшу, как ти смєл с такой просьбой ко мнє обращаться!», проте взяв тютюн і записку.
Відповіді від Нусі не було, й долала Олеся чорна безнадія. А за той час в'язні Воркути пережили смерть Сталіна, розстріл Бери й криваве придушення повстання на десятому ОЛП-і двадцять дев'ятої шахти, а опісля табірні по-легші аж до виходу засуджених у неповнолітті каторжан на вільне поселення.
Ще тягнулася щовечора колона із шахти «Капітальної» до барака, і собаки гарчали, і конвойні викрикували «шаг влєво, шаг вправо», та вже не проводили опричники шмонів серед ночі, не замикали на ніч бараків, з вікон зняли грати, й були дозволені зустрічі з рідними.
Одного вересневого надвечір'я, коли колона проходила повз душовий павільйон, Олесь почув жіночий голос: хтось вигукнув його ім'я. Оглянувся й побачив худеньку чорноволосу молоду жінку з блідим, мов цигарковий папірець, личком – і то була Нуся.
…Коли Олесь вийшов з тюрми на вільне поселення, вони з Нусею замешкали в добрих людей, які раніше відбули термін, й жили там разом, поки не отримали дозвіл вернутися на батьківщину.
Нуся згасала від сухот, й Олесь квапився вивезти її з проклятої Богом і людьми землі до рідного Міста. Не встиг…
Й промовила до нього Нуся перед тим, як покинути його назавше:
«Бог послав мені двох мужів, кожен з них віддав мені себе частинку, й моє життя було повним. А себе я розполовинила між вами, і мене не вистачило на довгий вік… Прости мені за Юрка, я вийшла за нього вдовою: хто міг подумати, що ти вибрався живим з тієї масакри у Бригідках… Жила я життям вашим, і дякую Господові за ті окрушини справжнього людського щастя. Юрко був добрий до мене, я за ним плачу, бо любила його. А тебе покохала найвищою любов'ю тієї ночі, коли ми лежали в обіймах на росяній траві у Студентському парку. Й відтоді в думках, а потім у спільному житті з тобою належала лише тобі одному. Забери мене звідси додому, тут холодно, тут замерзне не тільки моє тіло, а й душа…»
Й не стало Нусі. Залишилася лише її подоба, що стоїть нині на підвіконні мого дому поруч з образом її суперниці – вирізьблена у вишневому порубі.
Розділ двадцять третій
А коли сонце викотилося червоним кружалом із грушівської улоговини, привіявся до Олеся світлий спогад, яким і належалося йому бути на розвидні.
Давно вже не виходили на середину Каштанового провулка вірні подруги панна Ганя і пані Аделя пльоткувати – користувалися з причин немочі телефоном.
Аж тут раптом не вийшла, а вибігла зі свого подвір'я панна Ганя й зазивно вимахувала рукою в бік дому Аделі, яка ще сонно позіхала, спершись ліктями на підвіконня, й подивовано дивилася на сусідку, що, гейби помолоділа на двадцять років, вибігала на дорогу, певне, з вельми цікавою новиною. Новина мусила бути екстраважливою, якої ще ніхто не чув, й хотіла всезнаюча Ганя першою винести її на Торговицький квартал – щоб ніхто, не дай Боже, не випередив.
«Яка біда трапилася, Ганю, що ви вискочили так зраненька, як той, що urwal sie i uciekl,[21] ніби стая псів за вами гналася? Ще поспали б трохи…» – заговорила пані Аделя з докором у голосі, проте ні на секунду не затрималася в хаті й уже з відкритим ротом стояла перед сусідкою, яка з осяяним виглядом не переставала розмахувати руками.
«Народна мудрість каже, – відповіла панна Ганя, й утіха так і бризкала з її очей, – хто рано встає, тому Бог дає!»
Пані Аделя із скептичною гримасою на губах спробувала пригасити сусідчине збудження й на оклепану примівку мовила із зверхністю людини, яка більше за інших знає:
«Часто повторювана народна мудрість відганяє дурістю, запам'ятайте це собі, панно Ганю. Але кажіть, що трапилося?»
«Не кваптеся, не кваптеся, шановна пані, я розповім усе по черзі, дайте собі на стримання, бо виглядаєте зараз, як той бенькарт, що крізь дірку від ключа заглядає до маминої спальні… О, я така щаслива, що з тієї радості завела б собі коханця, незважаючи на те що стільки літ пильно оберігала свою панєнську цноту!»
«Але ж то вже запізно, панно Ганю, де ви були раніше?»
«Раніше для такої офіри не мала-м приводу. А жаль, Гаврилко був колись зацним кавалером, і я виглядала несогірше, й була би-м зважилася на гріх, якби не одна перешкода. Для більшої краси й елегантності він відпустив собі вуса й водно, крадькома заглядаючи до дзеркальця, підкручував їх двома пальцями. І най би собі підкручував, кожен хоче бути файнішим, ніж є, але робив він те навіть у церкві, стоячи за колоною, коли вірні стояли на колінах до причастя. І через це він мені геть збридився… Але нині сталася така подія, що для її відсвяткування притлумила б свою до нього нехіть й у гріх увійшла б з утіхи, найби Гаврилко заглядав тепер у дзеркальце навіть уві сні…»
«Ха! – реготнула Аделя. – А що він сьогодні у тому дзеркальці побачив би – п'яну мармизу, й до того ж ваш Гаврилко смердить, як дешевий недопалок».
«Отож-то, – скрушно зітхнула панна Ганя. – Яка я була дурна: був би він у мене першим…»
«Та ви ніколи надто мудрою не були – через ту вашу цнотливість. Перший, перший! Та в мене кожен був перший після попереднього!»
На Аделину шпильку Ганя не звернула уваги й продовжувала:
«Не було, таки не було тоді приводу для такої втіхи. А нині, маєте рацію, пізно вже…» – ще раз зітхнула Ганя й замовкла.
«Та чи скажете ви нарешті, яка ж то подія трапилася, що ви стали готові до такої жертви? – нетерпляче термосила Аделя Ганнину руку. – Може, пан Геродот вийшов нарешті з жалоби й оженився?»
«Ні-і, пан радник й досі сохне з туги за тією жидовіцею… Сталося на світі щось надзвичайне!»
«Ну кажіть же – що?»
«Вчора вечером у Верховній Раді депутати проголосили незалежність України. Маємо свою державу, ось що! А ви кажете…»
…До полудня Місто запрудилося людьми, возами й верховими кіньми – з усієї покутської околиці валив народ до Міста на велике свято, якого не знали на цій землі кілька невольничих століть.
Святково одягнуті в покутську, подільську й гуцульську вберю йшли з передмість парубоцькі й дівочі колони; з Печеніжина, Пилипів, Воскресінець, Боднарівки, Ценяви, П'ядик і Городенки котилися драбинясті вози, наповнені поверх полудрабків старосвітськими ґаздами в кресанях з китицями й павами і фудульними молодицями в шальових торокастих хустках; із запрутських Кривобродів, Хімчина й Утороп, навіть аж з Космача мчали верхи на конях схожі на опришків гуцули – а всі із синьо-жовтими прапорами – у яких лише сховках тримали їх від пильного ока кагебешників і сексотів; маєво знамен єднало синє небо із не зібраним ще золотом стиглих хлібів на полях; увись злітали стрілецькі й повстанські пісні, що їх разом з молитвами виучували в потаємності дорослі й діти; на ратуші лопотіла синьо-жовта бандера, яку за всю історію Міста двічі вивішували на вежі й двічі знімали окупанти, а третій раз зірвати ніхто вже не посміє, й ця горда надія на остаточне воскресіння змученої в рабстві України пломеніла на обличчях людей: вірили вони й не вірили, плакали й сміялися; урочистий гомін заповнював по вінця вулиці й провулки – торжествувало найщасливіше покоління, яке діждалося волі.
На дзвіниці церкви Святого Михаїла загримотіли музикальною канонадою найпотужніші дзвони на «Буде ім'я Господнє благословенне однині і довіка!»; без кінця вибивали вони, немов утовкмачували в голови розбудженого і ще не зовсім впевненого народу в реальності несподіваної й довго чеканої свободи святу правду: «однині і довіка, однині і довіка, однині і довіка!!!»
Після Богослуження вийшли разом з церкви пан Геродот і Олесь Шамрай. Місто гомоніло, співало, дзвеніло радістю – «і всі радіють, як вино, і всі сміються, як вино» – й проказав пан радник, утираючи сльозу, не так до Олеся, як до себе самого:
«Можна вже й умирати…»
«Що ви таке говорите, пане меценасе, – саме настала пора жити!» – аж вигукнув спересердя Олесь.
21
Зірвався і втік (польськ.).
- Предыдущая
- 44/47
- Следующая