Листи до Мотрони Кочубеївни - Мазепа Іван Степанович - Страница 1

Мазепа Іван

Листи до Мотрони Кочубеївни

І

Моє серденько, мій квіте рожаний!Сердечно від того болію, що недалеко від мене їдеш, а я не можу очиць твоїх і личка біленькою видати, через сей листочок кланяюся, всі членики цілую люб’язно.

ІІ

Зажурився я, почувши од дівки таке слово, що Ваша милість зазле на мене маєш, бо Вашу милість при собі не затримав, але відіслав додому; уваж сама, що б з того виросло.

Перша [причина]: щоб твої родичі по всім світі розголосили, що взяв у нас дочку уночі ґвалтом і держить у себе замість підложниці.

Друга причина: що, тримавши Вашу милість у себе, я б не міг жадною мірою витримати, та й Ваша милість так само; мусіли б ми із собою жити так, як подружжя каже, а потім прийшло б неблагословення від церкви і прокляття, щоб нам з собою не жити. Де б я на той час подівся, і мені через те Вашу милість жаль, щоб на потім на мене не плакала.

III

Моє сердечне кохання!

Прошу і вельми прошу, зволь зі мною для усної розмови; коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш, не споминай же; згадай свої слова, що любить обіцяла, на що мені і рученьку біленькую дала.

І повторно і постократно прошу, признач хоч на одну хвилину, коли маємо з собою бачитися для спільного добра нашого, на яке сама ж перед цим зволила була, а поки те буде, пришли намисто з шиї своєї, прошу.

IV

Моє серденько!

Уже ти мене ізсушила красним своїм личком і своїми обітницями.Посилаю тепер до Вашої милості Мелашку, щоб про все розмовилася, а Ваша милість не стережись її ні в чому, бо вірна є Вашій милості і мені у всьому.Прошу і вельми, за ніжки Вашу милість, моє серденько обійнявши, прошу не відкладай своєї обітниці.

V

Моє серце коханеє!

Сама знаєш, як я сердечно шалено люблю Вашу милість; ще нікого на світі не любив так; моє б то щастя і радість, щоб нехай їхала та жила у мене, тільки ж я уважав, який кінець цього може бути, а особливо при такій злості та заїлості твоїх родичів; прошу, моя любонько, не міняйся ні в чому, оскільки неоднократ слово своє і рученьку дала, а я взаємно, коли живий буду, тебе не забуду.

VI

Моє серденько!

Не маючи відомості про поводження Вашої милості: чи вже перестали Вашу милість мучити і катувати, тепер отже від’ їжджаючи на тиждень на певні місця, посилаю Вашій милості від’ їзне через Карла, яке прошу удячно прийняти, а мене в невідмінній любові своїй ховати.

VII

Моє серденько!

Тяжко болію від того, що сам не можу з Вашою милістю просторо поговорити, що б на відраду вчинити Вашій милості в теперішнім смутку; чого Ваша милість од мене потребуєш, скажи все сій дівці; нарешті, коли вони, прокляті твої, тебе цураються, іди в монастир, а я знатиму, що на той час з Вашою милістю чинити, що потрібно, і повторно я пишу, ознайми мене, Ваша милість.

VIII

Моє сердечне кохання!

Тяжко засумував я, почувши, що катиця не перестала Вашу милість мучити, як це і вчора те учинила; я сам не знаю, що з нею, гадиною, чинити; то моя біда, що з Вашою милістю слушного немає ж часу про все переговорити; більш од жалю не можу писати, тільки те: коли щось станеться, а поки живий буду, тебе сердечно любити і зичити всього добра не перестану, і повторно пишу - не перестану, назлість моїм і твоїм ворогам.

IX

Моє сердечне кохання!

Бачу, що Ваша милість у всьому відмінилася своєю любов’ю колишньою до мене — як собі знаєш, воля твоя, чини, що хочеш, будеш на потім того жалувати, пригадай тілько слова свої, які дала мені клятвою в той час, коли виходила од мене з покою мурованого, коли я дав тобі перстень діамантовий, над котрий найліпшого, найдорожчого у себе не маю, що „хоч сяк, хоть так буде, а любов межи нами не одміниться".

X

Моє серденько!

Бодай того Бог з душею розлучив, хто нас розлучає!Знав би я, як над ворогами помститися; тільки ти мені руки зв’язала; я з великою сердечною тоскницею жду од Вашої милості відомості, в якім ділі, сама добре знаєш; прошу вельми тоді: учини мені скору відповідь на сеє моє писання, моє серденько.

XI

Моя сердечно коханая, наймильшая, найлюб’язніша Мотрононько!

Вперед смерті на себе сподівався, ніж такої в серці Вашому одміни. Спомни тільки на свої слова, спомни на свою присягу; спомни на свої рученьки, котрії мені не наоднократ давала, що нет (хоч будеш за мною, хоч не будеш) до смерті любити обіцяла.Спомни на останок люб’язну нашу бесіду, коли ти бувала в мене в покої: нехай Бог неправдивого карає, а я - хоч любиш, хоч не любиш мене - до смерті тебе, згідно слова свого, любити і сердечно кохати не перестану, на злість моїм ворогам. Прошу і вельми, моє серденько, в будь-який спосіб побачся зі мною; що маю з Вашою милістю далі чинити, бо вже більш не буду ворогам своїм терпіти, конечно відомсту учиню, а яку, сама побачиш.Щасливші мої листи, що в рученьках твоїх бувають, ніж мої біднії очі, бо тебе не оглядають.

XII

Моя сердечне кохана Мотрононько!

Поклон мій віддаю Вашій милості, моє серденько, а при поклоні посилаю Вашій милості гостинця книжечку і обручик діамантовий, прошу теє вдячно прийняти, а мене в любові своїй неодмінно ховати, нім, дасть Бог, з ліпшим привітаю, а за тим цілую уста коралевії, ручки біленькі і всі членики тільця твого біленького, моя любенько коханая.