Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер - Страница 54

— Ех,— зітхнув юнак. Правду кажучи, він сподівався почути від неї щось інше.

Після Урубейна йому понад усе хотілося бути десь неподалік від неї, мати можливість хоч зрідка її бачити. Словом, Вершник був дуже розчарований, та Арія вдала,, що нічого не помічає. Вони перекинулися ще кількома словами, після чого ельфійка вибачилась і сказала, що їй уже пора йти.

— Зажди,— Ерагон простягнув до неї руку, проте миттю її відсмикнув.

Голос Вершника пролунав якось ніжно, серце забилося з подвійною силою, а щоки спалахнули сором’язливим рум’янцем.

Арія зупинилась уже біля виходу.

— Добраніч, Ерагоне,— сказала вона й вислизнула з намету в непроглядну темряву, залишивши Вершника наодинці з собою.

ЗНАХІДКА

Наступні три дні промайнули для Ерагона як один, чого не можна було сказати про решту варденів, котрі нудилися без діла. Військо Драс-Леони сиділо собі тихенько й навіть не думало потикатись за міські ворота. Невеличкий переполох стався тільки одного разу, коли Торнак, важко змахнувши крилами, перебрався з майданчика над воротами на фортечну стіну, розташовану за кількасот футів праворуч.

Сапфіра, Насуада та її радники довгенько сперечалися, що б то могло значити, зійшовшись урештірешт на тому, що жодного підступу в діях червоного дракона немає — він просто хотів вмоститися трохи зручніше на довшому й просторішому майданчику. Коли не брати до уваги цієї події, облога міста взагалі не зрушила з місця ні на крок.

Тим часом Ерагон посилено вчився. Вранці й увечері Вершник засвоював нові знання від Глаедра, а вдень роль його учителів виконували Арія та решта ельфів. Поєдинки на мечах стали значно коротші, ніж попередній бій з Арією, натомість уроки Глаедра були такі насичені, що в Ерагоновій голові гуло вже за півгодини після початку заняття.

Попри те, старий досвідчений дракон не збирався потурати Вершникові навіть з огляду на його втому й помилки.

Б’ючись із ельфами, юнак не без задоволення зауважив, що тепер він значно легше тримає оборону. Хоча й це забирало дуже багато сил. Як не дивно, під час поєдинків на мечах більше втомлювався розум, а не тіло. Вершникові доводилося бути зосередженим як ніколи, бо в ельфів розмова проста: втратив пильність бодай на мить — і під твоєю горлянкою вже вилискує клинок меча.

На уроках Глаедра юнак теж робив неабиякі успіхи, але, з огляду на ситуацію, дракон усе одно був невдоволений.

А одного разу після ранкових занять сталося ось що.

«Учителю,— сказав Ерагон,— коли я вперше прибув до варденів у Фартхен Дур, Близнюки влаштували мені випробування. Вони хотіли перевірити моє знання прадавньої мови, а також рівень володіння магією».

«Ти вже розповідав про це Оромисові... Навіщо ти повторюєш це мені?»

«Бо я подумав... Словом, Близнюки попрохали мене відтворити справжню форму срібного персня. Тоді я ще не знав, як це зробити. А пізніше Арія поділилася зі мною цим секретом. Вона розказала мені дуже докладно, як за допомогою прадавньої мови можна сформувати образ будь-якого предмета або навіть істоти. Тим часом Оромис ніколи про це не говорив... Дивно, чи не правда?..»

«Чому ж дивно? — озвався Глаедр.— Відтворення істинної форми об’єкта — це дуже складний вид магії. Для того щоб досягти тут успіху, ти повинен знати про об’єкт усе найголовніше, зокрема його справжнє ім’я. А це небезпечно, дуже-дуже небезпечно. Запам’ятай, Ерагоне такі закляття не мають зворотної дії. Крім того, їх не можна зупинити. Якщо вже розпочав, то доведеться закінчувати. Словом, тут справа така: або ти відтвориш істинну форму об’єкта, або не зможеш цього зробити й загинеш. Так що Оромис зробив усе правильно — навряд чи ти був готовий до такої серйозної розмови, а він не міг дозволити, щоб його єдина надія мала справу з таким ризикованим видом магії».

Ерагон аж затремтів, уявивши, як розлютилася на Близнюків Арія, коли їй довелося відтворювати істинну форму персня.

«А можна я спробую зробити це зараз?» — спитав він за якийсь час.

«Навіщо?» — голос старого дракона звучав украй здивовано.

«Я хочу спробувати свою силу... спробувати, чи зможу відтворити хоча б маленький предмет».

«Вибач, але я все одно не розумію, навіщо це тобі». Вершник не міг пояснити цього словами, тому полинув думкою у свідомість Глаедра. Дракон замовк, уважно вивчаючи те, про що думав тепер Ерагон.

«Ти якось пов’язуєш це з перемогою над Галбаторіксом? — спитав Глаедр трохи перегодом — Мовляв, якщо мені вдасться, якщо я виживу, тоді вже, напевно, зможу подолати й правителя Імперії...»

«Мабуть, так...» — полегшено зітхнув Ерагон, розуміючи, що ніколи не пояснив би причину свого бажання так прозоро, як це щойно зробив дракон.

«Саме тому ти й хочеш спробувати?»

«Так, учителю».

«Але це може тебе вбити»,— нагадав Глаедр.

«Я знаю».

«Ерагоне! — гукнула Сапфіра, яка завжди прикривала табір з небес, доки Глаедр навчав Вершника— Це надто небезпечно. Не смій цього робити!»

«Пробач, але я повинен це зробити»,— тихо відповів юнак.

«Якщо вже він так наполягає на цьому,— заспокоїв Сапфіру Глаедр,— то буде значно краще зробити це під моїм наглядом. Раптом знання підведуть Ерагона, я підкажу потрібне закляття і врятую його від смерті».

Сапфіра розлючено гаркнула — і її крила залопотіли в небесах. Невдовзі дракон, немов який метеорит, приземлився на майданчик біля Ерагонового намету, до смерті перелякавши варденів та ельфів, які ледве-ледве встигли вчасно втекти.

За кілька секунд Сапфіра просунула морду між запонами й витріщилась на Вершника. Дракон важко дихав, обдаючи Ерагона важким духом горілого м’яса.

«У тебе мізків не більше, ніж у кулла!» — гаркнув він.

«Гадаєш, у тебе більше!» — огризнувся Вершник.

«Он як!.. Гаразд... Ну, так чого ж ти тоді чекаєш? — закопилила губи Сапфіра.— Якщо ти повинен це зробити — вперед!»

«А що саме ти хочеш відтворити? — спитав Глаедр.— Тільки не забудь, що це має бути щось добре тобі знайоме».

Ерагон роззирнувся довкола. Здавалось, він трохи розгубився. Та вже за мить погляд юнака зупинився на сапфіровому персні, який він носив на правій руці.

«Арен...»

Відтоді як Аджихад передав перстень від Брома, Вершник ніколи його не знімав. Він став ніби частиною тіла, й Ерагон пам’ятав кожну його грань, кожен завиток. Навіть коли Вершник заплющував очі, він бачив його так само чітко, як і наяву. Та, з другого боку, юнак майже нічого не знав про цей перстень — ані його історії, ані того, як ельфи його виготовили чи яке закляття в нього вкладене.

«Хоча ні... не Арен»,— зітхнув Вершник, зваживши на останню обставину.

Аж раптом погляд Вершника ковзнув руків’ям Брізінгра, що стояв у піхвах, зіпертий на край лежака.

— Брізінгр,— прошепотів Ерагон.

Меч тьмяно засвітився й поповз із піхов угору, так, ніби його підштовхував якийсь невидимий механізм. По руків’ю пробігся прудкий язичок полум’я, що розчинився в повітрі тієї ж миті, як юнак увірвав своє закляття. Брізінгр із шурхотом ковзнув назад у піхви.

«Меч,— подумав Вершник,— ось те, що треба! Я знаю про нього геть усе, і навряд чи є на світі ще якийсь об’єкт, який я зможу відтворити краще».

«Ти впевнений?» — спитав Глаедр.

«Так, учителю,— ствердно кивнув Ерагон, лиш потім згадавши, що золотий дракон його не бачить.— Але я маю до вас одне питання. Скажіть, Брізінгр — це справжнє ім’я мого меча? А якщо ні, то чи потрібно мені дізнатися справжнє ім’я, щоб закляття спрацювало?»

«“Брізінгр” означає вогонь,— відповів старий дракон,— і тобі це добре відомо. А справжнє ім’я твого меча значно складніше, хоч не виключено, що однією з його частин є саме слово “брізінгр” Якщо хочеш, можеш називати його справжнім ім’ям, але з таким самим успіхом ти можеш сказати й просто “меч”. Результат буде той самий, варто лише тримати в уяві образ предмета. Ім’я — це не тільки сутність предмета в наших думках... Затямив?»

«Так».

«Тоді приготуйся й починай».

Близько хвилини юнак збирався з думками. Потім він намацав в одному з найдальших закутків свідомості темний згусток і полинув до нього, щоб наповнити власне тіло енергією.