Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер - Страница 32
Спливло кілька секунд, а потім Міцний Молот з надією зиркнув на Карна.
— Слухай,— скоромовкою спитав він,— а ти можеш створити подобу Сапфіри? Ну, щоб вона загарчала й разів два-три дмухнула вогнем. Словом, щоб вони думали, ніби в нас є дракон.
Маг почервонів і панічно закрутив головою:
— Хтозна... Раніше я цього ніколи не робив. Звісно, я можу відтворити її образ по пам’яті, тільки навряд чи він буде схожий на реальну Сапфіру. Вони напевне запідозрять, що тут щось не так,— кивнув маг убік кіннотників, які стрімко наближалися.
Роран уп’явся нігтями собі в долоню. Залишалося не більше чотирьох хвилин.
— А може, все-таки спробуєш? — буркнув він.— Нам треба їх спантеличити...
Ватажок глянув на небо, сподіваючись побачити хоча б дощовий фронт, але небо було погоже, коли не брати до уваги кількох невеличких легких хмаринок.
«Непевність, сумніви... А чого бояться люди? — спитав Роран сам себе.— Невідомого! Незрозумілого, ось чого!»
За наступні півхвилини він перебрав у пам’яті чимало варіантів, перш ніж йому на гадку спала проста й смілива ідея, яка видалась ледь не геніальною. Для того щоб її втілити, Рорану був потрібен один тільки Карн, і це його неабияк тішило.
— Усі по наметах! — скомандував ватажок, обернувшись.— Сидіть тихо як миші, навіть коли нас атакуватимуть!
Потім він ускочив до найближчого намету, запхав свій молот за пояс й накинув собі на плечі стару шерстяну ковдру. Роззирнувшись навколо, Роран схопив вільною рукою пень, що його, солдати використовували замість стільця, і з усім цим добром вибіг назовні. Вардени, котрі ще не встигли сховатись, аж роти пороззявляли з подиву, коли побачили, як ватажок підстрибом віддаляється від табору. Той пробіг добру сотню футів і різко зупинився.
— Дайте мені гральні кості й кухоль меду! — загорлав він.— І несіть сюди стіл, на якому лежать мої карти! Мерщій, хай вам грець!
На окраїні табору почулось тупотіння ніг і брязкіт кольчуг — частина людей кинулась виконувати його наказ, а решта продовжувала ховатися в наметах. За кілька секунд із табору вже бігла групка варденів і, шурхочучи по траві, тягла до ватажка все, що той прохав.
Роран тим часом не озирався. Опинившись на верхівці невеличкого пагорба, він поставив пеньок на тонший край і кілька разів прокрутив його довкола осі, аби переконатись, що той не буде хитатися під вагою його тіла. Потім ватажок сів і глянув на кіннотників, які невпинно наближались до табору. До зустрічі з ними залишалося, певно, не більше пари хвилин. Принаймні Міцний Молот уже виразно відчував усім тілом тупіт кінських копит, який з кожною миттю ставав сильнішим і сильнішим.
— Де гральні кості й мед, трясця вашій матері? — загорлав Роран, не зводячи очей з кавалерії й швидким рухом пригладжуючи свою розкуйовджену бороду.
Ватажок уже шкодував, що не встиг одягти кольчугу, але десь глибоко в душі розумів, що такий його вигляд іще дужче спантеличить ворогів, адже вони побачать перед собою чоловіка без зброї та обладунків. Той буде сидіти з таким виглядом, ніби його взагалі нічого не хвилює. З іншого боку, залишити в таборі свій молот Роран так-таки й не наважився, бо хтозна, що там у головах цих кавалеристів. А так можна буде хоч спробувати оборонятись.
— Вибач,— захекано прохрипів Карн, підбігши разом з чолов’ягою, який волік за собою невеличкий розкладний стіл, узятий з намету Рорана.
Удвох вони спритно встановили стіл перед ватажком і накинули на нього скатертину. За мить Карн поставив на його поверхню кухоль меду й поклав шкіряну торбинку з п’ятьма гральними костями.
— Геть звідси,— шикнув на варденів Міцний Молот, але в останню мить схопив за руку Карна.— Можеш зробити так, щоб повітря навколо мене тремтіло, ніби над вогнем у холодну зимову днину?
— Ну, зможу... А що це тобі дасть? — примружився Карн.
— Нічого. Просто зроби це, якщо зможеш... А тепер біжи й ховайся.
Коли довготелесий маг побіг назад до табору, Роран потрусив у торбинці кості й висипав їх на стіл. Він почав грати сам із собою, підкидаючи їх у повітря — спершу одну, потім другу, потім третю. Кості не встигали падати на стіл, бо ватажок вправно ловив їх тильним боком долоні. Цієї нехитрої забавки його навчив колись давнимдавно батько Герроу — майже кожного літнього вечора він сидів біля ґанку на старому стільчикові, пахкав люлькою й підкидав кості. Часом Роран і собі просився в гру, але завжди програвав, тому старенький Герроу здебільшого грав сам із собою.
Серце ватажка калатало дедалі гучніше, долоні стали липкі від поту, але він намагався виглядати спокійним. Відступати було нікуди, тож, якщо він хоче врятувати і себе, і варденів, треба було вгамувати свої емоції.
Міцний Молот невідривно дивився на кості. Він не звів голови навіть тоді, коли кіннотники були вже зовсім поруч. Земля довкола двигтіла, ніби під час невеличкого землетрусу, але Роран зберігав спокій.
«У дивний спосіб я вирішив померти...» — думав він і тішився тільки одним: навіть якщо за годину його вже не буде серед живих, живою все одно залишиться Катріна, яка народить їхнє маля, а отже, рід на Роранові не урветься. Він не стане безсмертним, як Ерагон, та безсмертям буде для нього дитина.
— Тпру! Тпру! Зупиніть коней! Стійте, сказано вам!
— почув Міцний Молот чийсь збентежений голос, і кіннотники, брязнувши упряжжю й зарипівши шкіряними сідлами, спинились усього за кілька ярдів від його столу.
Здається, вони трохи розгубилися, а Роран тим часом і далі вдавав, ніби не помічає непроханих гостей. Він зробив кілька великих ковтків меду, вкотре підкинув кості й спіймав двійко з них тильним боком долоні. Довкола стояв тонкий запах сирої землі, змішаний з куди менш приємним запахом кінського поту.
— Агов, друже! — гукнув той самий голос, що наказав кавалеристам зупинитися— Агов, я тобі кажу!.. Ти хто такий будеш, що розсівся тут цього погожого ранку, попиваючи мед і тішачись грою, ніби тобі начхати на все довкола? Хіба ми якісь дівчатка, що ти навіть зброї із собою не взяв? Відповідай!
Роран повільно звів очі, немов тільки зараз помітив присутність ворожих солдатів. Зухвалий голос належав невеличкому на зріст бороданеві в пишно прикрашеному шоломі. Він сидів на величезному чорному коні, чиї груди хрипіли, як ковальський міх.
— У мене немає друзів. Тож я тобі не друг,— мовив Роран глибоким спокійним голосом.— І хто ти сам, зухвальцю, щоб так нахабно відривати мене від гри?
Ватажок кінноти глипнув на Рорана так, ніби той був найдивовижнішою істотою, яких йому тільки доводилось бачити за все життя. Довгі пір’їни на його шоломі при цьому здригнулись.
— Я капітан Тарос Швидкий,— мовив він за мить.— У відповідь на твої слова скажу, що мені буде дуже прикро вбити такого сміливця, навіть не довідавшись, як його звати.
Щоб підтвердити серйозність своїх намірів, Тарос спрямував спис убік Рорана. За спиною в капітана вишикувались три шеренги кіннотників. Серед них Міцний Молот помітив худорлявого кривоносого чоловіка з виснаженим обличчям і голими до плечей руками. Ватажкові здалося, ніби той схожий на варденських магів.
«А було б некепсько, якби Карн прямо таки ось зараз змусив повітря довкола мене затремтіти»,— подумав Роран, але глянути вбік табору не наважився.
— Мене звуть Міцний Молот,— мовив він, підкинувши кості й зловивши три з них блискавичним рухом.— Роран Міцний Молот, а Ерагон Шейдслеєр — це мій кузен. Чули про такого? Кіннотники почали схвильовано перешіптуватись, а капітан Тарос від подиву аж очі витріщив.
— Нічого собі,— сказав він, трохи оговтавшись.— Але звідки нам знати, що ти ке брешеш? Кожен із нас може видати себе за іншу людину!
Роран мовчки дістав свій молот і глухо грюкнув ним по столу. Потім, не звертаючи жодної уваги на кінноту, ватажок дограв партію й невдоволено шикнув, коли дві кості зірвалися йому з руки.
— Гмм...— буркнув Тарос Швидкий і закашлявся.— Ти маєш добру славу, Міцний Молоте, хоч дехто й каже, що чутки про твою відвагу дуже перебільшені... А це правда, що ти сам-один здолав три сотні солдатів у селищі Делдард під Сурдою?
- Предыдущая
- 32/188
- Следующая