Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер - Страница 27

Надворі вже панувала глупа ніч. Ерагон відклав книгу, загасив свічку й улігся на лежак. На подорож царством снів залишалось не так уже й багато часу.

АРУФС

Коли Роран та його супутники прибули до придорожнього табору, сонце лише починало жевріти над горизонтом. Очі Міцного Молота поволі затягував туман втоми, тож табір видавався йому сірим і розпливчастим. За милю на схід простиралось місто Аруфс, але він міг розгледіти тільки його обриси: білосніжні стіни, широку браму й багато-багато квадратних кам’яних веж.

Коні під вершниками ледь не падали, а вершники, у свою чергу, міцно трималися за збрую. За якусь мить назустріч прибульцям вискочив худорлявий парубок і, схопивши повіддя Роранового коня, зупинив стомлену тварину.

Роран, правду кажучи, вже погано тямив, що відбувалося, і слабким, проте владним голосом наказав:

— Поклич сюди Брігмана.

Не зронивши жодного слова, юнак покірно чкурнув кудись між намети, здіймаючи своїми голими п’ятками хмарки пилюки.

Роранові здалося, ніби він чекав цілу годину — у голові паморочилось, а тіло й досі перебувало в такій напрузі, що здавалося, ось-ось із вух почне жебоніти кров. Близько десятка місцевих воїнів, брязкаючи шпорами, із цікавістю обступили Міцного Молота та його супутників.

Нарешті з нетрів табору вийшов широкоплечий бородань у блакитній туніці. Він спирався на зламаний спис, ніби на посох.

— Ти Міцний Молот? — суворо спитав бородань.

Роран щось ствердно гмукнув, ледь-ледь відірвав руки від сідла й дістав з-під туніки згорток пергаменту з наказами від Насуади.

Брігман швидко зламав воскову печатку, уважно вивчив усе написане, а потім байдужим поглядом зиркнув на Рорана.

— Ми чекали на тебе,— мовив він.— Один із магів Насуади зв’язався зі мною чотири дні тому й сповістив про твій приїзд. Але я й гадки не мав, що ти прибудеш так швидко.

— Це коштувало мені чималих зусиль...— прохрипів Роран.

— Авжеж. Певно, подорож видалась тобі нелегкою,— посміхнувся Брігман і повернув йому пергамент.— Ну то що, Міцний Молоте! Приймай командування. Ми якраз збиралися атакувати західні ворота!

Останні слова вп’ялися в мозок Рорана, немов кинджал. Світ довкола захитався, тож йому довелось якомога міцніше обхопити ногами сідло, щоб не звалитись на землю. Втома брала своє...

— Накажи відкласти атаку на день,— мовив він.

— Ти, мабуть, з глузду з’їхав? І як же нам тоді захопити місто? Ми цілий ранок готувались до атаки... Я не збираюся сидіти тут і порпатися в землі, доки ти виспишся. Насуада чекає, що ми захопимо місто вже за кілька днів. Принаймні я хочу зробити це раніше за Ангварда!

— Ти накажеш солдатам відмінити атаку... Інакше я підвішу тебе за ноги й відшмагаю за непокору. Доки я не відпочину й не вивчу ситуацію на полі бою, про атаку можеш забути! — ледь чутним голосом сказав Роран.

— Який же ти дурень...— зітхнув у відповідь Брігман.

— Кажу тобі, якщо ти не прикусиш язика й негайно не візьмешся за виконання своїх обов’язків, я відшмагаю тебе власноруч — тут і тепер.

— Та невже?! А ти себе бачив? У тебе нема жодного шансу! — роздув ніздрі Брігман.

— Помиляєшся...— процідив крізь зуби Роран, ледь не падаючи з ніг, але будь-що присягнувши собі дати Брігманові добрячої прочуханки.

— Ну, гаразд,— неохоче погодився той, насилу тамуючи лють,— усе одно буде казна-що, коли люди побачать, як ми місимо багнюку на одному місці. Воля твоя. В атаку ми не підемо, але я складаю із себе відповідальність — тепер усе на твоїй совісті!

— Можна подумати, колись було інакше,— похмуро мовив Роран і ледь не засичав від болю, злазячи з коня.— Але за той безлад, на який ти перетворив облогу, відповідатимеш таки ти.

Обличчя Брігмана стало сіріше за дощову хмару.

— Твій намет отам,— сказав він з ненавистю, хоч йому й личило б поводитись із ватажком як належить.Роран прокинувся аж наступного ранку. Сонячне проміння тихо сочилося крізь стінки намету й лоскотало йому обличчя. Міцний Молот відчував бадьорість і прилив нових сил. Та все одно йому здавалося, що він зімкнув очі всього на якихось двітри хвилини.

Утім зовсім скоро він зрозумів, що втратив цілу добу. Тоді ватажок тихо лайнувся і скинув із себе тонке покривало, що весь цей час лиш заважало йому — засинаючи, він не зняв ані одягу, ані чобіт, та й північний клімат виявився доволі м’яким.

Час було діяти. Роран різко звівся з лежака, але, тихо зойкнувши, одразу ж упав назад. На якусь мить йому навіть здалося, що все тіло складається тільки з болю. Щоб сяк-так прийти до тями, Міцному Молоту знадобилося добрих десять хвилин.

Другу спробу звестись на ноги він зробив уже значно обережніше — спочатку звісив з лежака ноги й тільки потім повільно-повільно випрямився, допомагаючи собі руками. Перед тим як наважитись стати на ноги, довелося кілька разів глибоко вдихнути.

Іще одне неймовірне зусилля над собою — і Роран з кривою посмішкою нарешті вибрався з намету. День обіцяв бути цікавим.

Решта супутників Міцного Молота вже прокинулись і нетерпляче чекали на нього. Усі були схвильовані, змучені й рухались украй незграбно, власне, як і сам ватажок.

Вітаючись, Роран помітив на руці в Мелвіна скривавлену пов’язку — згадку про хазяїна таверни, котрий відбивався ножем.

— Болить?

— Могло бути й гірше. Та в разі чого — битися зможу,— знизав плечима Мелвін.

— Ото й добре.

— Ну, з чого почнеш? — спитав Карн.

Роран глянув на сонце, щоб визначити, скільки приблизно часу залишилось до полудня:

— З невеличкої прогулянки.

Від центру табору Роран повів своїх товаришів спочатку вгору, потім униз. Вони намагалися не пропустити жоден ряд наметів. Головне було зрозуміти загальний настрій солдатів й оцінити стан їхньої зброї. Загалом люди виглядали якось утомлено, хоч їхній настрій помітно поліпшувався, щойно вони бачили Міцного Молота.

Свій огляд ватажок, як і планував, завершив у північній частині табору. Тут усі зупинилися, щоб краще роздивитися Аруфс.

Місто складалося з двох ярусів. Перший був низький і широкий. На ньому розташувалася переважна більшість споруд. Другий становив вузеньку смужечку на виступі найвищої в усій околиці вершини. Обидва яруси були захищені стіною, яка мала п’ять воріт — до двох вели шляхи з північного та східного боків,, а решта перекривали водні канали з півдня. За західною стіною міста простиралось безкрає море.

На північних воротах виднілися чималі вибоїни й подряпини від таранів. Земля перед ними була порита, мов рілля. Попід стіною то тут, то там розташувалися три катапульти, чотири балісти й дві таранні вежі. їх охороняло всього кілька воїнів, які мирно пахкали собі люльками й грали в кості на невеличкому клаптику шкури. Здалеку вся ця воєнна машинерія видавалася просто іграшковою, особливо коли порівнювати її з гігантським містом.

Довкола Аруфса розпростерлись пологі рівнини, що поступово переходили в морський берег. Зелені спини цих рівнин вкривали десятки, якщо не сотні, дрібних фермочок, обнесених дерев’яними парканами. Час від часу траплялися й розкішні маєтки: це були величезні вілли, захищені від стороннього ока кам’яними стінами. Придивившись уважніше, Роран помітив, що кожна з них мала власну охорону. Швидше за все, вони належали місцевій знаті й найбагатшим купцям Аруфса.

— Ну, що скажеш? — спитав Міцний Молот Карна.

— Скажу те, що з таким самим успіхом ми можемо атакувати гору,— скрушно похитав головою маг і закліпав очима. Його погляд був сумнішим, ніж зазвичай.

— Твоя правда,— мовив Брігман, підходячи до варденів.

Роран тим часом вирішив промовчати, бо на гадку не спадало нічого путнього.

«Виходить, Насуада хоче, щоб ми захопили Аруфс, маючи вісімсот солдатів...— думав Роран.— Вісім тисяч воїнів, Ерагон і Сапфіра — ось де запорука перемоги. А на що вона сподівається тут, навіть уявити важко».

Та як би там не було, ватажок добре розумів одне: треба шукати якийсь вихід уже хоча б для того, щоб повернутись живим до Катріни.