Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер - Страница 166

— Отже, це твоє останнє слово? Ти не відмовишся від своєї заяви?

Вона заперечно похитала головою.

— А якщо я стоятиму на своєму?

— Тоді між нами буде конфлікт.

— І ви всі троє станете на її бік? — Орин глянув по черзі на Арію, Орика й Грімра.

— Якщо хтось нападе на варденів, ми будемо битися пліч-о-пліч із ними,— сказав Орик.

— І ми так само,— додала Арія.

Король Орин посміхнувся, хоч його посмішка більше нагадувала оскал:

— Але ви не будете вказувати нам, кого вибирати за правителя, чи не так?

— Звісно, ні,— відповів Орик, і його зуби зблиснули в бороді.

— Звісно, ні,— повторив навіщось Орин і знов повернувся до Насуади.— Крім тих міст, про які ти казала, я хочу ще й Белатону.

На мить Насуада замислилась.

— У тебе й так є два портові міста — Фейнстер і Аруфс,— нарешті, сказала вона.— А якщо враховувати Еоам, що на острові Бейрланд, то аж три. Ліпше я дам тобі Фьорност, і тоді ти отримаєш ціле озеро Тудостен, а в мене буде все озеро Леона.

— Леона цінніша за Тудостен, бо дає доступ до гір і північного берега.

— Так. Але в тебе вже є доступ до озера Леона — з Даута й річки Джиєт.

Король Орин дивився на підлогу в центрі кімнати й мовчав. Надворі вже сутеніло. Край сонця ковзнув за обрій, залишивши світлими всього лиш кілька легких хмаринок. Небо почало темніти, і в сутінках зринули перші зірки — ледь помітні цяточки світла на величному пурпуровому тлі. Подув легенький вітрець. У його звуках Ерагонові вчувався шерех листя кропиви.

Мовчанка затягнулась. І що довше всі чекали, то більше Вершникові здавалося, що Орин не погодиться на пропозицію Насуади. А може, він так і просидить мовчки цілу ніч. Аж раптом король підвівся.

— Дуже добре,— сказав він тихо.— Якщо ти будеш дотримуватись умов нашої згоди, я не стану сперечатися з тобою за трон Галбаторікса... ваша величносте.

Ерагон здригнувся, коли почув, як Орин промовляє ці слова.

Насуада повільно вийшла й стала посеред кімнати.

— Король помер, хай живе королева! — скрикнув Орик і вдарив руків’ям Волунда об підлогу.

— Король помер, хай живе королева! — підхопили Ерагон, Арія, Датедр і Грімр. Губи кота-перевертня розтягнулись, оголивши гострі ікла. Сапфіра гучно й радісно ревнула, і її голос відбився від стелі й полетів у вкрите сутінками місто під ними. Елдунарі теж були задоволені.

Насуада стояла прямо й гордо, але в її очах, здається, зблискували сльози.

— Дякую,— сказала вона, звертаючись до всіх. Вона промовила це так, немов її думки були зараз десь в іншому місці, далеко-далеко звідси. Та, мабуть, тільки Ерагон помітив цю ауру суму довкруг королеви.

Тим часом на землю впала темна ніч. Світилася одна лиш верхівка вежі, що нагадувала маяк на березі моря.

ГІДНА ЕПІТАФІЯ

Після перемоги в Урубейні дні, тижні та місяці спливали для Ерагона водночас і швидко, і повільно. Швидко, тому що він та Сапфіра були дуже заклопотані й нечасто випадав такий день, коли на заході сонця вони не почувалися вкрай стомленими. А повільно, тому що Вершник усе ще відчував відсутність мети, попри ту силу-силенну завдань, які давала їм королева Насуада. Часом йому здавалося, що вони стоять на клаптику спокійної води, чекаючи на щось, що годне виштовхнути їх назад у головне річище.

Коли Насуаду обрали королевою, вони із Сапфірою залишилися в Урубейні ще на чотири дні, допомагаючи варденам навести лад у місті та на прилеглих територіях. Багато часу вони витрачали на те, щоб приборкати розлючені діями варденів юрби або знешкодити групи солдатів, які втекли з Урубейна, а тепер, щоб якось прогодуватися, грабували мандрівників, селян і найближчі маєтки.

Крім того, вони із Сапфірою брали участь у відбудові величезних головних воріт міста. А ще Ерагон, за наказом Насуади, наклав кілька заклять, щоб ті, хто досі був відданий Галбаторіксу, не могли шкодити варденам. І хоч ці закляття діяли лише на мешканців міста й прилеглих земель, вони дозволяли всім варденам почуватися трохи безпечніше.

Ерагон уже давно помітив, що вардени, гноми, ба навіть ельфи ставляться до нього та до Сапфіри інакше, ніж то було до смерті Галбаторікса. У їхньому ставленні з’явилося куди більше поваги. Це було щось схоже на благоговіння. Спершу Ерагонові це подобалося — Сапфірі, здається, усе було байдуже,— але згодом почало набридати. Вершник зрозумів, що багато гномів і людей прагнуть догодити йому, що вони ладні сказати йому замість правди будь-яку вигадку, коли вважатимуть, що він хоче її почути. І це відкриття дуже засмутило його. Він відчув, що не може довіряти більше нікому, окрім Рорана, Арії, Насуади, Орика, Хорста і, ясна річ, Сапфіри.

Арію він тепер рідко коли бачив. І в ті кілька разів, коли вони таки зустрічалися, Арія здавалася замкнутою. Ерагон гадав, що то був її спосіб побороти горе. Зрештою, вони ніколи не мали нагоди поговорити на самоті. Не дивно, що знаки співчуття, які він міг їй подати на людях, були короткі й незграбні. Вершникові здавалось, що Арія цінує їх, однак важко було сказати напевно.

Що ж до Насуади, то все виглядало так, ніби вже після однієї ночі гарного сну до неї повернулась більша частина її колишньої енергії, духу й сили. Це не могло не дивувати Ерагона. Його думка про королеву стала ще більш високою після того, як вона розповіла про ті тяжкі випробування, які їй довелося пережити в Кімнаті Провидиці. Так само зросла його повага й до Мертага, про якого Насуада не зронила жодного слова. У свою чергу, королева похвалила Ерагона за те, як він керував діями варденів за її відсутності. Щоправда, Вершник почав заперечувати, мовляв, він і сам був відсутній більшість того часу... І звісно ж, Насуада подякувала йому за те, що він урятував її так швидко, як зміг. Пізніше вона призналася, що ще трішки — і Галбаторіксу, мабуть, вдалося б зламати її волю.

На третій день Насуада була коронована на великій площі в центрі міста, на очах у величезної юрби людей, гномів, ельфів та ургалів. Вибух, яким закінчилось життя Галбаторікса, зруйнував стародавню корону Бродрінгів, тому гноми викували нову корону із золота, знайденого в місті, і коштовного каміння, яке ельфи вийняли зі своїх шоломів та ефесів мечів.

Церемонія була проста, але від цього ще більш значуща. Насуада пішки з’явилась збоку зруйнованої цитаделі. На ній була сукня пурпурового кольору з короткими рукавами, так що всі могли бачити шрами на її передпліччях. Сукня мала оздоблений по краях норкою шлейф, який несла Елва,— Ерагон пам’ятав попередження Мертага й наполіг на тому, щоб дівчина була якомога ближче до Насуади.

Коли Насуада крокувала до помосту, який поставили в центрі площі, звучали повільні удари в барабани. На помості, поряд із різьбленим кріслом, що слугувало троном, стояв Ерагон, а відразу за ним — Сапфіра. Перед помостом стояли королі Орин, Орик та Грімр, а також Арія, Датедр і Нар Гарцхвог.

Насуада зійшла на поміст і стала на коліно перед Ерагоном і Сапфірою. Гном із клану Орика передав Ерагонові нову корону, і той надів її на голову Насуади. Потім Сапфіра вигнула шию, торкнулась щокою чола Насуади й разом з Ерагоном промовила:

— Тепер устань королевою, Насуадо, донько Аджихада й Надари.

Зазвучали фанфари, а з юрби, що досі стояла, затамувавши подих, почулися радісні вигуки. Це була якась дивовижна какофонія, в якій рев ургалів змішався з мелодійними голосами ельфів.

Потім Насуада сіла на трон. Король Орин став перед нею й присягнув на вірність. За ним те саме зробили Арія, король Орик, Грімр Півлапа й Нар Гарцхвог. Кожен із них обіцяв дружбу й мир з боку відповідної раси.

Ця подія неабияк вплинула на Ерагона. Він відчув, що ледь-ледь стримує сльози, дивлячись, як Насуада гордо та пишно сидить на троні. Тільки із цієї миті нарешті прийшло усвідомлення того, що Галбаторікс більше ніколи не повернеться.

Після цього почалося святкування. І вардени, і їхні друзі гуляли всю ніч та весь наступний день. Ерагон майже не пам’ятав тих святкувань — хіба що танці ельфів, барабанний бій гномів та ще чотирьох куллів, які залізли на вежу міської стіни й, стоячи там, сурмили в сурми, зроблені з черепів їхніх батьків. Чимало жителів міста також приєдналися до святкувань, і Ерагон відчув їхню радість від того, що Галбаторікс більше не був королем. Одна епоха закінчилась — на зміну їй прийшла інша.