Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер - Страница 11

— Сподіваюсь, ці бовдури зроблять усе під покровом ночі...— буркотів він сам собі під ніс.

Лівий бік ватажка проймав нестерпний біль. Роран міцно стискав зуби, а його дихання ставало дедалі важчим.

— Кляті боягузи,— продовжував дратуватися він.

Аж раптом на одному з дахів дзизнула тятива арбалета, і воїн на ймення Мортінсон, який зробив крок до ватажка, щоб поставити йому якесь питання, упав замертво. Тінь стрільця швидко промайнула по щербатій черепиці й наче розтанула.

Іще за мить пролунав вибух, що, очевидно; був магічним. Він убив двох варденів, коли ті зайшли перевірити хлів на одному з подвір’їв.

Роран дуже добре розумів — такі прикрі несподіванки чекатимуть на його загін ледь не на кожному кроці, адже скрізь нишпорили шпигуни Галбаторікса, та й корінні мешканці Белатони теж не лишалися осторонь, бо, як би шанобливо не ставилися до них вардени, вони все одно були окупантами. З одного боку, Міцний Молот розумів, що ці люди захищають свої родини й домівки, з іншого — в його голові не вкладалося, як же вони не тямлять, що вардени хочуть їм допомогти й не збираються нікого кривдити.

Замислено чухаючи бороду, ватажок почекав, доки гном прибере з його шляху безбожно нав’юченого поні, й рушив далі. Коли він урешті-решт увійшов до свого намету, то застав Катріну за пранням. Та схилилася над діжкою з гарячою мильною водою й намагалась відтерти закривавлену пов’язку. Рукави її сорочки були засукані аж по лікті, волосся зібране на потилиці в незграбний пучок, а щоки палали рум’янцем,— але тепер вона здавалася Роранові ще вродливішою. Катріна була для нього справжньою втіхою: досить було одного погляду на неї, щоб похмурі думки воїна розсіялись.

Побачивши коханого, дівчина враз кинула прання й підбігла до нього, витираючи свої почервонілі руки. Мить — і вона вже висіла в Рорана на шиї. Йому коштувало неабияких зусиль, щоб не скрикнути, бо бік пройняв різкий біль.

Відчувши його напругу, Катріна послабила обійми.

— Чи я не вдарила тебе, любий? — схвильовано відступила вона.

--Ні... ні. Все гаразд.

Очі дівчини налилися сльозами, та вона більше нічого не спитала, тільки обняла Рорана ніжніше. Той палко поцілував її в губи, тримаючи за талію й не в змозі натішитись, що вона нарешті поруч.

Катріна тим часом поклала ліву руку коханого собі на плечі й допомогла йому дійти до пенька, що слугував за стілець. Неподалік мерехтіло багаття, над яким грілась діжка води й кипів казанок з м’ясом.

Дівчина спритно виклала м’ясо на тарілку, подала її чоловікові, а потім принесла кухоль елю й тацю із хлібом та сиром.

— Будеш іще щось? — спитала вона за якийсь час незвично хрипким голосом.

Роран не відповів. Натомість він підніс руки до її щік і легенько поторсав їх великими пальцями. Катріна чарівно посміхнулась, грайливо розкуйовдила його шевелюру й пішла до свого прання, узявшись за скривавлену пов’язку ще завзятіше.

Кілька хвилин Міцний Молот байдуже дивився на їжу, не дуже впевнений, що після всього пережитого шматок полізе йому в горло. Але попоїсти треба було неодмінно, інакше звідки взяти силу для долання тих перешкод, які принесе новий день. Сяк-так пересиливши себе, Роран проковтнув два шматочки хліба, й у нього цілком несподівано прокинувся вовчий апетит. Жадібно проковтнувши все м’ясо за лічені хвилини, він відставив тарілки на землю і, з насолодою попиваючи ель, сів погріти руки над багаттям.

— Коли впала стіна, гуркіт аж сюди було чути,— сказала Катріна, викручуючи пов’язку.— Не довго ж вони оборонялись.

— Авжеж... Добре, коли на твоєму боці дракон.

Дівчина саме вішала пов’язку на шворці для білизни, протягнутій між верхівкою їхнього та сусіднього намету, і Роран задивився на її округлий живіт. Думаючи про майбутню дитину, він відчував безмежну гордість і разом з тим тривогу, бо не був упевнений, що їхня домівка завжди буде в безпеці. Ба більше, якщо війна не закінчиться до того моменту, коли Катріні прийде час народжувати, їй доведеться покинути його й поїхати до Сурди, де вона зможе виховувати їхню дитину у відносній безпеці.

«Я не можу залишитись без неї. Тільки не зараз»,— подумки мовив Міцний Молот.

— А бій у місті, як він пройшов? — спитала Катріна, опускаючи в діжку наступну пов’язку й хлюпаючи воду.

— Нам довелось відвойовувати мало не кожен дюйм. Навіть Ерагонові було непереливки.

— Поранені казали про катапульти на колесах.

— Угу,— гмукнув Роран, ковтнув елю й у кількох словах переповів, як вардени продиралися крізь нетрі Белатони і яких зазнали втрат.

Катріна слухала його, жодного разу не змигнувши своїми чудовими очима.

— Сьогодні ми втратили багатьох відважних воїнів, та могло бути й значно гірше. Усе-таки Джормандер і капітан Мартланд добре спланували нашу атаку,— зітхнувши, закінчив Міцний Молот.

— їхній план ніколи б не спрацював, якби не ви з Ерагоном. Ви билися надзвичайно мужньо.

Роран ледь помітно всміхнувся.

— А знаєш чому? Я тобі зараз усе поясню. Тільки один з десяти наших воїнів відчайдушно кидався в атаку. Ерагон цього не помічав, бо весь час був у авангарді, ведучи за собою солдатів. А от я все бачив — вони відступали й приймали бій лиш тоді, коли не мали куди тікати. Решту часу вони просто зчиняли галас і брязкали своєю зброєю, насправді нічого не роблячи...

— Як таке може бути? Невже вони боягузи? — схвильовано глянула на нього Катріна.

— Хтозна. Мені здається... мені здається, що вони не можуть змусити себе вбити людину, дивлячись їй в очі. Напевне, їм значно легше встромити меч у спину. От вони й чекали, доки хтось убиватиме за них. Вони чекали на таких, як я.

— Гадаєш, люди Галбаторікса теж не хочуть війни?

— Може. Але в них нема вибору — наказ Галбаторікса для них понад усе, і, якщо він наказав битися, вони знов і знов кидатимуться в атаку,— знизав плечима Роран.

— А чому Насуада не зробить те саме? Вона теж може наказати своїм магам накласти закляття, що змусить воїнів іти вперед і перемагати.

— І чим же тоді вона буде відрізнятися від Галбаторікса? Як не крути, варденам це навряд чи сподобається.

Катріна облишила своє прання, підійшла до чоловіка й ніжно поцілувала його в чоло.

— Я рада, що ти робиш саме те, що робиш,— прошепотіла вона й повернулася до діжки.— Я відчула щось у моєму персні... І подумала, що з тобою сталося лихо.

— Я був у самому серці битви. Що ж тут дивного, коли ти раз у раз відчувала біль?

— Ні. Такого я ще ніколи не відчувала,— спинилась на мить дівчина, не виймаючи рук із води.

Роран саме допив свій ель. Він не хотів розповідати Катріні всіх подробиць тієї історії, що сталася з ним у замку, але водночас розумів, що кохана не заспокоїться, доки не буде знати правду. Коли ж спробувати переконати її в тому, що все було гаразд, то вона, чого доброго, що навигадує собі ще гірше, ніж було насправді. Зрештою, навіщо приховувати цю історію, якщо подробиці битви невдовзі знатимуть усі вардени?

Роран тяжко зітхнув і таки наважився все розповісти. Падіння стіни й порятунок у його оповіді виглядали як захоплююча пригода, тим часом він намагався зайвий раз не наголошувати на тому, що був на волосину від смерті. Місцями він не міг упоратися з хвилюванням і починав затинатися, подовгу добираючи підходящі слова.

— На щастя, ти живий,— мовила Катріна трохи пригнічено, дослухавши Рорана.

— На щастя...— Міцний Молот, опустивши голову, копирсав пальцем надбиту місцину свого кухля.

Хлюпотіння води стихло. Роран відчув на собі пильний погляд Катріниних очей.

— Але ж раніше ти наражався й на більші небезпеки.

— Було таке...

Голос Катріни пом’якшав.

— То в чому ж річ? — спитала вона, здивована його відмовками.— Нема на світі таких жахіть, про які б ти не міг мені розповісти, Роране. Ти сам це знаєш.

Роран так сильно наліг великим пальцем на кухоль, що зламав собі ніготь.

— Коли впала стіна, я вже подумки поховав себе.

— Так зробив би кожен.