Час великої гри. Фантоми 2079 року - Щербак Юрий Николаевич - Страница 45

Гайдук вухам своїм не повірив — адже домовлялися вибори провести за рік.

— …На чолі сенату стоїть відома політична діячка, вірна союзниця нашої партії КУНА Індіра Голембієвська.

Ім'я Індіри зустріли з набагато більшим ентузіазмом, ніж попередні повідомлення. На майдані легко було помітити людей азійського вигляду що прийшли з Київ–East: за наказом Волі мости через Дніпро були розблоковані відомством Чаленка.

«Інді! Інді!» — скандували люди, що скупчились навколо пам'ятника Хмельницькому.

Василь Воля підніс руки і зі щасливою усмішкою, що освітлювала його обличчя, чекав, аж доки стихне радість прибічників Голембієвської.

— Головою уряду обрано видатного економіста, вченого, менеджера і бізнесмена Никанора Петропавловича Єфім'єва.

Кремезний чоловік — колишній чемпіон світу з реслінгу — вийшов уперед, незграбно вклонившись натовпу наче на килимі перед боєм: мідне широке обличчя з вузько поставленими очима було незворушне, хоча на губах можна було помітити ознаки переможної усмішки. Натовп, в якому стояли качки з рейдерських бригад Єфім'єва, привітав голову ДУР (Донецько–української республіки) розбійним посвистом.

Індіра Голембієвська, вдягнена в темно–червоне шерстяне сарі (Гайдук чомусь згадав виставу з давньогрецької історії на саміті ОГВ в Афінах), підійшла до мікрофона. Кармінова цятка на смаглявому чолі Індіри здалася Гайдукові знаком лазерного прицілу, й він нервово зіщулився, наче перед пострілом. Але все обійшлося. Незрівнянний низький голос Інді прозвучав притягально, так, наче вона запрошувала кожного чоловіка зосібна на побачення.

— Дороїї друзі, мені приємно представити вам видатного революціонера, борця за нову державність, одноголосно обраного вчоpa — першого президента держави Україна–Русь, брата Василя Волю! Во–ля! Во–ля! — гукнула Індіра.

Нарешті злива овацій і схвальних вигуків, що охопила майдан, сповнила тріумфуюче серце Волі справжнім щастям. Хор семінаристів гримнув «Многая літа».

Розчулений президент тричі низько вклонився майдану схрестивши руки на грудях, і знову взявся за мікрофон.

— Брати і сестри! — дзвінко, по–юнацьки пролунав його голос. — Сьогодні на майдані зустрілися давня історія України–Руси та їі майбутнє. Я вклоняюся вам, молоді рідновіри! Ви залишились вірними нашому богу Перуну богу звитяги, громів і блискавок, — і за це слава вам! Слава!

У відповідь молоді люди в білому ревнули: «Перун — Русь — Слава! Перун — Русь — Слава! Воля — Русь! Воля — Русь! Слава!»

— Як вам подобаються ці пердуністи? — прошепотів Невінчаний на вухо Гайдукові так голосно, що викликав невдоволення Олі, цілком захопленої цим дійством.

— Не забудьмо цей день, брати і сестри, — Воля вже повністю заволодів увагою десятків тисяч киян, що згромадились на майдані. — Шістнадцяте березня, четвер. Згадаємо, що четвер — це Перунів день. Відтепер четвер — наше державне і національне свято.

«Що він верзе, цей пердуніст? — з відразою думав Гайдук. — Патетика, особливо коли її забагато, — як неякісне пальне, від якого стріляють двигуни і виникає великий сморід. Уявляю, що думає зараз митрополит Ізидор!»

Воля, наче вловивши в повітрі ці думки, раптово розвернув курс своєї, здавалося б, уже некерованої здоровим політичним глуздом промови на сто вісімдесят градусів.

— Але також згадаймо, брати і сестри, іншу не менш величну гілку нашої цивілізації: християнство! — здавалося, Воля, світле волосся якого ворушив вітер, що посилювався, летить над Софійським майданом, над притемненим Києвом та сірими сутінками України. — Нагадаю, що саме шістнадцятого березня 1241 року після знищення Києва монгольською ордою, на території Софійського собору тут, поряд з нами, — Воля витягнув праву руку у напрямку церкви, — сталося чудесне явлення ікони Божої Матері Київської держави: Божа мати в князівській короні і червоній мантії тримала в своїх руках державні символи Київської Русі, а на колінах Богородиці сидів син її Ісус… Це чудо шістнадцятого березня нагадало всім зневіреним, що прийде час і відродиться могутня держава.

— Чи не геній? — заворожено прошепотіла Гайдукові на вухо Оля.

Між тим, все сильніше здіймався над Києвом вітер, несучи азійський радіоактивний пісок і сажу з тропосфери, з тих чорних хмар, що кружляли низько над Землею; день почорнів, наче згораючи на жертовному вогнищі Перуна, парасольки, розкриті людьми на майдані, під ударами вітру вмить перетворилися на дивні, випотрошені навиворіт опудала зі спицями замість кісток; небом прокотився перший гуркіт далекого грому Зрозумівши, що натовп на майдані почне ось–ось розбігатися навтьоки, Василь Воля, долаючи опір вітру востаннє схопив мікрофон:

— Сьогодні, у Годину Zero, ми творимо тут, у священному місці Києва, нову історію. Новий час. Творимо нову державу Державі слава! Героям слава! Богам нашим — слава!

Удар блискавки прийшовся в титановий меч Перуна, який, на щастя, був заземлений. Майдан здвигнувся, наче під час землетрусу Хмара піску і сажі впала на Київські гори, від чого почорніли золоті бані церков. Люди ховалися в Софійському соборі й під'їздах поблизьких будинків. Охоронці метушилися, допомагаючи керівникам держави злізти з автобуса. Гайдук помітив, як двоє охоронців у чалмах підтримували об'ємний зад Індіри Голембієвської, яка спускалася по залізній драбинці з імпровізованої трибуни.

— Сонечко, тікаймо, — накрив Гайдук курткою голову дружини. — Держава вже проголошена, а ми ще не обідали.

Вони підбігли до «Козака Мамая» саме тоді, коли блискавка вдруге влучила в Перуна, від чого багряно засвітилося його довге волосся на голові та бороді: розпечені алюмінієві та мідні дроти спалахнули, наче на електричній плиті, й вогонь охопив постать бога війни.

Невдовзі на майдані нікого не залишилось — тільки вітер шаленів, перекинувши двоповерховий жовтий автобус та обвуглену постать Перуна.

Через годину почалася океанська злива, яка відмила золоті верхівки церков і фасади будинків від піску і сажі. Наступного ранку всі побачили, що хмари над Києвом — низькі, непроникні й темні, до яких вже звикли люди, — стали легшими, дірявими, готовими до прозорості, і це додало місту трохи світла і надій.

44

Невінчаний знайшов у залишках архівів ВІРУ, що збереглися на Рибальському острові, стару ще за 2076 рік, довідку складену старшим аналітиком Максиміліаном–ІІІ, і передав Гайдуку.

Аналітична довідка щодо діяльності так званого Світового уряду (Клуб Локарно, Швейцарія).

Останніми роками увагу аналітиків, преси, широкої громадськості привертав діяльність так званого Світового уряду (Локарно, Швейцарія), що складається з найзаможніших і найвпливовіших банкірів, політичних та державних діячів, здебільшого відставних, які сповідують найбільш ліберальну, космополітичну, глобалізацій–ну доктрину створення єдиної економічно–соціальної системи на Землі, керованої Світовим урядом. Ідеологічні засади, на яких будується діяльність Світового уряду, є прямо протилежними, антагоністичними іншому глобальному утворенню — Таємній Світовій Раді зі столицею в м. Чингіз–Сараї (Чорна Орда). Таємна Світова Рада також претендує на роль своєрідного Світового Євразійського уряду, сповідуючи жорстоку диктаторську доктрину всеосяжного втручання держави (авторитарної, тоталітарної) в економічне і приватне життя громадян, максимальне обмеження їх політичних прав і свобод задля досягнення на цій основі прийнятних стандартів життя в так званих керованих суспільствах.

Зіткнення непримиренних поглядів світових урядів Локарно та Чингіз–Сараю є інституційним відображенням філософсько–політичного конфлікту Заходу і Сходу.

Клуб Локарно є добре законспірованою організацією, яка категорично заперечує звинувачення у претензії на роль Світового уряду, підкреслюючи приватний характер діяльності в якості дискусійного майданчика для обговорення актуальних проблем сучасності.

Проте аналіз небагатьох достовірних даних щодо Клубу Локарно свідчить про його глобальний і нерідко вирішальний вплив на хід подій світової історії XXI століття: