Оксамит нездавнених літ - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" - Страница 37

А.Ф. СТОЛЯРЧУК

Газета “Справедливість ”

“ КТО ВЫ, ГОСПОДИН ВИНЦУКЕВИЧ?”

"Лихе замишляє безбожний на праведного і скрегоче на нього своїми зубами, - та Господь посміхається із нього, - бачить бо Він, що наближається його день!"

Псалом 36.

Таке звертання "господин" до Вінцукевича неспроста. Адже на зустрічі із студентами та викладачами Луцького училища культури, де він робив спроби висвітлити релігійну ситуацію на Волині, саме так звертався він до присутніх у залі - "Господа!"

Але, о диво! Раптом полилась із його вуст українська мова...

Після прочитання останньої статті Вінцукевича "Обідня безбожників” у газеті "Народна трибуна" від 14 листопада 1992 року закортілося взятися за перо. Бо хто ж такий "господин” Вінцукевич, який насмілився виносити вирок тисячам вірних Української православної церкви. Обвинувачував він нас у тому, що ми захищаємо радянське православ’я. Це щось нове...

Сьогодні П.Вінцукевич, поруч із О.Гудимою і Г.Кожевніковим, очолює опергрупу для захоплення церков на Волині.

"Нехай заніміють облудні вуста, що гидоту говорять на праведного із пихою та погордою!” Але цих рядків у Псалмі ЗО Вінцукевич, мабуть, не читав. Бо у власній статті далі свинячої термінології він не йде. То, може, ліпше було б йому влаштуватися десь у конторі “Заготскот”, тоді й по адресу буде його термінологія. Та і був би при ділі. Адже не все життя бути дармоїдом.

Газета “Справедливість ”

Ці приклади можна було б наводити, на жаль, ще і ще. Обмежуся тільки, так би мовити, “особистим”. Ось як смачно частувала мене газета “За єдність” - орган Луцького міськкому компартії України.

ВЕЛИКИЙ КОМБІНАТОР (продовження)

Вдруге доводиться звертатися до невмирущих героїв оповідань Ільфа та Петрова Остапа Бендера, мадам Петухової, Козлевича - володаря саморобного авто “Лорен Дитрих”. Він, Козлович, не вистоював черги на придбання авто, а зібрав його з окремих деталей, які розшукував навіть на смітниках.

У наші дні зовсім інша справа. Чесній людині, щоб придбати автомобіль, аж ніяк не обминути довжелезної черги.

А якщо про власний автомобіль мріє людина високоінтелектуальна? Тим більше така, що обирає залежно від часу найбільш престижні хобі: у роки застою - ідеологічне забезпечення політики КПРС, під час відпусток - збір помідорів та сапання буряків за межами синьоокої Волині, подалі від занадто цікавих та завидющих очей (цур їм, пек, ще насняться та спитають за те злощасне авто), під час перебудови - комерційну діяльність, чи то пак - бізнес. То що ж тоді? А нічого.

Проблему придбання власного авто колишній редактор районної газети “Радянське Полісся”, органу Камінь-Каширського райкому Компартії України, вирішив ніби казковий факір. Достатньо було “змотатися” за кордон і повернутися з сувеніром - новеньким автомобілем ВАЗ. Швидко, та й вартість його набагато нижча, ніж у нашій країні.

Будемо сподіватися, що сам Корсак нарешті спростує провінційні плітки та розповість нам на сторінках улюбленої “трибуни” про досвід придбання автомобілів закордоном. Адже тоді (боюсь навіть мріяти) всі охочі врешті-решт зможуть осідлати “залізного коня”.

Зовсім не позбавлений Корсак артистичних здібностей. А вже щодо засобів досягнення власної мети - далеко обійшов легендарного О.Бендера, що знав усього 40 засобів загарбання матеріальних цінностей. На відміну від О.Бендера, котрий, як відомо, дуже шанував кримінальний кодекс, сучасні комбінатори нерідко діють на терені цього кодексу. Коли треба, наш редактор - “демократ” вміє швидко перетворити “карася на порося”.

Міркуйте самі.

У селищі Заболоття Ратнівського району мешкають його батьки - ветерани, які користуються законними пільгами. У місцевому виконкомі народних депутатів існує черга ветеранів на товари підвищеного попиту. Як відомо, ветеранам у місцеву торгівлю надходять товари тільки вітчизняного виробництва. На імпорт запис навіть не проводиться.

Батько Корсака стояв у черзі на кухонний гарнітур вітчизняного виробництва, а отримавши його 31 серпня 1990 року, з черги був знятий. Це підтвердили голова виконкому О.М. Олійник та завідувач меблевого магазину М.А. Свиржевська.

У січні цього року до голови виконкому О.М. Олійника спочатку зателефонував, а потім зробив персональний візит І.Ф.Корсак. Під час візиту Корсак вмовив Олійника надіслати лист-звертання до голови Волинської облспоживспілки І.І.Сарновського, де йшлося про нагальну необхідність продати два меблеві гарнітури Ф.Корсаку (батькові редактора “Народної трибуни”). 2 лютого цього року завідувач магазину Свиржевська отримала на Камінь-Каширській міжрайбазі дві накладні з №№212/2 та 8/103 на два імпортні гарнітури та імпортну пральну машину. Гарнітури вартістю в 2900 карбованців та пральну машину вартістю в 650 карбованців особисто отримав І. Корсак на вказаній базі.

На поставлене питання стосовно правової підстави цієї афери, М.А.Свиржевська відповіла, що такі “операції” суперечать закону про торгівлю і повинні переслідуватись відповідно до кримінального кодексу. “Тим більше, - підкреслила завідуюча, - що мій магазин імпортом пільговиків не обслуговує”.

Після цього можете мене не переконувати, що редактор “Народної трибуни” немає організаторських здібностей. Якби замість попа Федора йому доручили розшукати 12 стільців з діамантами мадам Петухової, успіх у змаганні з О.Бендером та його друзями був би на боці редактора “демократичної” газети. Адже зміг він звичайні вітчизняні меблі перетворити на імпортні.

Підтверджує великі організаторські здібності й справа з друкуванням листівок, котру спритно прокрутив І.Корсак. Ось деякі документи:

“Редакція газети “Народна трибуна”, орган Луцької міської ради народних депутатів Волинської обл. УРСР 263000, м.Луцьк, вул. Радянська, 62.

25 лютого 1991 року

Директору К-Каширської друкарні тов. Нестеруку В. С. Редакція газети “Народна трибуна" просить віддрукувати листівку, підписану до друку редакційно-видавничим відділом облполіграфдруку. Тираж - 20 тис. примірників.

Оплату гарантуємо.

Редактор (підпис) Корсак”.

Читав я цю листівку. Називається вона “Союзний договір”. Однак хай читач не думає, що друкований орган Луцької міськради закликає у своїх листівках до зміцнення дисципліни, порядку та сумлінної праці. Або турбується про дружбу між народами, збільшення житлового фонду, очищення міста від сміття, справедливе вирішення соціальних проблем.

Зовсім навпаки. Зміст и сприяє подальшій дестабілізації суспільства, сіє розбрат, тхне сепаратизмом.

Що це таке, зрозуміє кожний, прочитавши ось ці фрази (подається дослівно).

"Залишитися в Союзі - означає бути політичними рабами:

- жити в імперії під контролем Центру;

- підпорядковуватися імперській Конституції, що зневажає все, крім інтересів КПРС;

- постійно бути під пресом армії, КДБ, ОМНу...;

- жити в державі-тюрмі... ”

Природно, напрошується висновок. Чим більше колектив “Народної трибуни ” паплюжить минуле країни, підбурює до розвалу СРСР, тим гірше вирішуються у місті економічні питання. Невже керівництво міськради влаштовує деструктивна позиція газети?

З газети "За єдність”, 11.05.1991 р.

Про таких і подібних “дьогтьомазів” найвлучніше, мабуть, сказав Василь Симоненко:

Нікчемна, продажна челядь,

Банда кривляк для втіх,

Щоб мати що повечерять,

Годувала холуйством їх.

Сьогодні всі ці дрібні “укуси” зовсім змізерніли, відійшли у минуле, натомість залишилися в пам’яті зустрічі з достойними людьми, що вперто, не боячись мозолів, штовхали уперед скрипучий віз Часу. Своїми думками з того чи іншого приводу на сторінках видання ділилися Іван Драч і Леонід Кравчук, Володимир Яворівський і Мирослав Попович, Левко Лук'яненко і Михайло Горинь, останній Президент України в екзилі Микола Плавюк і редактор української редакції радіо “Свобода” Богдан Нагайло, генерали Віталій Радецький та Олександр Скіпальський, сенатори США, значна частина депутатського корпусу Верховної Ради України...