Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Діти Яфета - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" - Страница 25
А Липинський почувався по тому, мов ліками пере- дозував і об’ївся тими пігулками: гіркота нестерпна й все довкола, світ всенький жовтим постав. Милий Боже, думалося В’ячеславу Казимировичу, зглянься над людом цим дивним, тож істинні діти Яфета, вони ж справді до вищого тягнуться, аніж власного шлунка
тваринні якісь забаганки слухають, вони справді про добро мріють на тій землі, де закопана їхня пуповина.
Отець Небесний, Творець-Вседержитель, поможи їм хоч колись спам’ятатися…
25
Сивий серпанок туману-дощу плив поволі за вікон- цем мансарди, чутно було, як бляшаним дахом лопо- тять великі краплини і з шумом збігають униз, крізь
той серпанок хіба смутно проглядаються барвисті пря- мокутники червневих полів та городів, а вдалині рідку- ватий лісок зеленіє на горбиках. Олександр Скоропис із дружиною Вікторією вперто вирішили перечекати негоду і ще побродити ліском-переліском — вчора знайшли десяток суниць і аж однісіньку сироїжку.
Настрій в Олександра Філаретовича був так само кислий, як за вікном погода. Він одержав сердитого листа від тестя, Євгена Чикаленка. Тесть добряче нам’яв-таки боки, висварив і його, і Липинського. Попри нелукаву натуру старого, здатність на словах викласти те, що на думці, не приховавши за пазухою й крихти іншого, Скоропис не міг з ним погодитися. Йшлося про цілковито різне бачення постаті Скоро- падського.
«Ви пишете, що ще зрозуміли б нас, коли б ішли з Вишиваним. Ми не лише про це думали, але, як Ви з газет знаєте, добилися навіть можливого об’єднання обох цих позитивних чинників, наскільки це можливо на теперішні, безнадійно сумні з політичного погляду, часи. Сливе все, що Ви про гетьмана в цім листі напи- сали, зовсім не відповідає дійсності. Слово «дегене- рат», яке і Ви вживаєте, чув я не раз ще у Києві. Тоді,
коли він був перепрацьований, затурканий і нашими, і німцями, і москалями, з тягарем моральної відпові- дальності за неморальний спосіб одержання влади — цей первородний гріх гетьманату, тоді я не знав, як поставитися до цього твердження. На щастя, тепер, коли я мав змогу кілька тижнів сливе зустрічатися з ним, обговорювати самі різнорідні справи як теперіш- ні, так і гріхи його гетьманування, які він сам тепер бачить, з яких деякі бачив він і тоді вже, — на щастя, кажу, можу Вас запевнити, що це абсолютно морально і розумово здорова людина, без сильної волі, щоправ- да, але наскрізь чесна й порядна, з державним розу- мом далеко ширшим, ніж, скажімо, партія соціалі- стів-федералістів…»
Олександр Філаретович написав «людина, без силь- ної волі, щоправда, але наскрізь чесна й порядна» і завагався. А чи сповна має він тут рацію? В порядно- сті Павла Петровича ніхто не сумнівається, а от щодо волі… Справді, Скоропадський інколи довгенько-таки запрягає, метушню не вельми шанує, не має звички зверхньо розмовляти, властивим йому, видавалося б, генеральським тоном. Однак як набіжить критична мить, діє доволі рішуче. Хіба забув ти, Скорописе, як десять міністрів його кабінету подали Скоропадському записку, де серед інших «федералістичних» викрута- сів зажадали, щоби російська мова була державною нарівні з українською? І що вчинив тоді гетьман, який українською сам ще толком не володів? Скоропад- ський негайно відправив весь кабінет у відставку, ввів до уряду семеро визначних українських діячів, і цей кабінет на першому засіданні не тільки відхилив
«двоязичіє», а й ухвалив кардинальний для України закон про автокефалію церкви.
Вікторія спустилася вниз порати обід і вже вдруге гукала чоловіка до столу, але йому не хотілося відри-
ватися від листа, він мав сповна викласти всі незгоди з людиною, яку поважав не лише як тестя.
«Ще Ви дивуєтеся, як ми, Липинський і я, «люди, яких вважаю за розумних та чесних, встряєте в справу з таким заплямованим чоловіком, як Скоропадський». Коли Ви нас справді вважаєте за розумних і чесних, то не дивуйтеся, а зробіть такий висновок, який з Вашого признання виходить: що ми на дурне і нечесне не піде- мо; що нам наш розум і наша честь наказують іти з дер- жавно будівничим Скоропадським, хоч на нього тюкають всі наші щирі українці, бо в цім ми бачимо порятунок нашої державності і, навпаки, не бачимо його ніде інде. Якщо Ви бачите — чому Ви нам очей не розкриєте?»
Олександр Філаретович на якусь мить відклав ручку: напевне, останні рядки викреслити слід, надто круто для зятя, зрештою, навіть як до уваги не брати родинні стосунки, то однаково якимось докором зву- чить те людині, яка на такий докір зовсім не заслуго- вує. Але ні, він не викреслюватиме нічого, надто вели- ка і непідробна повага до Євгена Харлампійовича виробилася впродовж років: попри несхожість вдач, щось вловлював Олександр Філаретович спільне у Чикаленка з Липинським, чимось подібними один до одного були, так обоє й не навчилися упівсили за спра- ву братися чи ділити на частки себе між справою та всім іншим, житейським і cум’ятливим, що від діла хіба відволікає.
Укотре пропустив Скоропис прохання дружини йти до столу, вже й сердитися вона починала, бо вихолону- ти страва може: нащо ж тоді клопоталася. Він мав дописати листа на одному подихові, перерва розм’як- шить, не все з думки сповна на папір ляже — десь малодушність, чого доброго, напливе…
А ще мав застерегти він Євгена Харлампійовича від злих нашептів та наговорів, якими емігрантське сере- довище так насичене, як вологою повітря отам за ман- сардним віконцем, уберегти від пліток, чуток і пересу- дів — чоловік бо через здоров’я не завжди має змогу варитися у закіптюженому та обсмаленому політично- му казанку. Бо чого тільки Скорописові не доводилося чувати, навіть несусвітнє таке.
Я задушив би власними руками Скоропадсько- го, — цілковито щиро зізнавався знайомий, якого байдужим до їхньої справи ніяк не назвеш.
А то ж за які провини?
За розстріли та шибениці для українців.
Чи ж то за його наказом?
Атож, певні люди казали…
Коли ж Олександр Філаретович просив назвати хоча б один достеменний факт, то наводили різні каральні експедиції. Насправді ж, як неважко було з’ясувати, йшлося про каральні діла німців чи моска- лів, які охоче на гетьманців списувалися. І Болбочана не Скоропадський до страти судив, а сталося те з мов- чазної згоди Симона Петлюри…
До столу Скоропис добрався тільки опісля догани вельми суворої його Вікторії, але все ж на папір поклав останні слова:
«Я не думаю, щоб Ви на мене за цього листа серди- лися... Тут же одверто написане те, що думаю у відпо- відь на Ваш такий же одвертий лист. Їхатиму нонче у Німеччину. По дорозі туди або звідти конче вступлю до Вас; бо на поїздку нас обох справді з грошима скрут- но. Щиро Ваш Олександр».
…Як задощило, вмить замурзалося все до видно- краю, так і прояснилося небо раптово, заясніло, мов хустиною хто по запотілому склу тернув, — Олек-
сандр з Вікторією ще до вечора назбирали піввідра сироїжок, що навперейми розкривали до сонця свої капелюшки. І то було в метушні розтерзаного і роз- шматованого емігрантського життя такою рідкісною втіхою...
26
Задощило знову, вплелася сіра негода, кисла осінь у німецькому містечку Райхенау ще нуднішою видава- лася Липинському, аніж у далеких Затурцях — в таку
пору хворість його молоділа. Він почав писати листа Дмитрові Донцову напівлежачи, бо несила було навіть звестися, а писати, не відкладаючи, мусив: і так затри- мався з відповіддю на його попередній лист, просив дарувати йому, тож вибачатися ще раз зовсім не випа- дало.
Поклавши кілька перших рядків на папір, В’яче- слав Казимирович на мить зупинився. Звиклий до чіт- ких формулювань, він мав насамперед подумки окрес- лити речення. Якийсь час просто дивився у вікно, де по шибках ліниво спливали дощові краплини і де, вітром занесений, до скла притулився жовтий кленовий листок, мов просився у дім від сирої нудної мряки; великий такий, лапатий, з чорними цятками поміж прожилок, листок той дивом хіба на шибці тримався. Липинському в листі не хотілося просто відбутися чем- ністю чи напустити отої осінньої, як за вікном, мряки літературної, продумати аргументи він мав конче, бо не медом намащені будуть слова, а незгода гірка в них звучатиме; мусив відверто сказати:
- Предыдущая
- 25/48
- Следующая