Імена твої, Україно - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" - Страница 86

Маленького Дрейфуса» є нагадуванням про єврейське походження та релігію

Хавкіна. Інститут Лістера провів повторне розслідування й виявив, що асистент

використав брудний, не стерилізований корок для пляшки. У липні 1907 року в лист,

опублікованому в газеті «Таймс», було названо справу проти Хавкіна «очевидно

помилковою». Лист був підписаний Рональдом Россом (Нобелівським лауреатом,

дослідником малярії), Р. Ф. С. Лейтом (засновником Бірмінгемського інституту

патології), Вільямом Р. Смітом (президентом ради Королівського інституту охорони

здоров’я) та Саймоном Флекснером (директором лабораторій в Інституті Рокфеллера,

що в Нью-Йорку) та інших високопосадових осіб в галузі медицини. Це привело до

виправдання Хавкіна.

Пізні роки

Оскільки посада Хавкіна в Бомбеї була вже зайнята, він переїхав до Калькутти

й працював там до пенсії (до 1914 р.). Професор Хавкін повернувся до Франції, а

потім до Лозанни, де провів останні роки життя. В цей час Хавкін повернувся до

православних єврейських обрядів. 1916 року він написав прохання про Православ’я.

У цій статті Хавкін захищав традиційні релігійні обряди та осуджував нестачу таких

обрядів між «освічених» євреїв.

Під час короткого візиту до Радянського Союзу в 1927 році він побачив разючі

зміни у країні, де народився. 1929 року заснував Фундацію Хавкіна, метою якої було

стимулювання освіченості євреїв у Східній Європі. Хавкін отримав численні премії

та нагороди. Відзначаючи століття із його дня народження, 1960 року в Ізраїлі було

посаджено Парк Хавкіна.

Джерела:

Генрі Едінгер. «Самотня одіссея В. М. В. Хавкіна», в «Єврейське життя»,

том 41, № 2 (весна 1974)

Ваксман Сельман А. Чудове та трагічне життя В. М. В. Хавкіна: бактеріолог.

– Рутгерс Юніверсіті Пресс, 1964.

Важко щось додати до слів знаного француза про Данила Самойловича…

Можна лишень уявити, скільки б ще міг зробити для науки і здоров’я людей цей

мужній вчений, якби не дурнуваті правителі.

http://www.myslenedrevo.com.ua/studies/romm/04krem.html

Український сайт: Ромм про Самойловича

272272

http://cns.miis.edu/ – «Центр досліджень із запобігання розширенню ядерної

зброї» – сайт інституту міжнародних досліджень у Монтереї (із офісами в

Монтереї, Вашингтоні та Алма-Аті)

До останнього сайту є додаток про «вчених та інших громадських діячів, які

відіграли важливу роль в еволюції системи проти чуми в царській Росії», у якому

зазначено, що «Самойлович був одним із тих, хто започаткував епідеміологію в Росії

і був активним організатором та учасником боротьби проти чуми…»

Annex: Biosketches of scientists and other public figures who played important

roles in the evolution of tsarist Russia’s anti-plague system

[86] Samoilovich was one of the founders of epidemiology in Russia, and an active

organizer and participant in the struggle against plague. He graduated from medical school

at the Admiralty Hospital in St. Petersburg. From 1769 to 1771, Samoilovich served in

the army during the Russian-Turkish war. In 1771, he worked in the effort to mitigate the

consequences of a plague epidemic in Moscow. Starting in 1784, he became involved in the

fighting plague epidemics in southern Russia. He was the first Russian scientist to provide

a detailed description of the clinical development of plague. Samoilovich also developed

a coherent system of anti-epidemiological measures to fight plague. He defended the right

of students to publish medical dissertations in Russian (before it could only be done in

Latin).

Samoilovich was elected member of many foreign academies of sciences. He

published several fundamental treatises on plague, which received a wide recognition,

including Traactatus de sectione symphyseos ossium pubis et partu caesareo (Lugduni

Batavorum, 1780). The significance of Samoilovich’s scientific contributions and the

continued relevance with which they are regarded can be judged from the fact that his

Selected Works were published in two volumes in 1949–1952».

[86] «Самойлович був одним із засновників епідеміології в Росії та активним

організатором і учасником боротьби проти чуми. Закінчив медичну школу при

Адміральському шпиталі в Санкт-Петербурзі. З 1769-го по 1771-й рік Самойлович

служив в армії під час російсько-турецької війни. 1771 року він працював, аби

полегшити наслідки епідемії чуми в Москві. 1784 р. приєднався до боротьби проти

епідемії чуми в південній Росії. Він був першим російським вченим, який надав

детальний опис клінічного розвитку чуми. Самойлович також розробив зрозумілу

систему антиепідеміологічних заходів у боротьбі проти чуми. Він захищав право

студентів публікувати медичні дисертації російською мовою (до того це робилося

лише латиною).

Самойловича обирали членом багатьох іноземних академій наук. Він

опублікував кілька фундаментальних трактатів на тему чуми, які отримали широке

визнання, включаючи Traactatus de sectione symphyseos ossium pubis et partu caesareo

(Лугдуні Батаворум, 1780 р.) Його Вибрані роботи було опубліковано у двох томах 1949–

1952 рр. І це свідчить про важливість наукового внеску Самойловича у медицину».

273

КОНЦЕРТ, ЯКОМУ ЗВУЧАТИ ДОВІКУ

[87] ДМИТРО БОРТНЯНСЬКИЙ

«Музика була важливим компонентом релігійних служб, і в столиці гетьманату

Глухові було відкрито школу співу (1737 р.) для того, щоб забезпечити стабільне

постачання музикантів. Найвідомішими в імперії хоровими композиторами, які

закінчили Глухівську школу, були Максим Березовський, Дмитро Бортнянський та

Артем Ведель.»

[88] http://query.nytimes.com/gst/fullpage.html?res=940DE1DC1738F935A25751

C0A96E948260

«Although Mykola Lysenko and Dmytro Bortniansky wrote in vastly different styles,

both created powerful music. In the two Sacred Choral Concertos and the operatic excerpts

from «Le Faucon», Bortniansky spoke a Mozartean language that was rich, poised and

highly sophisticated».

«Concert: Ukrainian Choral Music» by BERNARD HOLLAND, Published:

February 16, 1988.

[88] «Хоча Микола Лисенко та Дмитро Бортнянський писали в дуже різних

стилях, обоє створювали потужну музику. У двох Духовних хорових концертах та

оперних уривках із «Сокола» Бортнянський розмовляв багатою, врівноваженою та

досконалою моцартівською мовою».

Холланд Бернард, «Концерт: українська хорова музика», надруковано 16

лютого 1988 р.

[89] http://www.infoplease.com/ce6/people/A0808400.html

«Bortniansky, Dmitro Stepanovich, 1751–1825, Russian composer, studied with

Galuppi in St. Petersburg and Venice. After producing two operas in Italy, in 1779 he

returned to St. Petersburg. There, in 1796, he became director of the Imperial Chapel

Choir, for which he set a high standard. He wrote mainly church music, combining Russian