Імена твої, Україно - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" - Страница 54

prospect of a vast and visionary third alternative in mind.

There is more than a suggestion here that Volodymyr sought something like the

opposite of Olga’s objectives thirty years earlier. Olga embraced Byzantine Christianity

but resisted a marriage alliance with Byzantium. Volodymyr sought a marriage alliance,

but does not appear to have had a natural inclination toward Christianity. That was before

Anna’s intervention. Anna put her foot down. Gibbon has it just about right: «the conversion

of Wolodomir was determined, or hastened, by his desire of a Roman bride».

We can add much to the old Gibbon’s account, but we should probably heed Gibbon’s

Enlightenment skepticism about the causal power of divine agencies. In Khersonese – so

say the chroniclers – Anna found Prince Volodymyr stricken blind. Anna warned him that

his sight would not return if he did not immediately accept baptism. He consented, and,

as the story goes, his sight returned immediately. He was convinced beyond any doubt of

the wisdom of accepting Christianity. Anna persuaded or compelled Volodymyr to become

Christian; then she accepted him as a husband. That was step one in her ambitious plan:

personal conversion of the prince.

Step two was the conversion of all Rus’, and that was a more complex and less

documented episode. It did not happen immediately, though we sometimes conflate the

personal conversion of Kyiv with the national conversion that followed. Volodymyr’s

personal conversion might have ended the religious story right there in Khersonese for

the time being. But after returning to Kyiv, some time after the personal baptism and

wedding, Volodymyr embarked on the Christianization of all Rus’. (Ibn al-Athir says that

Anna refused the wedding alliance until and unless the Rus’ king converted to Christianity.

This story is suggested in the Russian chronicles and is corroborated in the sources

cited in William E. Watson, «Arabic Perceptions of Russia’s Christian Conversion»,

in Millennium: 33–40.) What was first a family drama became a national drama when

197

Volodymyr forced all of Rus’ to undergo baptism. Anna was the sixth wife of Volodymyr.

He had about a dozen children by the earlier marriages. One of Anna’s first jobs back in

Kyiv was to convert Volodymyr’s children. And she continued the effort beyond the walls

of the princely domicile, outward to all Russia. A contemporary of these events, Ditmar

von Walbeck [Thietmar, Bishop of Merseburg], stated explicitly that Anna was responsible

for the Christianization of Russia. Ditmar doesn’t grant much to Volodymyr; he had views

on the Rus Prince, labeling him nothing more than a «fornicatur immensus».

Alan Kimball, «Introduction» [on the role of women (Olga and Anna) in the

Christianisation of Rus], Crestwood NY, Saint Volodymyr’s Press. Pages 1–11, 1990.

[10] «Часто весілля Анни та Володимира описують так, наче вона була лише

рухомою власністю, яку запропонували в джентельменській угоді між візантійськими

імператорами та варварським князем Володимиром. В деяких джерелах ім’я Анни

не згадують, начебто це було просто двостороннє спілкування між імператорами та

Володимиром. Докази кажуть, що це було не так.

У хороброму воєнному просуванні князь Київської Русі Володимир відібрав

у Візантії місто Херсонес, що на березі Чорного моря. Він розпочав переговори з

візантійськими імператорами, обіцяючи покинути це стратегічне місто, якщо вони

зроблять все так, як він того хоче. Шлюб був частиною обговорення, але Анна

протистояла простому обміну… «Мене відсилають в ролі не більше ніж заручника»,

– кажуть, що це її слова.

Між рядками можна прочитати, що Володимир здивував та приголомшив імператорів.

Із Херсонеса він був справжньою загрозою для Константинополя. Володимир

досягнув швидкої та неочікуваної воєнної перемоги заради тиску на Костантинополь,

результатом якого став швидкий шлюб. В той же час Василь та Костянтин були схильні

до того, щоби прийняти умови Володимира. Анна все вагалась.

У неї, очевидно, була така позиція, що «ліпше залишитись там і померти»,

аніж заради миттєвої вигоди одружитися з язичником. В Анни, очевидно, була

альтернатива, і в цьому вона керувалася стратегічним контролем, що мав перевагу над

планами її братів. По-перше, вона настояла на переході Володимира в християнство.

Її також приваблювала можливість того, що її зусилля приведуть весь язичницький

народ до покаяння, що вона може стати діячем християнізації в цих північних

регіонах над набережним містом Херсонес – великій території, що була особливо

важливою для стратегічної позиції Візантії. Врешті, вона була перконана в тому, що

могла б уникути будь-якої із цих перспектив, поданих її братами. Царівна могла б

бути більше, ніж заручницею язичницького князя або залишитися в Костантинополі

і померти. Натомість вона поїхала в Херсонес, щоб зустрітися зі своїм нареченим, з

перспективою широкої та уявної альтернативи на думці.

Припускається, що те, чого досягнув Володимир, було протилежним цілям

Ольги тридцять років до того. Ольга прийняла візантійське християнство, але

протистояла шлюбу із Візантією. Володимир уклав шлюб, але не справив враження

людини, що має природню схильність до християнства. Так було до втручання

Анни. Анна зайняла стійку позицію. Гіббон був правий, стверджуючи, що «перехід

Володимира в іншу віру – визначене, або прикорене його бажанням мати римську

наречену» (Гіббон Едвард. Занепад і падіння Римської Імперії. – Нью-Йорк: Сучасна

Бібліотека, б/р. – Том 3. – С. 341).

198198

Можна багато чого додати до старої думки Гіббона, Але, можливо, ми повинні

обережніше ставитися до його просвітницького скептицизму щодо причинної

могутності божественних діянь. В Херсонесі, згідно з літописами, Анна зустрілася

із засліпленим Володимиром. Анна попередила князя, що його зір не повернеться,

якщо він негайно не прийме хрещення. Він погодився, і, як каже історія, його зір

відразу відновився. Він був готовий поза всяким сумнівом прийняти християнство.

Анна запевнила чи змусила Володимира прийняти християнство, потім вона

прийняла його як чоловіка.

Другим кроком було хрещення всієї Русі, й це був складніший і менш

підтверджений документами епізод в історії. Воно не відбулося одразу, хоча ми

інколи плутаємо особисте хрещення Володимира із національним хрещенням, яке

було після того. На той час хрещення Володимира могло б покласти край релігійній

історії вже там, у Херсонесі. Але після повернення в Київ, через деякий час після

хрещення та весілля, Володимир розпочав християнізацію всієї Русі. (Ібн аль-Атір

каже, що Анна відмовила у шлюбі, допоки князь Русі не перейде в християнство. Про

це йдеться в літописах Русі, це підтверджують джерела, процитовані в праці Вільяма

Е. Ватсона «Арабське сприйняття переходу Русі в християнство» в Мілленніумі:

33–40.) Те, що спочатку було сімейною драмою, стало національною драмою, коли

Володимир змусив усю Русь прийняти хрещення. Анна стала шостою дружиною

Володимира. Одним з її основних завдань в Києві було охрестити дітей князя.

І вона далі охрещувала за мурами князівського місця проживання – по всій Русі.