Імена твої, Україно - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" - Страница 44

164164

нафта, алюміній і транзитом з Японії – каучук. Усе

для Вермахту, усе для перемоги!»

Не знаючи, звісно, що напише письменник-фронтовик

Василь Биков, один з українських старшин

Орест Білак зазначить в унісон: «А що ми були на Білорусії

і боролися проти червоних банд, то це цілком

нормально, бо білоруси – це наші брати-слов’яни від

Володимира Великого. Червоні москалі вкрали їм щастя

організувати свою власну національну партизанку,

та до того ж їх грабували і часто палили їх села». Коли

ж прийшов наказ підпорядкувати батальйони, де переважали

українці, штабові Російської визвольної армії

генерала Власова, в один дух всі почали говорити про

перехід в Повстанчу армію на Волинь. Та німецьке командування,

обізнане в настроях, випередило: потяг з

українцями рушає на Захід, 18 серпня 1944 року перетинає

Рейн і прибуває у французьке місто Страсбург»

для боротьби з Французьким Рухом Опору. Страсбург,

Мюльгауз, Бельфорт, Безансон, Вольдаган, ще

21 серпня німці встигають призначити своє командування

і розмістити стрільців у казармах. Лише десять

днів знадобилося в незнайомій країні, щоб налагодити

з Рухом Опору контакт і вишикуватись на площі під

французьким і українським прапорами.

І ось полковник Легарде вітає українців зі вступом

у французький Опір, а вже наступної ночі, з 31 серпня

на 1 вересня, перший бій.

Ледве засутеніло, автомобільні фари машин, що

наближалися, обережно промацували небо, наче чатуючи

на небезпеку там, а не на землі, нервово буркали

двигуни, у такий спосіб проявляючи своє невдоволення

вельми нерівною дорогою – колона машин

та мотоциклів майже порівнялася із засідкою.

– Увага! – передає по ланцюжку курінний. –

Бити насамперед по голові колони і хвостові!

– У хвіст і в гриву! – засміявся стрілець поруч.

Довгі гаркітливі черги кулеметів, коротко і знервовано,

як сорока, що зачула небезпеку, стрекотнув

автомат, за ним другий і третій, зненацька заскочена

колона огризнулася безладною стріляниною. Та ось

вибухнула перша вантажна автомашина, клуби полум’

я знялися над колоною, фотографічними жовточервоними

бліцами вихоплюючи на мить метушливі

фігури німців, що враз ставали мішенями. Оговтавшись

від несподіваного нападу, гітлерівці відповіли

доволі щільним вогнем, але той вогонь, як і полум’я

палаючої автомашини, потрохи рідшав, спадав і нарешті

настала тиша. Лише фари кількох мотоциклів

поблимували вдалині, щасливим випадком уникаючи

куль навздогін. Командант Віктор Петі занотує: «Ця

сотня атакує несподівано німецький відділ, вбиває вісім

німців (в тому числі капітана, шістьох підстаршин і

шофера), здобуває дві автомашини «Татра» і один сідкар.

Одна «Татра» і багато сід-карів знищені, залишаючись

на побоїщі. Здобуто різну зброю і амуніцію».

 Особливо знадобився в подальшому захоплений

архів німецького штабу.

А далі потягнулися дні за днями, бої за боями, інколи

і по кілька військових операцій за день. В наступі

на місто Понтарліє сперш свічками запалали

три німецькі автомашини, чорний дим, кіптява і запах

паленої гуми, від якого забивало дихання; наступ

спотикнувся на заставі ля Мен-Горгон, яка контролювала

перехрестя доріг. Лише вибивши з натугою

гітлерівців з ретельно облаштованого ними укріплення,

вдалося з’єднатися з марокканською кавалерією

та іншими французькими частинами. Вони разом з

ними ввійшли в місто, а також з альпійськими стрільцями,

і в міру того як курінь крокував вулицями над

будинками піднімалися французькі прапори, у вітринах

виставлялись портрети де Голя – хоча подекуди

ще на вулицях чулася віддалена стрілянина. В боях за

місто склав голову Броніслав Козинський, поранили

Лукинюка і Токаря.

Ще не вистигли цівки зброї, як дві сотні з українського

куреня перекидають на допомогу частинам в

Шо-лє-Пассаван, де блокувався відхід гітлерівців.

Раптом з’являються танки з французькими прапорами,

двоє з куреня встають і з французьким триколором

ідуть назустріч. Та вмить на танку прапор зникає,

натомість гаркнула кулеметна черга і зацьвохкали

кулі під ногами, знімаючи легку куряву – підступна

хитрість могла б коштувати багатьом життя. І все ж

полягло шестеро з українських стрільців, багатьох

поранили, а Степан Кириляк нарахував у своєму одязі

п’ятнадцять дірок від куль.

166166

Підступом вирізнялись не тільки гітлерівці. Вже

9 вересня український курінь відвідала радянська

делегація, в тім числі підполковник Федоров і кореспондент

«Правды».

– Радянська армія жене німця все далі на захід,

– оповідали гості. – До перемоги не так вже далеко.

Вам треба вертатися додому.

Стрільці слухали мовчки, подумки зважуючи кожне

слово: за час німецької окупації стало широко відомо,

скільки люду і в яких містах вигубили при відступі

Червоної армії в сорок першому, скільки в Сибір народу

втрапило зі стражденної Західної України.

– Так коли ж ви вернетесь на батьківщину? – допитувалися

відвідувачі.

– Вернемося, – відповів за всіх лейтенант Мекешко.

– Але на танках.

Тим часом набігали нові надії, і не всі вони були

однозначні. Радість і сум водночас, коли команданта

українського куреня Віктора Петі французьке керівництво

забрало на підвищення – керівником третього

відділу підокруги F. F. I. D 2. Восьмеро стрільців

отримали державні нагороди іменем Франції. Лише

через роки буде опубліковано похідний журнал Віктора

Петі.

«Французькі сили Спротиву,

Підокруга Д 2

Кордонна Група Департаменту Ду,

2-ий Український Курінь

ПОХІДНИЙ ЖУРНАЛ

нотував майор Віктор Петі

Другий Український курінь в склад 30-ї піхотної

дивізії СС приїжджає коло 15 серпня 1944 до Франції.

25 серпня – Курінь зі своїм полком на постою в

Коші у Вальдагоні.

27 серпня – Розправа з німцями в казармах у Вальдагоні.

Посуваючись на схід від Вальдагону, курінь

знаходить зв’язок з Ф. Ф. І. – відтинку Лєклерка.

29 серпня – Постій у П’єрфонтен.

30 серпня – Петі перебирає команду над куренем.

31 серпня – Наказ операцій на Вальдагон – як на

слідок втеча поручника Гаврилишина, що повернувся

назад до Коша у Вальдагоні під претекстом забрати

звідти священика, лікаря, машиністок і вбити поручника

Сандула, який під час розправи з німцями залишився

в Коші у Вальдагоні.

Відкликання наказу капітаном Шевріє. До одної сотні,

одначе, відкликання наказу не доходить. Ця сотня,

підходячи на позицію, атакує несподівано німецький

відділ, вбиває вісім німців (в тому числі капітана,

шістьох підстаршин і шофера), здобуває дві автомашини

«Татра» і один сід-кар. Одна «Татра» і багато