Імена твої, Україно - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" - Страница 25

перекладалися, аби зручніше влягтися, але вимовити

їх було вже не сила.

– Отже? – відірвав погляд від писаного Володимир,

щоб допомогти якось зрушити ті слова.

– Вакцина проти бубонної чуми готова, випробування

на тваринах успішне. А далі? – видихнув помічник

так, мов щойно зняв колоду з плеча і саме оце

випростався.

– Лишилося мізер: треба людина, яка не побоїться,

– замість помічника сказав Володимир слова, що

той так перекладав і підфасовував, перш ніж вимовити.

– Знайдемо…

…То був вельми лихий час. Епідемія бубонної чуми

з Гонконгу перекинулася в Індію і через густоту населення

та умови життя загрожувала незмірними бідами.

Уряд Індії вдруге запрошує з Парижа, з інституту

Пастера, Володимира Хавкіна, знаного вченого, який

до того вже один раз рятував цю країну від епідемії

холери.

10 січня 1897 року Володимир із несподіваним

проханням звертається до лікаря. Той набирає у

шприц рідину зі смертельними бактеріями і вводить

її Володимирові під шкіру спочатку в лівий бік, потім

– у правий. У лікаря вже після уколу затремтіли

руки, він може, якщо не станеться диво, стати убивцею

цього вченого і колеги, хоча сам Володимир настирливо,

правда, потайки від усіх, просив зробити

випробування.

Уже через годину почалася лихоманка, перед

очима попливли кола – усіх кольорів веселки, наче

в дитинстві, у рідній Одесі, коли дивився, як сходить

сонце просто з води, з-за легких вранішніх хвиль; переломлюючись,

промені вигравали розмаїттям барв,

творячи неймовірне диво, грало, тремтіло і море, і

досвітнє сонце. Лихоманка дужчала, через дев’ять

95Володимир

Хавкін

проводить

вакцинацію

місцевого

населення.

Калькутта,

1893 р.

Володимир

Хавкін

проводить

вакцинацію

місцевого

населення.

Калькутта,

1893 р.

годин у Володимира температура сягала сорока, але

він продовжував працювати, нікому й словом не обмовившись.

Наступного дня, перед важким засіданням,

знову просить лікаря зустрітися – цього разу

Володимирові вводять десять кубиків смертоносного

розчину, що вчетверо перевищує розрахункову дозу,

яку небавом даватимуть індійцям. Володимир Хавкін

вижив і видужав.

Епідемію, що наростала, вдалося спинити, сотням

тисяч людей у Калькутті, Карачі, Бомбеї та інших містах

і селах вводили рятівну вакцину – смертність

зменшилася у 15 разів.

…Далеко позаду Одеса і Бердянськ, дитячі та

юнацькі роки, Навчання в Одеському (тоді Новоросійському)

університеті, захоплива робота студента в

лабораторії Іллі Мечнікова. Бунтівного студента двічі

виключають із університету, врешті Мечніков кличе

Володимира Хавкіна в Париж, в університет Пастера,

куди виїздить з тюрми народів Ілля Ілліч, не витримавши

російської ксенофобної задухи. На жаль,

Володимирові не вдається запропонувати достойної

його рівня роботи, він влаштовується… молодшим

бібліотекарем. Із досвітку й до початку робочого дня

досліди в лабораторії Мечнікова, а після закриття

9696

біб ліотеки – знову лабораторія.

Протихолерну

вакцину Володимирові

вдається створити вже за

три роки такої неймовірно

напруженої праці. Але як

довести її ефективність?

Приховуючи це від інших

колег, Володимир 18 липня

1892 року вводить вакцину…

собі. Температура,

головний біль, лихоманка,

але Володимир не покидає

лабораторії. Через тиждень

він просить доктора

Явейна повторити експе

римент, тільки вже цього

разу «пригощає» сам себе посиленою бактеріальної

отрутою. Ще троє друзів не побоялися піддати себе

експериментній загрозі – і світова преса оповістила

про перемогу над холерною бідою. Луї Пастер та Ілля

Мечніков щиро вітають Володимир Хавкіна, який за

тиждень стає знаменитістю на всіх континентах.

А коли в Індії спалахнула епідемія холери, англійський

уряд запрошує Володимира у Калькутту,

де особливо лютувала ця грізна біда. Десятки тисяч

щеплень не тільки у містах, а й у джунглях, у віддалених

населених пунктах, навіть серед боліт та

лісів. І це всупереч панівним релігійним поглядам,

всупереч загрозі фанатиків вбити його особисто.

Смертність зменшується в п’ять-вісім разів – і то

було тихою втіхою, дужчою за всі небезпеки.

Близько двох десятиліть життя віддав Володимир

Хавкін Індії. З нашвидкуруч, за три дні створеної лабораторії

проти бубонної чуми, виросте Бактеріологічний

інститут, який по смерті назвуть його іменем,

в Бомбеї встановлять пам’ятник вченому. Звідси в усі

кінці світу розійдуться понад чотириста мільйонів

доз вакцини, яка врятує мільйони від жахливої смерті

та мук. Англійська королева Вікторія вручить орден

Кавалера Індії, а Паризька академія відзначить Володимира

Хавкіна спеціальною премією за визначний

вклад в медичну науку і практику.

97

З далекого Бомбея у скрутний час прийде поміч і

в рідну Одесу – Данило Заболотний, майбутній президент

Академії наук України, «гаситиме» початки

епідемії вакциною Хавкіна.

А в Одесі Володимир побуває вже у літньому віці,

сколесивши немало доріг по світах та здолавши океанських

хвиль – у 1927 році. Пройде вулицями, відвідає

університет, будинок, де колись була Пастерівська

станція, і, звісно, дім на вулиці Коблевській, № 38, в

якому мешкав студент Володимир Хавкін. Тут у нього

вони збиралися ще зовсім юні, захоплені ідеями народовольців,

на студентські сходки. Особливо здружився

він із братами Володимиром, Степаном і Герасимом

Романенками. Та студентство доволі швидко впадає в

аж надто пильне жандармське око, за молоддю назирці

ходять нишпорки, хоч не бракує «стукачів» і в студентському

середовищі. Це вже потім з’ясується, що

жандармське безупинне стеження тривало майже вісім

років. Після чергового доносу «стукача» Степана і

Володимира Романенків арештовують, під час обшуку

в Степана до того ж знаходять позацензурне женевське

видання «Кобзаря» Тараса Шевченка, лише Герасимові

вдається втекти за кордон…

Небавом полишить кордони російської імперії і

майбутній головний бактеріолог Індії.

Володимир Хавкін достойно продовжив науковий

і лікарський досвід іншого свого земляка – Данила

Інститут імені

Володимира Хавкіна

9898

Виробництво

протичумної

вакцини Хавкіна.

Бомбей, кінець

1890-х рр.

Самойловича, якого знаний французький лікар

П. Ж. Ка баніс заслужено назве «величним благодійником

людства».

…Над Москвою, напівспорожнілою та оточеною

карантинними заставами, розпростерла чорні крила

невидима смерть – чума. І такі самі чорні хмари клубочилися

над вулицями й провулками, густі та ядучі

хмари. Цілодобово, за рекомендацією медиків, москвичі