Імена твої, Україно - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" - Страница 11

вже озирнулася:

– Це дитя особливої долі. Дай Боже, щоб доброю

склалась вона…

…Доля у внука чигиринського старости справді

була особлива. Назвали дитя Яном, на честь свата,

красноставського старости. А повне ім’я його – Ян

ІІІ Собеський, один із найславетніших польських королів.

43

ПЕРВІСТКИ

РІДНОГО СЛОВА

Швайпольт Фіоль щільно завісив вікно, ще й спробував

рукою, чи прилягає завіса – як істинний німець,

він змалечку звик до ретельності та акуратності. Тоді

підійшов до столу і погасив, про щось роздумуючи,

дві свічі із трьох. В кімнаті враз потемніло, тільки тіні

вже не дробилися і стали менш полохливими.

Фіоль чекав невідомого гостя, що через спільного

знайомого напросився на втаємничену розмову.

Коли в двері постукали і поріг переступив немолодий

чоловік у чернечому одязі, Швайпольту видалося, що

з прибульцем він десь уже зустрічався. Жестом без

слів господар запросив гостя присісти.

– Я священик, русин. Я закінчував Ягеллонський

університет тут же, у Кракові, – почав гість неголосну

оповідь. – Моє ім’я нічого вам не говорить, бо

вже чималенько років збігло, відколи полишив університетські

стіни, хіба зрідка навідуюся до земляків,

які зосталися викладати в альма-матер.

«Ні, мабуть таки він не зустрічався з цією людиною

», – думав Фіоль, розглядаючи під миготливим

світлом обличчя гостя, просто в першу хвилю він

звернув увагу на посивілу вже бороду, підстрижену,

Герб Івана

Федоровича

4444

Нью-коледж

в Оксфорді,

заснований

1386 року

Перша сторінка

«Букваря» Івана

Федорова.

Львів, 1574 р.

як це роблять священики східного обряду.

– Так, ми якось зустрічалися в університетському

колі, – відказав на допитливий погляд гість. – Але

навіть і словом не перекинулися. Тут стали вже професорами

дванадцять моїх земляків-русинів, вони то

й порадили звернутись до вас. А справу я маю ось яку.

Ми хочемо запропонувати вам видрукувати русинською

мовою православні богоугодні книжки.

Якби незнайомець сказав господарю вчинити замах

на короля, то був би той менш подивований, тим

паче Фіоль – католик.

– Я не знаю, як правильно вас величати, – по довгій

гнітючій мовчанці напівпошепки вимовив Швайпольт.

– Але ж ця пропозиція означає для мене гарантований

«гонорар» – багаття єретика.

– Вірую в єдину святу апостольську церкву, –

сумовито проказав слова з молитви незнайомець.

– Колись на землі люд перестане ділити Церкву

Христову, то ж проти Бога не буде у вас гріха. Ми

звертаємося до вас саме тому, що ви католик, з чужих

німецьких країв, то ж на вас духовна і світська

влада звертатиме менше уваги, гадаючи про друк як

про звичайнісінький зарібок. Що ж до істинного гонорару,

то наша пропозиція вельми пристойна. І платимо

наперед.

Вдруге за якусь хвилину Швайпольт Фіоль був навіть

не подивований, а швидше шокований почутим.

Йому ніяково було навпростець запитати, від кого ж

то такі неймовірні кошти, тому подумки шукав щось

дотичне, бодай хоч трішки уяснити собі, з ким має

справу.

– Ми не грабували королівську казну, – немов

читаючи сумніви та вагання Фіоля, вів далі гість. – Ці

кошти від поважного люду. Можливо, ви знаєте, тепер

в Ягеллонському університеті навчається кілька сотень

спудеїв з русинської, або ж її ще називають української,

землі, чимало з них, як я вже казав, стали професорами,

посідають помітні владні місця в Кракові.

– Не думаю, що зі спудеїв можна стільки зібрати,

– буркнув Швайпольт.

– Звісно, – охоче кивнув головою гість. – Але

з професурою вже зовсім інше. Назву лише одного

– Джорджо да Леополі, він же Юрій Котермак, він

же русин Юрій Дрогобич. Це доктор медицини і філософії,

що зараз тут викладає, обирався перед тим

ректором Болонського університету. Ще вісім років

тому, в лютому 1483 року, він став першим русином,

що видрукував окремою книгою свою наукову працю,

хоч і латиною. З точністю до години і хвилини він

вирахував два наступні місячні затемнення, рух планет

і дав прогноз погоди. Такі ж поважні й інші люди,

від імені яких я звернувся до вас з цією благородною

справою.

– І все ж одній краківській русинській громаді

не під силу подібне, – опирався Швайпольт Фіоль.

– Я вже не кажу про те, що видати русинською мовою

книги лише півділа, їх ще треба продати чи поширити

іншим чином.

– Ви змушуєте мене йти на цілковиту відвертість.

Я дію також від зовсім недалекої звідси Перемишлянської

православної єпископії. В друкові вельми зацікавлені

єпархіальні осередки Городка, Дрогобича,

Самбора, Холма, Луцька, Володимира, що на Волині,

навіть невеличкого Смідина на Турійщині.

Страх і спокуса боролися в душі Швайпольта Фіоля,

а ще жаль домішувався до цієї незнайомої людини,

яка так само ризикувала життям заради святого

діла… «Справді-бо, Христос не ділив людей, він же

45

Дрогобич Юрій

(Георгій) (псевдонім

Ю. Котермака)

Юрій Дрогобич

4646

на муки і смерть ішов заради

всіх», – Фіоль вперше задумувався

над цією істиною, яку тепер

вважав аж ніяк не єретичною

для католика.

Пізно ввечері незнайомець

з господарем обговорили всі

деталі та дійшли згоди. Коли за

гостем зачинилися двері, впустивши

в дім прохолодний вітер,

що мало не здмухнув слабосилу

свічу, у Швайпольта Фіоля

після кількагодинного вагання

й дерзань важкий камінь остаточно

спав з серця: «Ні, то не

гріх…»

А вдосвіта прудкі коні несли

його вже у неблизький Брауншвайг,

до давнього знайомого

і неабиякого майстра з лиття

металів Рудольфа Боредорфа.

Запилений з дороги і втомлений,

Швайпольт взявся тут же

малювати потрібні йому кириличні

букви і вигадливі, ніколи

не бачені майстром надрядкові

значки.

– Мені невідкладно треба 230 таких літер та значків,

– пояснював Швайпольт. – За кілька днів я дам

точний малюнок кожної букви. А за скільки можна

відлити?

Рудольфа не злякав незнайомий шрифт і він погодився

взяти замовлення невідкладно.

– Заприсягнися, що без моєї згоди не відливатимеш

таких шрифтів ні для кого, навіть для себе, і нікого

не візьмешся вчити робити такі шрифти, – зажадав

Фіоль.

Боредорф заприсягся, але Швайпольту видалося

цього замало і майстри зареєстрували свою домовленість

навіть в міській книзі – Фіоль інтуїтивно відчував

успіх церковнослов’янських книг, тож не хотів

будь-кому віддавати майбутні зарібки.

Мине небагато часу і відлиті шрифти будуть пере