Anarchy in the UKR - Жадан Сергій - Страница 36

Але дивно, подумав я — здається, він не любить представників буддистської громади, як він, цікаво, працює з іншими громадами, може, він їх теж не любить? Може, він атеїст? Або ще гірше — представник якого-небудь сатанистського культу, може, його призначили головним по роботі з релігійними громадами з огляду на його сатанистське минуле, подумали — у нас і без релігійних громад справ по горло, в нашому антинародному режимі, так що доручимо цю справу заслуженому сатаністу, вінто їм напевне дасть просратись, усім цим масонам. Так що, отримавши картбланш, він рішуче приступив до роботи, щоранку приходив у свій кабінет з мідною табличкою «Комітет по роботі з релігійними фомадами», де на столі лежали підручники з окультизму і сатанинська біблія, й починав прийом представників різних громад. Залишившись у кабінеті сам на сам із черговим адвентистом сьомого дня, він навалювався на беззахисну жертву, зв'язував її по руках і ногах і здійснював над її тілом різні ритуальні дійства з профілактичною, так би мовити, метою. Жертва нажахано кричала, представники інших релігійних громад, котрі сиділи в коридорі на стшьцях і чекали своєі черги, нервово пересмикували плечима, в останнього відвідувача він виривав печінку і серце, клав їх у великий поліетиленовий кульок із супермаркету таргет і з почутгям виконаного обов'язку йшов додому. А міліціонери на вахті віддавали йому честь і з повагою говорили — знову Іван Михайлович халтурку додому поніс.

Відкамлавши, буддисти вишикувались у колону й задоволено пішли додому. За ними довго відлунював барабанний бій.

Влітку наступного року вони знову з'явились і запросили мене в гості. Революція зазнала поразки, реакція святкувала цілковиту й беззаперечну перемогу, одне гівно навколо, всі ублюдки, всі продались антинародному режиму з його комітетчиками і сатаністами, друзі порозбігались, літо було довге, але осінь була вже десь поруч, десь зовсім поруч. Вони зателефонували і сказали, що відкривають ступу миру, запросили на відкриття. Ага, подумав я, ось хто не обламався, ось хто стійкий і непохитний, ось чий шиз не може вибити жоден режим, навіть такий антинародний, як наш. Мені сподобалось словосполучення ступа миру і я поїхав на її відкриття.

Те, що вони жили в піонерському таборі, мене зовсім не здивувало, все правильно, подумав я, все вірно — де ж їм ще й жити, як не в піонерському таборі, вони так нагадують піонерський загін, піонерську дружину імені верхньої чакри. Табір знаходився на території харківського лісопарку, за совка він належав якомусь заводу, зараз завод збанкрутував, табір розвалився і його захопили буддисти. Захопили і спробували там окопатись. Антинародний режим, а головним чином знайомий нам уже сатаніст Іван Михайлович, повели з ними рішучу боротьбу, намагаючись вибити їх з території піонерського табору в густий сосновник або взагалі на територію дружньої нам російської федерації. Буддисти тримались стійко, а для міцності духу побудували на території піонерського табору ступу миру і запросили на її відкриття представників змі та дружніх організацій. Я, так виходило, був представником дружньої організації, хоча я й сам не знав — якої саме.

Від шосе вглиб лісу тяглася піщана доріжка. Я зійшов з автобуса і печально став розглядатись, цікаво, думаю, де ж ступа? 3 лісу почувся бадьорий барабанний гуркіт, ага, сказав я собі.

Ступа була збудована на спортивному майданчику і нагадувала афішну тумбу, мала близько двох метрів заввишки і в мене особисто з миром не асоціювалась. Але гаразд. Навколо ступи стояли друзі-буддисти, з барабанами напоготові, навколо них снували представники змі, оддалік сторожко за всім спостерігали представники дружніх організацій. Два зекуватих буддисти побачили мене і радісно підійшли, доброго дня, сказали, мир вам, це прозвучало як хуй вам, дякую, кажу, добре, що ви прийшли, зараз почнемо. Головний буддист, їхній, скажімо так, піонервожатий, змахнув рукою і буддисти закамлали. Камлали вони довго і натхненно,

з любов'ю дивлячись на свою тумбу. Хвилин через п'ятнадцять замовкли. А тепер, сказав піонервожатий, давайте всі станемо в коло і промовимо молитву за мир. Представники дружніх організацій приречено потяглись до ступи. Прикольна ступа, подумав я і пішов назад на шосе. Думаю, бабок у них, всетаки не було.

8. The Stooges. Real Cool Time.

Звідки вони беруться і куди потім зникають? Хто контролює їхній рух? Що їх підтримує в цьому житті? Потрібно бути монстром, аби витримувати цей щоденний тиск із боку жлобського українського суспільства, з боку кривавого щоденного життя, в яке вони ніяк не потрапляють, ніби музикантиновачки в печальну мелодію похоронного оркестру. Ці буддисти, які вірять, що, збудувавши посеред піонерського табору афішну тумбу, вони стали ближче до свого нев'їздного гуру, ближче до свого піднебесного Будди, що мало з ними статись перед тим, як вони погодились одягти на себе помаранчеві сукні і взяти до рук піонерські барабани? He знаю, можливо, до кожного з них справді приходив уві сні піднебесний Будда і щось їм нашіптував, схиляючись над заслиненою подушкою, можливо, їм справді траплялось серед вуличного потоку чи в сутінках парку побачити його мішкувату підліткову постать, можливо, вони справді упізнавали його за якимись ледь помітними рухами чи за голосом, адже щось мало їх вирвати з безкінечного нав’язливого потоку, в якому вони повільно і невблаганно рухались у бік смерті — жахливої побутової смерті, яка не лишає тобі шансів і часу на роздуми, щось їх примусило спробувати перейти вулицю в недозволеному місці, а головне навіть не це — хтось навчив їх, що недозволених місць немає, принаймні — на цій вулиці.

Джордж Гаррісон, якому багато хто вірив, і який нікого не зрадив, нікого не здав, Джордж Гаррісон захоплено співав гімни і мантри, камлав як міг про мир і ойкумену, товаришував із різними шарлатанами, пояснював, що всі релігійні громади це вигадка, так що нічого паритись, люби ближнього свого, люби свого Будду і не заважай іншим любити їхнього, але чи достатньо було його слова, аби зупинитись і перейтитаки цю вулицю в недозволеному місці? Я маю щодо цього сумніви. Гаррісон, звісно, прикольний чувак, стосовно Будди це він, ясна річ, вірно помітив, але я особисто навряд чи повівся б на все це пацифістське фуфло, мистецтво не має сили, аби змінити твою біографію, біографію змінюють руки куди жорстокіші й вправніші. Можливо, це руки самого Будди.

Піднебесний Будда, піонер-ветеран, котрий вже добрий десяток років живе в розгромленому піонерському таборі під Харковом, ночує в порожній радіорубці на картонних коробках, раз на тиждень вибирається до міста і харчується напівфабрикатами з супермаркету, вічномолодий скаут з поголеним черепом, який приходить ночами під твої вікна, який шукає собі друзів і послідовників, нашіптуючи їм уночі — немає нікого, крім тебе, немає жодних умовностей, жодної моралі, тільки ти і твоя совість, тільки ти і твоє серце, котре б'ється так, як ти йому накажеш, немає жодного соціуму, жодного режиму, жодних комітетів і преси, жодної влади і безвладдя, жодних перешкод і жодної мети — тільки твоя совість, тільки твій член і твоє серце, тільки твій голений череп і твій голос, яким ти будеш говорити все, що тобі захочеться, все, що ти будеш вважати за потрібне. Що підриває сотні й тисячі представників нашого з тобою суспільства, що робить їх несхожими один на одного, не схожих на нас із тобою? Вони самі не усвідомлюють, наскільки близькою й досяжною для них є ця межа, по якій життя переходить у смерть, бо якби йшлося лише про буддизм чи про духовне життя громади, хуй би вони витримали стільки часу в порожньому піонерському таборі, на чаї з макаронами, хуй би вони протрймались на ворожих до них вулицях зі своїми дурацькими барабанами і своїми відстійними молитвами.

Йдеться про той вогонь, який випалює зсередини їхні голені черепи, так само як і черепи й легені тисяч, десятків тисяч інших божевільних,у цьому суспільстві — лузерів, аутсайдерів, банкротів, невдах, членів релігійних сект і радикальних партій, прихильників вуду і східних обрядів, перейнятих ідеями фашизму і реваншизму, закоханих у попзірок фанатів і налаштованих агресивно комп'ютерних маніяків, правих, хронічно хворих, соціально неадаптованих, нацюнально несвідомих, морально нестійких, навіки проклятих.