Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Anarchy in the UKR - Жадан Сергій - Страница 16
86-й. Стадіон.
До п'ятого класу спортом я не цікавився. Спорт проходив повз мене. Всі мої друзі ганяли з ранку до вечора гумовий м'яч, шкіряного в них, ясна річ, не було, постійно вимагаючи, аби я принаймні став на ворота, якщо вже нормально грати не хочу, але я завжди знаходив якусь причину і відмовлявся, або відмовлявся просто так — без причини. Очевидно, вони вважали мене мудаком, великою мірою так воно і було, але спортом я все одно не цікавився. Мені було насрати, що вони всі про мене думають, зрештою, мені й тепер насрати, що про мене думають, це вже, можна сказати, риса характеру. Але все стало на свої місця у 86му, в червні 86го, якщо бути точнішим. Ми всі увімкнули свої телевізори і побачили Марадону, старого шулера, який порвав на шматки бундестім, який забивав м'ячі рукамй, який нюхав кокаїн (ну, це я тепер знаю, що він його нюхав, а тоді я про щось подібне навіть не думав), який у найбільш емоційні моменти плакав і навіть цього не встидався. Марадона був справжнім крутим уйобком, не любити якого і не наслідувати якого було просто неможливо. Я став на ворота.
Одним із найбільш важливих героїв у моєму житті був мій Тренер. Він з'явився трішки пізніше і зовсім випадково — міський спорткомітет вирішив його десь працевлаштувати і перекинув до нашої школи, учителем фізкультури. Крім цього він мав тренувати і дорослу команду, що складалася з наших старших друзів. Сам він був професійним футболістом і кілька років грав чи то в першій, чи то у вишій лізі, зараз він виступав за команду нашого містечка, це був напівпрофесійний клуб, який складався з отаких відставних аутсайдерів, більшість із них справді грали на рівні якщо не першої, то принаймні другої ліги, але вони всі були кінченими лузерами, і наш містечковий клуб був їхньою лебединою піснею, відстійником для невдах, що не заважало нам приходити на кожен домашній матч і вболівати за нашого Тренера. Тренер щоразу більше пив і на полі лажав, але нам то що з того, він був нашим Тренером; він нас тренував, він зібрав любительську команду з наших старших друзів і вони громили всі заводські команди містечка. Без професійного спорту ми могли обійтись, натомість серед любителів ми були кращими.
Уроками фізкультури Тренер не цікавився, його не впирало вести класні журнали, розробляти програми і складати плани на чверть, на урок він приходив із м'ячем (шкіряним, справжнім шкіряним м'ячем!), кидав нам його, як шматок сирого м'яса шавкам, і ми вже мотузили його по стоптаному майданчику, б'ючи вікна першого поверху своєї школи, рвучи футболки один одному і запускаючи його — цей м'яч — в безкінечне сонячне небо вісімдесятих. Директорка школи Тренера остерігалась і не чіпала — він був кандидатом у майстри спорту, його любило районне начальство, оскільки він тягнув, як міг, на собі головну команду міста, крім того Тренер постійно був піддатий і на субординацію особливо не зважав, тож директорка кожного разу лише скрушно зітхала і кликала вчителя праці, аби той вставив скло. У Тренера були свої уявлення про успішність і шкільні плани, він виставляв нас проти всіх навколишніх шкіл, ми перемагали, після перемоги він приносив на заняття повну кишеню значків ГТО другого й третього ступеня і роздавав нам замість оцінок. Ми були йобнутими не менше за нього і всі ці значки справді носили, не те, щоби вони для нас багато важили, просто це були як зірки за збитий літак. Пам'ятаю, в якийсь момент я носив на своїй шкільній формі близько десяти значків ГТО. Потім я обламався і викинув їх. Разом із формою, до речі.
Поступово Тренер почав брати нас в дорослу команду, крім нього там грало ще кілька серйозних гравців із міського клубу, його колеги по аутсайдерству, загалом це було порушення регламенту, вони не мали права грати за нашу любительську команду, але кого це обходило. Наші виїздили автобусом на той чи інший колгоспний стадіон, де громили нещасних місцевих комбайнерів, які розпачливо не встигали за нашими, навіть ноги їм поламати не вміли — ноги вони ламали собі. Наші вели зазвичай із такою форою, що десь під кінець гри Тренер міг випустити і нас, молодих, тут уже комбайнери відривалися на нас по повній, проте часу, аби виправити становище, вже не було, ми перемагали, відчуваючи свою безпосередню причетність до загального успіху. Дорослі чоловіки не стримували себе і дивились на нас із ненавистю, не розуміючи — чому саме ми перемогли, це було щось більше, аніж спорт, Тренер ходив і збирав нас по полю, пішли, говорив він, нічого тут робити, серед цих костоломів.
Ми грузились в автобус, який швидко наповнювався запахом мокрих гетрів і спітнілих наскрізь футболок, запахом шкіри й пропитих чоловічих тіл, наш футбол завжди відгонив спиртом, Тренер мав касу — профспілки офіційно платили кожному учаснику матчу щось близько трьох радянських карбованців, це були вже бабки; Тренер і нас великою мірою брав для кількості, тому що на кожного з нас, незалежно від нашої користі для цих змагань, згідно зі справедливрю радянською системою розподілу теж припадало по три карбованці, гроші Тренер, ясна річ, нікому не віддавав, він брав усю суму і купував дві банки самогону, шість літрів бронебійного, вибухонебезпечного сему, які він відкривав і який ми випивали просто в автобусі, разом зі старшими колегами по м'ячу, разом з легіонерами із міського клубу, разом із нашим Тренером і Вчителем.
Ми приповзали додому, але навіть в такому стайі ми мало чого боялись, батьки не наважувались нас чіпати, у нас була залізна відмазка — ми займаємось спортом, причому робимо в цьому напрямку очевидні успіхи. В якийсь момент ми забили на все — ми забили на навчання, на кіно й телебачення, на батьків і родини, навіть на секс забили, себто в нас його і не було до цього, сексуто, а тут ми на нього ще й забили: який секс — ми кожного дня ганяли наш шкіряний м'яч, до отупіння, до темноти в очах, до одурі, до абсолюту. Ми витоптали наше поле до чорного сухого пилу, ми збивали шипи з наших бутсів, на наших футболках проступала сіль і не видно було номерів, але ми знали наші номери напам'ять, і це було найважливіше на той момент для нас знання. Все це мало врешті якось закінчитись.
Якось Тренер попросив кількох із нас зіграти за одну із заводських команд, пообіцяв, що крім нас прийдуть ще кілька його друзівлегіонерів. Ми погодились. Легіонер прийшов один. Проти нас виставили справді серйозну команду. Вони нас просто задавили. Я стояв на воротах, і до кінця гри мене ледь не вбили. Наприкінці легіонер на нас ще й образився, пацани — сказав — грати не вмієте. Ми йшли додому і намагались не дивитись один одному в очі. Настільки опущеним я себе ще не відчував. Після цього моя любов до Тренера дещо спала.
Але річ не в цьому. Знаєте, що з ним сталось? He повірите. Це вже коли я закінчив школу, а він майже не грав. Він трахнув нашу шкільну прибиральницю. Чесне слово. Прямо на матах у спортзалі. Разом із учителем праці (себто учителя праці він не трахав, вони разом трахнули прибиральницю). Разом вони і лікувались у венерологічному диспансері, разом їх і звільнили з роботи. Думаю, він не надто цим і переймався, не знаю, як там прибиральниця, а для нього, очевидно, це не було справою життя, свою справу він робив на полі, виводячи нас на жорстку колючу траву розбитих стадіонів, витягуючи нас за собою в наше майбутнє, даючи нам — уперше в житті — можливість відчути себе переможцями; це нереальне відчуття від забитого голу, коли ти ще нічого у своєму житті не бачив, ти, на відміну від Тренера, ще не здогадуєшся, яким паскудним і невдячним може це життя бути, але ти вже знаєш, що потрібно, аби відтрахати його — це життя — по повній програмі, відмахати його наскільки стане сил — прокидаєш собі по флангу, обходиш їхнього правого опорного, ввалюєшся в штрафну і хуячиш в обхід воротаря в дальню дев'ятку!
- Предыдущая
- 16/39
- Следующая