Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Вершини - Димаров Анатолий - Страница 7
Ось я зібрався, дійшов, довівши, що ще чогось вартий!
Гей, ви, там, унизу, дрібненькі комахи, прикуті до земного тяжіння! Хоч озовіться, якщо не можете піднятись до мене!
Озвався Абос. Здригнулась земля, захиталася скеля, шарпонуло повітря – перед очима злетіло каміння. Не встиг упасти, забитись в щілину, як ударило знову й знову: Абос вирішив, мабуть, висадити в повітря всю гору. Притискався до скелі, з острахом дивлячись на каміння, що дощем сипалось недалеко од мене. Пригостить отаким камінцем, і вже не підеш – знесуть.
Переждавши, поки одгриміли вибухи й осіла руда хмара, спускаюся донизу. Беручи трошки правіше, поза скелями, які й захистили мене од каменепаду.
Глибокий рів підрізав схил гори. Там уже кипіла робота: оголені до пояса таджики викидали породу. Тут я вперше побачив уславлений «таджиць?кий екскаватор» – мудру вигадку народу, який одвіку живе й трудиться в горах. До великої совкової лопати прив'язано мотуз. Двоє тримають той мотуз за обидва кінці, третій заганяє лопату в грунт. Помах рук, мотуз натягується, лопата злітає вгору, грунт викидається далеко вперед. Вгору – донизу, вгору – донизу: зарядка, од якої за кілька хвилин очі на лоба полізуть! А вони хоча б тобі що, вони наче бавляться: вимахують з ранку до вечора, з дня у день, з місяця в місяць. Ще й усміхаються мені ж назустріч. І найприязніший, найсліпучіший – усміх Мухли.
– Мухла, буде сьогодні футбол?
Сміється, кива головою, що буде.
І я обіцяю собі, що стану в ворота. Хоча б і довелося лягти потім кістьми.
Цим урочисто засвідчую: найкрасивіші дівчата в Таджикистані.
І то не просто в Таджикистані, а на Памірі, по високогірних долинах, де над буйною зеленню велично здіймаються покриті вічним снігом вершини, де небо завжди блакитне і синє, а до зірок можна дістати рукою, де гримлять кришталево?прозорі потоки, де повітря таке, що хочеться його не вдихати, а пити, смакуючи кожен ковток.
В таких долинах не можуть не родитись найкрасивіші у світі дівчата.
Блакитні очі; примхливим вигином брови; сяючі зуби й пишна коса, горда постава тіла й смага благородної шкіри – де ви, художники, автори майбутніх полотен, перед якими завмирали б побожно наступні покоління? А може, це й краще, що вас тут немає: в розпачі викидали б ви бліді фарби свої, ламали б немічні пензлі, дерли б
сіре, як смертна нудьга, полотно. І, осліплі навіки, вже нічого більше не бачили б.
– Зупиніть! – закричали ми в один голос.
Водій наш, Гірштейн, з переляку подумав, що
хтось на ходу вйпав з машини: гальмонув так, що колеса огорнулися димом.
– Здайте назад... Ще здайте... Ще... А тепер всі замріть і не дихайте!
Останнє можна було й не казати: ми й без цього завмерли й не дихали. Дивились, все ще не вірячи, що отаке чудо може існувати на світі. Але чудо не зникало, чудо стояло за кілька кроків од нас, реальне, як сонце, як гори, як дерева й будинки, як вода, що, витікаючи з каменю, вигравала веселкою. Граціозно схилившись, чудо підставляло з найщирішого золота глек, і кожен з нас мимохіть подумав, що якою ж смачною має бути вода в тому глекові! Раз напитись – і померти!
І було тому чудові років шістнадцять, не більше.
– Фотоапарат! – застогнав Григорій Михайлович. Не відриваючи від юної красуні очей, він наосліп вимацував довкола себе руками.– Де фотоапарат?.. Куди подівся мій фотоапарат?! – В останній фразі пролунало стільки розпачу, наче вже йшлося про його власне життя.
Оклик Григорія Михайловича привів мене до тями: я згадав про власний «Зеніт», що висів звично на грудях. Висмикнув поспішно з футляра, став наклацувати ,кадр за кадром, не жаліючи плівки. Григорій Михайлович уже стогнав так, наче в нього розпочалися передчасні пологи:
– Фотоапарат!.. О?о?о, де мій фотоапарат!..
– Годі, Анатолію Андрійовичу,– зупинив мене Віктор Микитович Крат.– Залиште хоч кілька слайдів на свою дружину.
Анатолій же з якомога байдужішим виглядом додав:
– Це що! В нас на Памірі не такі красуні трапляються.
– Хто заховав мій фотоапарат?! – 3 Григорієм Михайловичем вже починалась істерика.
Коли врешті поїхали й кишлак лишився позаду, Віктор Микитович, який сидів поряд з Гірштейном, обернувся до Григорія Михайловича:
– То ви питали про свій фотоапарат? – Мефістофельське обличчя його, прикрашене гостренькою борідкою, було як ніколи серйозне.
– Апарат,– простогнав нещасний.
– Так він же висить оно поруч з вами!
– Що ж ви не сказали раніше?!
– А звідки ж я знав, що він вам так необхідний?
На місці Григорія Михайловича я вибухнув би
не знати якою лайкою. Але наш супутник лаятись просто не вмів. Лайка й Григорій Михайлович були явищами настільки несумісними, що коли б він вилаявся, ми поніміли б навіки. Тому він тільки вигукнув:
– Зупиніть!
І смиконув дверцята машини.
– Ви куди?
Не відповів. Не оглянувся навіть.
– Григорію Михайловичу!
Григорій Михайлович уже біг у зворотному напрямі.
– Все одно ж не застанете! Вона вже пішла!..
– Поїхали слідом. Бо ще ожениться,– сказав Анатолій.
І ми повернули назад.
Красуні ж, звісно, уже не було. Сиротливо дзюркотіла вода, всі фарби довкола здавались пожухлими.
Григорій Михайлович сердився до вечора. Мовчки сидів, жалісно скліпував і був схожий на великого птаха, ображеного в найсвятіщих своїх почуттях.
– Ви розумієте, Анатолію Андрійовичу, наскільки це важливо для мене,– скаржився вже уночі, коли всі, окрім нас двох, поснули.– Як так можна робити!
Ми лежимо в спальних мішках поверх надувних ліжників, під високою скелею, що чорною громадою впирається в небо. Прошите яскравими зорями, небо нависає так низько, що коли б не скеля, яка його підпирає, воно опустилося б прямо на нас. Трохи нижче реактивним літаком реве могутній потік. Спершу, доки не звик, часто просинався: здавалось, що вода починає нас заливати. От?от підхопить, пожбурить донизу, в стрімку течію, в люто запінені хвилі, розіб'є об лобасте каміння. Та врешті звик, і постійний цей гук вже не тривожить, а заколисує.
Як можу, втішаю свого друга. Кажу, що Віктор Микитович помітив фотоапарат вже пізніше, коли ми виїхали за кишлак, так що все одно було пізно. А сказав те жартуючи.
– Як так можна жартувати?
Бідолашний Григорій Михайлович, він все сприймає всерйоз. Він абсолютно не розуміє, як це можна говорити неправду. Тому й обдурити його легше, ніж малу дитину.
Вчора, наприклад, ми зупинилися посеред широкої долини, на березі мертвого озера. Та й долина вся була мертвою: жодної рослини, навіть травинки, лиш глина й білі плями солончаків. Зупинилися з?за кількох свердловин: Віктор Микитович, як гідролог, мав узяти з них пробу води. Та ще надіялись знайти агати. Якісь геологи наче тут підняли (ох, те наче!) кілька казкових агатів: на пурпуровому тлі – сніжно?білі муарові лінії. Нам не вдалося побачити на власні очі агати, про них розповіли ті, що наче їх бачили (знову це наче!), але ж повинні ми були перевірить ці дані. Напинали намет і поглядали, облизуючись, на червоні пагорби метрів за триста від нашого тимчасового табору: саме там, за розповідями, мали бути агати.
– Григорію Михайловичу, пішли, поки видно.
– Йдіть, я вас наздожену.
Я й Анатолій не встигли ступити кілька кроків, як позаду пролунав розпачливий зойк:
– Де мій молоток?.. Хто бачив мій молоток?..
Всі речі Григорія Михайловича мали дивовижну
властивість зникати саме тоді, коли вони були найпотрібніші.
Я подумав, чи не повернути назад, але Анатолій вже підходив до червоних пагорбів. Ану ж там і справді агати! І я, заглушивши голос власної совісті, кинувся вслід.
Агатів так і не знайшли.
– Будемо знати, що їх тут немає,– втішив мене Анатолій: він завжди знаходив причину для втіхи.– А де ж це наш Григорій Михайлович?
Заінтриговані, поверталися до намету. І ще здалеку побачили дивовижну картину...
Але щоб уявити цю картину якомога виразніше, спробуймо змалювати самого Григорія Михайловича.
- Предыдущая
- 7/34
- Следующая