Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Вершини - Димаров Анатолий - Страница 25
В нього залишаться ноги! Він буде ходити!
Про те, що прилітає Елла, дізналися од Пашки: в'їхав до палати у кріслі, вимахуючи телеграмою:
– Толя! Вітю! Танцюйте!
– Сам потанцюй!
Лежали обоє після перев'язки.
– Дівчата прилітають, а ви порозлягалися моржами!
– Дай сюди! – зірвавсь Якубенко.
Вихопив, прочитав, зблід на виду. Ліг, прикрив
долонею очі.
В той день тільки й розмов було про майбутні відвідини.
– Отже, так: щоб дівчата й не здогадались, що з нами... Нічого демонструвати їм наші жалюгідні кінцівки!
– Соплі тримать при собі!
– Та чого ви на мене витріщились? Ще подивимось, хто буде скиглити!
Й особисто до Пашки:
– Якщо надумаєшся розповісти при дівчатах хоч один із своїх смердючих анекдотів, встромимо в унітаз головою!
– Хто смердючіший, ще невідомо. Позаростали, як свині!
– Ай справді, мужики, якось воно не той... Дівчат налякаємо на смерть.
– Полундра! Всім поголитись!
Легко сказать – поголитись! А чим? Поклялися ж ще у Владивостоці: не чіпати борід, поки додому повернуться.
– Хіба що попросити в Івана Андрійовича?
– Він електричною голиться. Електрична наші щетини не візьме.
І тоді пролунав збентежений голос Пашки:
– У мене ось бритва. З лезами.
– Ага! – повернулись в його бік бородами.– Знайшовся?таки віровідступник! На вогнище його! На ешафот!
– Хлопці, їй?богу ж, прихопив машинально! На Ключевській поліз у рюкзак – лежить. Не пам'ятаю, коли вкинув.
– Гаразд,– сказав Якубенко, в нього борода найгустіша,– заради такого випадку прощаємо. Леза які?
– «Нева». Всього одне.
– Ясно. Хотів поголитись таємно? Повернутися красенем? Перехопити всіх наших дівчат?
– На вогнище його!
– Прощаємо й це! – імператорським жестом підняв Якубенко руку.– Давай сюди!
Заволодівши бритвою, виголосив:
– Поголяться всі. Окрім Пашки.
А в Пашки особливо огидна борідка. Кущами.
Сміялися. Просто сміхом заходились, дивлячись на Пашку. І довели його до того, що Пашка став лаятись. Гірше Пахомова.
– Вам, паразитам, хіба телеграми!.. Вам похоронки розносити!
– Гаразд,– сказав тоді Анатолій: він сміявся разом з усіма, і сміх оцей його прямо?таки обпо?ліскував. Ламав похмурість, як кригу.– Заради такої звістки простимо йому й це.
– Тільки з однією умовою,– втрутився Серьожа,– голитиметься після мене.
В Серьожки, в рудопера, не борода – щітка сталева. Машина наїде – скатам кінець! Можна уявити, що лишиться од леза, коли він поголиться.
І тут пожаліли віровідступника Пашку: вирішили, що це вже для нього занадто. Поголиться перед Сергієм.
Голились всією палатою. Намилювали бороди й вуса, помазка не жаліючи, дерли – тільки шкіра тріщала, виринали обличчя, молоді та світлі, з такою єдвабною шкірою, що долоня мимоволі тягнулась – діткнутись, погладити, сто пудів із себе скидали. І молоденька сестричка Ніна, що заскочила перед тим як іти додому, тільки долонями сплеснула:
– Боже, хлоп'ята, це ви чи не ви?
– Ми, Ніночко, ми!
Ніна чомусь розплакалась. Може, тому, що поквапилася вискочити заміж за якогось там лейтенантика, а тут отакі хлопці, а може, й від чогось іншого, бо хто їх розбере, жінок? Хто їх, жінок,
розгадає, коли вони можуть за якусь дрібницю, не варту й понюху, так тебе гризти, що світ буде не милий, а разом зібратись та й полетіть, не вагаючись, на край цього ж білого світу, щоб тільки глянути на тебе, тільки діткнутись до тебе, тільки всміхнутись... Отак вони і ввалилися з морозу, дві представниці цього загадкового племені, немов бігли на лекції та по дорозі й заскочили, увішані, як новорічні ялинки, пакунками, з такими щоками червоними, з такими очима блискучими, що світ весь перевернувся в палаті і все, досі застигле й понуре, безнадійне та болісне, тріснуло враз та й, ламаючись, зрушило з місця.
Валя зайшла, звісно ж, першою, і всі бачили тільки її: кожному мимоволі хотілось замружитись. Валя привіталася весело, усміхалася всім, як артистка, і всіх обдаровувала приязним поглядом, але й усміх оцей, і погляд оцей були якісь безадресні, наче дівчина не бачила, хто перед нею: так дивиться жінка, коли десь поряд коханий. Вона його відразу й побачила, не могла не побачить, і пішла прямо до нього, смикаючи, зриваючи рукавичку, що ніяк не хотіла скидатись, і розкішні губи її вже тремтіли, а він блід усе більше, немов з кожним кроком її спливав кров'ю, і мовчки, й якось аж суворо дивився, на неї.
А при самісіньких дверях, ледь переступивши поріг, застигла ще одна постать, і ніхто, засліплений Валею, спершу її й не помітив, ніхто, крім Анатолія:
– Ел! Якими вітрами?
їжакуватий, насмішкуватий, сидів він у ліжку, прикривши ковдрою ноги, і не було в палаті людини, безтурботнішої та веселішої од Анатолія.
– Болить? Що ти, Ел! Давно вже й забули!
В Елли все ще пітніють окуляри, і вона їх, щоб
протерти, знімає, і тоді обличчя її стає дитинно?беззахисне.
– Та не журися, Ел, ми ще з тобою поганяєм на лижвах!
Потім, увечері, коли дівчата пішли (зупинились в готелі), Якубенко сказав Анатолієві:
– Тепер мені нічого не страшно.
Анатолій же подумав про інше: як добре, що є
на світі людина, якій потрібен твій захист!
Пашку й Пахомова виписали через місяць після того, як полетіли дівчата, бо в обох усе заживало, і вони подалися додому майже цілі: той пальця недорахувався, той – півпальця: дрібниця супроти того, що чекало на Якубенка, а тим більш – на Анатолія. Ось і Дахін своє вже відбув, і Серьожка?рудопер, повезли на операційний стіл і Якубенка (їхав – показував хлопцям два пальці руки, складені в літеру «V» – вікторія, перемога), Анатолія ж все не брали й не брали, відкладаючи з дня на день, з тижня на тиждень, воюючи за кожен міліметр живої тканини, що мала нарости на його оголених кістках. І як йому не хотілося часом закричати: «Ріжте!» – до відчаю хотілось,– яка чорна розпука не підступала часом до нього, він все ж знаходив у собі сили терпіти й лежати, лежати і терпіти, бо все життя його тепер складалось суціль із терпіння... Терпіть до того дня, коли Валя з особливо ласкавим обличчям, цей операційний ангел у білому, вкотила свій «катафалк» і спитала його так, наче від нього залежало, робити операцію чи не робити:
– Поїхали, Толю?
– До загсу?
– До загсу,– вперше погодилась вона й головою кивнула, ще й зблиснули сльози в очах, але що то за наречена без сліз!
Хоч Анатолій одразу ж на неї й нагримав:
– Валю, кому треба плакати, вам чи мені?!
– Якщо до загсу, то, мабуть, таки мені,– розсміялась крізь сльози сестра.
– Отак краще. Запам'ятайте, Валюшо: вам дуже личить, коли ви всміхаєтесь. Тож частіше всміхайтесь!
І ще спитав Івана Андрійовича, коли вже лежав у операційній:
– Так триматимуться на ногах черевики?
– Триматимуться,– запевнив хірург, весь у білому, наче привид із стерильного світу, куди вплив Анатолій.
– Глядіть же. Бо я ще маю поставити ногу не на одну таку гірку, як Ключевська! Чуєте, лікарю!
– Укол,– сказав лікар, і Анатолій перестав існувати...
Й Анатолій перестав існувати: на ті кілька годин, поки його оперували. Отямився ж у білій палаті: такій неприродно білій, наче з неї вицідили всю кров – до краплини. І тиша стояла така, мов за чорними вікнами вже не було нічого живого. Анатолій вплив у свідомість у освітленій яскраво палаті, тож перше, що він усвідомив, було світло, яскраве світло під стелею, що різало очі. Він склепив щосили повіки, та одразу ж їх і розтулив, бо вдалося нарешті зібрати скалки однієї й тієї ж думки, яка жила в ньому весь оцей час, поки був непритомний, зібрати і склеїти:
«Ноги!.. Де мої ноги?..»
Бо йому вже здавалось, що він лежить без ніг.
Рвонувся на ліктях, глянув і впав. Все попливло, закружляло нудотливо, і він, щосили стуливши повіки, видушив гарячу, як вуглина, сльозу: ноги були на місці!
Потім знову звівся на лікті. Ворухнув одною стопою, другою, якісь огризки ворухнулись у відповідь, напинаючи простирадло, і біль, звичний біль враз ожив і, оживши, заструмував вогнем у коліна, у стегна, і він так зрадів тому болеві, що розсміявся уголос: ноги йому таки зберегли!
- Предыдущая
- 25/34
- Следующая