Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 68

Бізаччіоне переказує такі відомости отримані з Польщі: “Хмельницький присяг цареві і перехрестився на московське, і цар зажадав, щоб уся старшина присягла також, і найкраще місто щоб було віддано його намісникові. Але козаки, що вийшли з Сучави, не схотіли присягти московському царю кажучи, що виходячи з Сучави вони присягли навпаки. Богдан так розсердився, що велів стяти декого з їx старшини 40), і у Поляків се розбудило надію, що між козаками почнеться на сім ґрунті незгода-богато було таких, що не хотіли московської влади, і оден з видніших старшин звернувся до Потоцкого обіцюючи викликати повстаннє. Йому були видані листи, яких він жадав, і він їx поширював, щоб поглибити незгоду. Але патріярх вислав накази, підтримані Богданом, щоб по всій Україні “попи або священики грецькі, маґістрати по містах і всі повіти заприсягли на послух цареві, а хто відмовлявся, зараз їх арештовано і відіслано до Москви. Се він підбивав царя до війни з Польщею і добивався того щоб козаки перехрестилися, і щоб усе духовенство зреформувалося на московський лад (393).

“Але як Богдан побачив, що московські висланці взялися списувати все що було на Україні: людей, худобу, міста, замки і села, стало йому завистно, і він знову став накликати Татар, і спровадивши їх вигнав з Київа Москалів, що війшли були туди. Се приспало підозріння Орди, а він бачучи себе між Татарами, Москалями і Поляками, за поміччю сих ворогів що чигають на погибіль людську, сподівається утриматися спираючись то на одних то на других, і вяжучися з обома против Поляків” (с. 394).

Записки Theatrum Europaeum також відбивають в собі той інтерес, з яким політики сумежних країв придивлялись і прислухались до наслідків нової політичної комбінації. Насамперед читаємо про нові порядки заведені на Україні московськими воєводами і попами; відомости походять очевидно з Браславщини: спеціяльно згадується приїзд московського воєводи до Немирова-де він пробув уже два місяці. Всього було прислано на Україну 7 воєводів; привівши Хмельницького і полковників до присяги вони з 14 попами об'їхали край, церкви посвячено на ново і заведено нові порядки; “наче новий світ заложено”. Полковники і старшина мусіли присягти, що надалі у них не буде ніякої приязни (порозуміння) з Татарами, ніякого послуху католицькій владі. На Євреїв неповинні ані дивитись ані їx терпіти між собою; побачивши Єврея треба за ним плювати. А коли б хто небудь щось купив у Єврея, буде на 2 місяці відлучений від церкви. Козаки мусіли зложити приречення, що вони не будуть напиватись, не вживатимуть табаку ні инших міцних напитків” (609-610).

6 березня отримано в Варшаві відомість з України, що Хмельницький не вдоволившися тим що віддав московському (цареві) найкращі українські міста, ще й перехрестився на московське, і з ласки царя став київським князем: Московіти коронували його в одній з київских церков на князівство київське-спеціяльно для того виготовленою шапкою 41). Об'явив при тім, що хто хоче в тих церквах зістатись, мусить так само як він перехреститись. Козаки були тим дуже незадоволені. Богато з них збунтувалось і перейшло до польського табору, між иншим й Богун (Bocham)-котрому король написав, що поскільки він схоче бути вірним і послушним йому і Річипосполитій, буде наставлений над Запоріжським військом і одержить булаву 42). А далі (підчас літнього сойму) читаємо вже таку звістку, що з страху і недовіря перед своїми Хмельницький утік до Москви 43).

Потім наступають чутки про розчарування Хмельницького:

Хмельницький при тім усім мав тільки ту мету, щоб стати самому володарем України і в ній панувати 44), але скоро побачив, що його обдурено в тих лукавих плянах. “Він поділив (для свого панування) всю Русь на 7 воєвідств, повідомив царя, що він для кращого правління 45) поділив край на сім частин. Вел. князь московський був рад то почути, зараз вислав туди сім своїх воєводів, і ті прийняли в своє володіннє згадані воєводства та стали збирати всі доходи кождий з свого воєводства, так що Хмельницькому ледво лишилось щоб собі зібрати на прожиток 46). Побачивши себе так гірко обманутим він післав до в. князя і став просити щоб принаймні одно воєводство було полишене для його утримання, але дістав від царя таку відповідь: Русь його (царева), і він (Хмельницький) також. Ся відповідь так збентежила Хмельницького, що він уже став над тим думати, якби себе забезпечити. Послав до турецького цісаря своїх послів і просив його помочи” 47). Свій союз з Московським (царем) виправдував так, що він мовляв не звернений проти Отоманської держави 48) і т. д.

“Незадоводений з царя Хмельницький обмінювався з ним гострими писаннями. Цар йому робив закиди, що він йому не помагає згідно з даним приреченнєм, коли цар задля нього розірвав свою згоду з королем польським. Коли Хм. буде далі так поводитись, то цар тільки потягне дзвін за язик, і від того гуку (Хмельницький) зараз опорожнить окуповану ним Україну. А Хмельницький йому на се відповів: Він так само не отримав обіцяної царем платні для війська. А коли (цар) схоче в дзвін дзвонити, він заграє на козі, від котрої (цар) затанцює йому на Москівщині і вискочить назад до свого краю” (з окупованих білоруських земель) 49).

Примітки

1) В Чтеніях Моск. Общ. исторіи, за р. 1861 кн. 3, воно було видане разом з листом чорнобильського протопопа (що нижче), без усякого пояснення звідки їх узято. Але копія в бібліотеці Красіньских ркп. 4032 л. 31-2 така близька до сього друку, що дуже можливо, що відси її й узято. Сам Криницький, попавши в лапи київського воєводи в осени 1654 р., розповідав що митрополит його вислав ще в 1653 р. на трибунал, в справах печерських маєтків, і він там був арештований, поки не надумали його вислати з королівськими листами до Богуна-Білгород. ст. 382 л. 378. Карпов вважав Теодосія Василевича автором обох оповідань: Криницького і чорнобильського протопопа-Прав. Об. 1874, І с. 114.

2) Попсовані ймення пропускаю.

3) naradzil.

4) ktore mu wzajem przysiegli poslowie.

5) Punkta namienione do cara poslali, quibus conditionibus nie wie. Також звістка в духу Величка-Костомарова.

6) odbieraia.

7) obawiaia sie aby starszych duchowienstwa nie odmienili-не ясно: чи духовенство боїться, що Москва їx поскидає, чи боїться присягати Москві, аби їм король не відібрав урядів.

8) iezeli Chmielnicki dokladal sie w tym hana.

9) Се той Могильницький, очевидно, що був післаний з сучавськими козаками, вище ст. 594.

10) Про сю чутку, що Хмельницький видав доньку за царського свояка, доносили з Яс на початку лютого: “Дано знати господареві, що Хмельницький в Чигрині справляє в тих днях весіллє: видає доньку за синовця московської цариці” (бібл. орд. Красіньских ркп. 4032 л. 41-від Стан. Кунарского до коронного мечника Лянцкороньского 2 лютого).

11) У Єрлича під днем 24 січня, що ніяк не виходить.

12) Вичислені три члени місії і четвертий стольник Кикин висланий наперед до Київського полку.

13) Копія видрукована в Чтеніях 1861, III, має дату 22 січня. Копії в збірці Русецких ркп. 39 с. 218 і в Теках Нарушевича (147, с. 407), з помітою Несвижського архиву Радивилів згідно датовані 27 січня, ся дата правдоподібніша. Несвижська копія і Русєцких писані польською мовою з рутенізмами, друкована-ще більшою мішаниною польської й української; є значні відміни і в тексті, комбіную їx варіянти.

14) Вар: srodzie-суворо.

15) Szumnie jako moze bydz na imie-однаково в обох копіях. Можна розуміти й так: пишно (прибрані), а на ймя такі то.

16) Себто турецькі коні.

17) czerwono rabye, czerwona rabie, czerwania i rubaia.

18) Срібної парчі, брокату.