Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 65

Тому на підставі записаного треба констатувати, що старшина не знайшлася в ситуації і не була на висоті в сих переговорах. Вона не дала ясної, конкретної, продуманої формули відносин до свого нового протектора, якої вимагав момент. Вона не витримувала ролі правителів України, хочби козацької тільки-визволеної з польського володіння. Не зіставалася на рівні всенародньої репрезентації, хоча часом і маркувала таке значіннє козацького війська, як політичного поняття тотожнього з цілою країною.

Говорили, напр., що “в Запорожском войскЂ кто в каком чину былъ-шляхтичъ, казакъ, мЂщанинъ”,-значить, об'єднували в поняттю “війська” всі суспільні верстви: шляхетську, козацьку, міщанську й ин.-які були під зверхністю війська, себто її правлящої, старшинської верстви. Тоді вона повинна була покривати собою всю адміністрацію края, стояти між краєм з усею його людністю, з одної сторони, і московським зверхником його-з другої, не допускаючи ніяких безпосередніх вмішань сього зверхника у внутрішні справи краю. Повинна була все перепускати через свій політичний осередок: через гетьмана, признаного самим московським урядом, в його інвестиційних промовах, всенароднім правителем, а не тільки комендантом війська. Так і цитований лист сотника Уманця прирівнює ролю гетьмана до королівської, полковника до воєводи, сотника до старости-до орґанів загальної адміністрації 8).

Але сеї принціпіяльної лінії не витримували і раз-у-раз збивались на стару позицію: представників самої лише військової орґанізації супроти загального правительства. Чим було колись для козаччини правительство варшавське, тепер таким ставало московське. Варшавське правительство давніше регулювало відносини козацької верстви до инших верств і станів, означало становище козацького війська, правило через своїх урядників справами загальної адміністрації, збирало доходи на загальні державні потреби, на утриманнє загально-державного війська і т. д.- тепер ся роля буде належати московському урядові. За весь час революції старшина не відважилася принціпіяльно виключити центральне правительство польське від сих компетенцій і прав; від часу до часу висувала тільки ріжні фактичні перешкоди для того, щоб польські діґнітарі й урядники виконували свої функції на козацькій території. З переходом під московський протекторат вона видимо не знаходила мотивів для того, щоб відмовити московському урядові того, що вона признавала польському; тим більше, що деякі фактичні перешкоди, які вона знаходила для польських функніонарів-напр. небезпечність пробування серед вороже настроєної людности, наче б то не годилось для одновірців і протекторів з Москви.

В результаті й бачимо, що старшина безпомічно й безвладно плутається між свідомістю свого фактичного державного керівництва, витвореного революційною практикою останніх літ-де військові урядники фактично зайняли місця функціонарів королівських, панських і церковних — р.-католицьких, перебрали їx функції, обернули доходи до військового скарбу і т. д.,-і юридичним станом речей; колишньою передреволюційною конституцією Річипосполитої. Заводить з московською місією мову про звільнення козаків від колишніх старостинських, міських та панських поборів. Ставить питаннє про те-що буде з доходами, виарендованими військом в сих часах на роки. Одні йдуть в таких уступках з своєї державної позиції дальше, другі більш обережні. Гетьман, напр., одмовчується, коли йому говорять про царських воєвод, що мають бути в Київі і в инших городах, і веде мову- мабуть свідомо-тільки про воєводу в Київі, і то не для яких небудь адміністративних функцій, а тільки для маніфестації московського протекторату над Україною, як се він потім поясняв. Проворний Виговський забіг далі, він уже припускає, що зараз же по всіх більших городах будуть царські воєводи, що збиратимуть на царя доходи, і тільки вважає потрібним застерігти, щоб сам збір їх був доручений місцевим людям-щоб не було конфліктів з Москалями. Нагадує, щоб негайно був висланий якийсь московський ревізор, щоб описати на государя “королевскіе и панскіе и всякіе мЂста”. Одним словом забігає вже зараз на ті небезпечні стежки й доріжки, на котрих собі зломив ногу кільканадцять літ пізніше другий проворний землячок, “боярин і гетьман” Іван Мартинович Брюховецький. Що говорили инші на жаль, звідомленнє не пише; треба думати, судячи з пізнішого, що ріжні Тетері також не сиділи спокійно. Скільки в їх безтактних вихватках було персональних мотивів-бажання забезпечити собі ласку нового пана, а скільки більш загального стратеґічного ходу-можливо заінтересувати його новою провінцією, чи васальною країною, трудно сказати. Але не видно, щоб знайшовсь хоч один, який би крикнув: Стій! по сей дуб миля! тут межа української державности!

В свідомости правлящої верстви ся державність, видко, ще не глибоко сиділа, і се ще повніш ніж у сих переяславських переговорах, відбилося в більш детально розроблених і автентично нам відомих петиціях поданих до Москви.

Примітки

1) Деяка суперечність з попередньою фразою: Виговський був висланий на з'їзд, тільки в переговорах не брав участи — так і перед тим він говорив.

2) Акты Х с. 235-7.

3) В дійсности їх там іще не було — приїхали 27 н. с. січня — акты Х с. 373.

4) Акты Х с. 236-8.

5) Акты Х с. 212-5

6) Вище с. 720.

7) Акты Х с. 245-6.

8) Вище с. 472.

ВРАЖІННЯ ВІД ПЕРЕЯСЛАВСЬКОГО АКТУ, ПОГОЛОСКИ ПРО МОСКОВСЬКУ ПРОТЕКЦІЮ ТА ЇЇ ПЕРСПЕКТИВИ, ПОГОЛОСКИ ПРО РОЗЧАРОВАННЄ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.

Тепер треба з'ясувати по змозі, як фактично відбувався сей перехід козацької України під московський протекторат, і які вражіння й настрої викликав.

Я почну з оповідання київського висланця, печерського черця Макария Криницького-одного з висланих від митрополита і печерського архимандрита емісари для того щоб анулювати заяви випущені московською місією і козацькою адміністрацією. Де він зложив своє оповіданнє, зістається невідомим, бо й джерело, звідки походить се оповіданнє незвісне 1), і саме воно нічого не поясняє крім того, що з Київа Криницький поїхав 15 січня ст.ст.-хоча далі в тексті сказано, що виїхав він ще 13 січня, зараз по приїзді московських дворян, висланих з Переяслава для переведення присяги і переписи козацьких кріпостей (Кикина з товаришами). Але оповіданнє настільки інтересне, що я вважаю потрібним його навести ціле:

“Післаний він від митрополита київського і архимандрита печерського умисно на те, аби вчинити маніфестацію в луцькім ґроді про те що Москва, наїхавши на Київ, вимагає від о. митрополита, архимандрита і всього духовенства неслушної річи: аби від короля відступили і за пана його не мали, а московському государеві поклонились і присягли. Про те також, що все духовенство вчинити того не хоче, і як не було ніколи ребілізантами, так і на будуче того не бажає. Про се чинять маніфестації по ґродах-післали до в. кн. Литовського ксьондза Шпаковского, з київського бернардинського конвенту, що весь час при отцю митрополиті пробував.

“Розповів (Криницький), що посли московські 2) і архимандрит з черцями пятого дня януарія за старим калєндарем в'їхали до Переяслава, і на водохрещеннє московський архимандрит відправляв церемонію. Другого дня приїхав до Переяслава Хмельницький і скликав на раду чернь, об'явив свою волю-що вже добре надумався 3) і вибрав за пана московського царя. Відповіли, що йдуть за волею старших.

“Дня 8 Хмельницький у двох з Виговським віддав присягу і підданство московському цареві, на що йому присягли навзаєм посли 4), і віддали від царя корогву булаву і богату кучму. Потім дня 9 присягли полковники: Джеджала, Тетеря переяславський, ніжинський, прилуцький і инші-котрих не знає. Старого війта переяславського хорого принесено на ліжку, аби присяг, і він другого дня після присяги помер. Богуна, кажуть, не було. Зазначені пункти післані до царя, які там умови-не знає 5).