Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 61
Коли навіть триматися московського звідомлення-правдоподібно, кажу, в тім пункті дуже “спрощеного”, воно все таки дає богато. З одного боку характеристично, що гетьман цілком поминув справу віри, на котрій весь час їхала московська політика, з другого-що він висунув сакраментальну формулу “непорушимости вільностей українських” (“волностей не порушить”)-формулу випробувану в столітніх торгах з польським урядом і шляхтою, і в змісті своїм безконечно плястичну і здатну до розтягнення. В данім випадку вона означила очевидно захованнє всього політичного і соціяльно-економічного надбання української революції: української державности, горожанських і економічних привилеїв, всього політичного і соціяльного укладу українського життя-всього того що гетьман потім виложив конкретніше, в певній частині, в конференції з Бутурлиним два дні пізніше, а ще детальніше і ясніше воно було сформуловано в лютневих пунктах. Гетьман жадав, щоб іменем царя була на те зложена присяга перед присягою українського уряду; Бутурлин з тов. кажуть, що на се не пристали, і гетьман з старшиною кінець кінцем на тім не настоювали, зложили присягу-але зложили висловивши свої постуляти, і почувши від Бутурлина приреченнє, що “вел. государь учнетъ ихъ держать въ милостивомъ жалованьЂ и въ призрЂньЂ и отъ недруговъ ихъ въ оборонЂ и въ защищеньЂ, а волностей у нихъ не отымаетъ и маетностями ихъ велитъ имъ владЂть по прежнему”. Значить, присягу з української сторони, коли навіть триматися московського звідомлення,-зложено на певних умовах, на слово повномочних царських послів. Гетьман і писар пізніше нагадували, що вони чули від Бутурлина, і се було більше ніж записано в польськім звідомленні: що цар примножить українські вільності і дасть Україні більше ще ніж вона просить 18). Так воно мабуть і було, що Бутурлин дав обіцянки більші, і в більш катеґоричнім тоні, ніж се описує його звідомленнє-хіба що від формальної присяги “по чиновной книге” відмовився. В словах гетьмана що його Бутурлин “увЂрилъ и на той вЂрЂ насъ непоколебимыхъ утвердилъ” можна б навіть бачити обережний натяк, що щось в роді присяги (“вЂpa”) таки було проголошено.
Але коли навіть триматися звідомлення місії, все таки цілком ясно стає, що підданську присягу гетьман і військо зложили на певних умовах, на виразні запевнення царських уповажених-одним словом, що се був цілком виразний договір, як се констатували й російські передреволюційні державознавці. Тому гетьман з старшиною й уважали сі переяславські переговори основним моментом в процесі уставлення нових відносин: їх пізніші пункти і царські резолюції тільки розвивали і конкретизували те принціпіяльне погодженнє, що сталось між представниками війська і царськими уповаженими послами в Переяславі. Тому з повним правом справді можна весь сей складний договірний процес, що протягнувся на кілька місяців означати назвою “Переяславської умови”, чи “договору”, як воно називалося в літературі.
Гетьман і старшина домагалися його скріплення посольською присягою в імени царя, потім писаною деклярацією “за руками послів”. Звідомленнє Бутурлина каже, що посли одного й другого відмовили -і так воно мабуть і було. Що до присяги-мене найбільше переконує те, що в згаданих вище листах гетьмана і Виговського до послів вони не згадують про присягу, а тільки про “слово царське” отримане в Переяславі, хоча власне дуже до річи було б їм тут згадати про присягу, якби вона була дана. Взагалі в ближчих до сього акту часах ніхто з відповідальних учасників переяславських переговорів про присягу не згадує. Заговорили про неї вже по смерти Хмельницького-коли при настановленню Юрка Хмельницького зайшла мова про потребу обосторонньої присяги, і козацький проєкт статей згадав, що в Переяславі було “постановленнє і виконаннє присяги изъ обоихъ сторонъ” 19). Заговорили і замовчали-мабуть стрівшися із рішучим запереченнєм. Мабуть було так, що тільки дуже рішучого запевнення “слова царського” добився в Переяславі гетьман, але не присяги. Так само писаної деклярації відмовив Бутурлин. Але для заспокоєння громадянства мабуть була пущена чутка, що московські посли кінець кінцем присягу зложили; так оповідає й сучасник, Макарий Криницький, оден з митрополичих висланців-як побачимо зараз ширше. Чи Величків голос являється безпосереднім відгомоном таких старих поголосок, чи незалежною від них пізнішою українською патріотичною фікцією, трудно сказати; я вважав би правдоподібнішим се друге, але в кождім разі він не може для нас мати ніякого документального значіння.
Я таким чином схильний думати, що прикрий результат торгів за присягу і за писану деклярацію не був пущений старшиною в ширші круги і зістався секретом тісного гетьманського осередка: не в його інтересах було викликати в сім моменті недовірє до московської зверхности і сумніви в розумности вчиненого гетьманом кроку-переходу під протекторат царя. Трівога і занепокоєннє з сього приводу- що ми побачимо далі з деяких звісток сучасників, викликалося мабуть иншими обставинами. Але цікаво було б зміркувати, наскільки був збентежений і затрівожений поступованнєм московських бояр сам осередок? Чи відчув він тут симптоми твердої і послідовної абсолютистської, централістичної політики, з котрою йому тепер уперше приходилось мати до діла, і він зрозумів, а як не зрозумів то інтуїтивно почув, що вступив у цілком новий політичний світ, де на ніщо буде весь дотеперішній політичний і дипльоматичний досвід, здобутий в польській школі, в сій анархічній єзуїтсько-шляхетській республіці, і треба буде вчитися нових методів і способів? Чи легковажив собі сих північних варварів і потішав себе надією, що їм-таким досвідченим і цивілізованим людям західньої культури не трудно буде обернути навколо пальця сих mangeurs de chandelles? Думається мині, що як реальні політики, вони взагалі мало значіння надавали таким зверхнім формам, а покладалися на те, що реальні взаємини сил і обставин визначать фактичні взаємовідносини московського й українського осередка, міру залежности і практику відносин. Тим я поясняю необережність, яку Хмельницький виявив у своїх розмовах з Бутурлиним і тов. в Переяславі на тему дальших взаємовідносин (про се далі), даючи московському урядові такі аванси у сих взаємовідносинах, які він легко міг би обминути, коли б більше рахувався з тим ужитком, який з них могла зробити Москва. Думається также мині, що він взагалі не досить оцінював елєменти внутрішньої слабости свого режиму на Україні і всі небезпечні можливости, які тепер могли виникнути на ґрунті тіснішого зближення з Москвою і її протекторату. Можливо, що він дивився на сі перспективи, як то часом буває-з такого становища, на якім зачинав свої переговори з Москвою про її зверхність, пять літ тому, не досить здаючи собі справу з тих змін, що принесли сі пять літ-а тим часом вони дуже змінили ситуацію на користь Москви і не на користь України, спеціяльно-її політичного козацького осередка. Пригадуються з того приводу справедливі слова пок. Ключевского: “Москва протягом шести літ приглядалася з нерухомою цікавістю, як справа Хмельницького, попсована Татарами під Зборовим і Берестечком, хилилася до упадку, як Україна пустошилася союзниками-Татарами і люто-нелюдською усобицею, і нарешті, коли країна вже знищилася до решти, її прийняли під свою високу руку, щоб правлящі українські верстви з бунтарів против Польщі повернути на роззлощених підданих Москви” 20). Я вище вже завважив, що весь хід історії Східньої Европи міг би взяти инший і кращий напрямок, коли б Україна війшла в політичну унію з Москвою в початках своєї боротьби з Польщею, іще повна сил, повна людности не зневіреної в своїх провідниках і в піднятім ними ділі, здатної бути опозицією Москви, обстояти себе в сій позиції і не дати себе зіпхнути на становище провінції. Московські політики може ненароком, а може й умисно-дали поборюкатись українській козаччині з Польщею й дійти майже до останнього обопільного знищення-що так виразно виявлялося в останній кампанії-аби війти з свіжими силами між сих обезкровлених противників і взяти козаччину вже не в ролі рівнорядного союзника, а підручного-котрого б можна було звести до ролі прислужника, підданого, “холопа”.
- Предыдущая
- 61/390
- Следующая