Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 6

“Вел. государ, з братської приязни й любови до короля, пильнуючи вічної згоди, велів тим запорзьким післанцям сказати, що він не може прийняти Запорізьких козаків під свою руку з огляду на вічну згоду з королем. Нехай вони далі зістаються під повеліннєм короля “без усякого сумніву”, а від бісурмен відстануть і надалі в ніяку спілку з ними не входять. З тим відправлено запорізьких післанців і післано з ними стольника Лихарева та піддячого Івана Фомина (переказати), щоб військо Запорізьке ані думало прийняти підданство у бісурменів, а лишилося в послушности королеві по давньому, без якого небудь сумніву і непевности (сумлЂнья и шатости). На се гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорізьке, говорили: Коли цар не хоче їх прийняти під свою руку і до бісурмен іти в підданство забороняє, а хоче, щоб вони лишилися в підданстві у короля, то нехай він їx для православної віри пожалує і за ними обстане, та через своїх послів помирить з королем, Короною Польською і в. кн. Литовським. Так щоб та згода через посередництво великих послів й. цар. вел. була певна-щоб усобиці і кровопролиття перестали, і вони в своїх вільностях були без всякого насильства-щоб договір про се був зроблений кріпкий. Тоді як за ласкою й цар. вел. та згода стане,-козаки зараз від бісурманів відстануть і будуть в волі і послуху королеві як давніше.

“На се за наказом й. цар. вел. гетьманові запорозькому і всьому війську було сказано: Коли гетьман і все військо не рішаються звіритись на короля в замиренню без послів й. цар. вел., то наш государ для православної віри і заспокоєння усобиці їx пожалує: пошле до короля своїх великих послів, щоб вони королеві переказали, аби він держав (козаків) у себе в підданстві по давньому без якого небудь гоненія, а на яких саме умовах (статях)-проте нехай вони самі (козаки) договоряться. Гетьман же і військо сказали: Коли цар. вел. таку ласку їм учинить, своїх послів до короля пішле і за їx посередництвом накаже вчинити згоду, то вони раді бути знову в підданстві королеві і від бісурменів відстануть.

“Тому государ наш-бажаючи спинити усобицю і розлиттє християнської крови та сповняючи вічну угоду з й. кор. вел.-шукати кращого оден одному, а християн- підданих королівських в підданство бусурменам не пускати,- наказав говорити вам панам-радам, щоб король не допускав дальшої усобиці й руїни та підданих своїх Запорізьких козаків від поган бісурменів відлучив: з козаками порозумівся, всі сварки утихомирив і договір уложив кріпкий. Щоб їм в вірі грецькій неволі не було, церков не відбирано, і в вільностях своїх вони у всім жили по давньому. Бо як пустити тих Запорізьких козаків в підданство бісурменам,то з того треба сподіватись всякого лиха: воєнних нападів і ще більшої руїни держави (королівської). Нехай пани-рада то донесуть королеві, і яка на те воля буде й. корол. вел., нехай ту відповідь дадуть на письмі”.

Польські комісари обіцяли-але хотіли, щоб посли для того дали їм свою деклярацію на письмі. А від себе заявили, що се Хмельницький фальшиво поінформував царя: бунт підняв він з такими ж лотрами як сам для своєї користи, від віри християнської відступив, а прийняв бісурменську, поруйнував городи і міста, не тільки костели католицькі, але й церкви грецького закону, і хоче з усею Україною, де живе Запорізьке військо, бути під турецькою державою. В сій справі присланий до нього від султана чауш. Про се стало відомо тому тижнів з чотири; але бісурменську віру прийняв тільки сам оден Хмельницький, а чернь піддатися Туркам не схотіла. Тому король пустився походом на нього-щоб від тих бунтівників не було більше руйнування його державі, і його піддані не попали в турецьке підданство. Посли не пустили сих слів без заперечення: “То пани-ради говорять неправду, нібито православним не було ніякої неволі в вірі і церков в унію неволею не віддавано. Вел. государеві відомо то певно, що православним грецького закону від панів-рад і їx духовенства неволя діється велика. Церкви благочестиві повернено в унію неволею, і в богатьох місцях тепер благочестиві церкви запечатані, а в Минську таку наругу вчинено, що й бісурмени ніколи такого не чинять: в Петрівському монастирі шляхта-Ляхи з луків стріляли до бані церковної, знущаючися з православної віри. Ще в досі сім стріл в ній: посли самі се бачили. І се також государеві нашому відомо: в договорі вчиненому під Зборовим між королем і гетьманом було написано, що король не дозволить надалі ніякої неволі над благочестивою вірою, ні церков на унію віддавати, а в церквах відданих на унію в попередніх роках звелить завести благочестіє і з унії назад повернути православним по давньому. За сим договором люблинська благочестива церква була й віддана на благочестіє, а потім-як була війна під Берестечком, й. кор. вел. велів ту благочестиву церкву віддати назад уніятам, а ігумена й братію, що були при тій церкві, вислано з монастиря з великим безчестєм, і тепер та благочестива церква під унією. Й инших благочестивих церков богато віддано на унію після Зборівської умови і на християн почалось гоненнє велике. Гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорізьке, побачивши з королівської сторони після Зборівського договору не поправу, а ще більшу нагінку на віру і східніх церков руїну, почали війну, і з'єднавшися з неприятелями християнської віри- кримськими Татарами, знову воює й руйнує королівську землю, і хоче піддатися Туркам”.

Цар жалує християнської крови,-говорили далі посли-і щоб бісурмени не тішилися з усобиці і богацтвом християнським не збогачувалися, умисно прислав своїх послів, хоч він до того не був обов'язаний,-щоб показати свою приязнь до короля і піклуваннє про його державу. Нехай же пани-рада про ту добру волю і приязнь короля оповістять-щоб він велів повернути церкви, які здавна були в благочестії, а унію в и к о р і н и т и, і всяке насильство над православними заборонити. А держави своєї до розділу щоб не доводив-гетьмана Б. Хмельницького з військом до підданства турецькому султанові не змушував, щоб не спустошити своєї держави до решти: тримав їx в підданстві по давньому, за попереднім договором з Б. Хмельницьким.

Польські комісари знов повторяли, що на унію церков силою не повертано: самі духовні перейшли на унію, а що посли кажуть про запечатані церкви-то як котрі церкви запечатані, то се не для того аби були в унії, а може за попівські провини, що вони не слухають владик свой єпархії. Все сказане послами вони королеві перекажуть- тільки аби вони дали на письмі те що говорили в козацькій справі, для кращої відомости і скоршої відповіди.

Посли кінець кінцем дали свій текст для скопіювання. Натякнули, що мають ще инші справи до обговорення, але тим часом просять переказати королеві те що вони сказали: в справі прописок і в справі козацькій: щоб король виконав попередній договір-аби благочестива віра не була “в изгнание”, а церкви-“в разорение”, щоб церкви віддані на унію в давніших і в нинішніх роках, були повернені на благочестіє, згідно з Зборівським договором і присягою короля,-бо “уніяти від благочестія одщепенці” і давніші уніятські епископи відстали від благочестія “за своє воровство и за блуд”, і за те мали бути виключені собором,-через те, видячи свою злу вину від вас відщепилися, а до папежської (католицької) віри теж не пристають, тільки замішаннє і розкол чинять, на всяке лихо їx (панів-рад) приводять і благочестіє гонять.

Комісари обіцяли, і на тім перша нарада скічилась 4). Звідомленнє нунцієві додає до московського протоколу деякі небезінтересні подробиці. Виясняючи реліґійні причини козацького повстання московські посли мовляв згадали про арендованнє церков Євреями: люди мусіли платити такому орендареві, щоб він відчинив церкву, або дав змогу охрестити дитину. З приводу докорів Хмельницькому за батозький погром вони почали критикувати поведінку Каліновского, що нерозсудно дав причину до порушення згоди, заступивши дорогу Хмельниченкові-не дбаючи про добро держави, а давши себе підкупити за гроші, і т. д. 5).

Нарада поновилася через три дні, 6 н. с. серпня. Польські комісари зачитали королівську відповідь в справі прописок-в тім напрямі, що справа вже запечатана соймовим декретом, і його змінювати не можна. З сього приводу вивязалася велика діскусія, що зайняла більшу частину наради 6). Потім зробивши павзу Поляки запевнили, що в козацькій справі вони ще не можуть дати королівської відповіди. Король дякує за добру волю царя, і приймає се за доказ його великої приязни, що він аж спеціяльне посольство прислав, аби тільки замирити їx усобицю,-але відповіди ще дати не можна, тому що король ще не порадився в сій справі з коронними і литовськими сенаторами. Тому вони дещо від себе тільки скажуть.