Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 57
Митрополит на се відповів, що про прохання гетьмана і війська не знав, тепер же він уважає своїм обовязком молитися Богові за царя й його родину.
Інцідент признано вичерпаним. Бутурлин етикетально спитав митрополита та його колеґ “о спасеніи” (в московським ритуалі світських людей питалося про здоровлє, а духовних-“о спасенном пребывании”). Духовенство подякувало і навзаєм спитало про здоровлє царя. Бутурлин поїхав з собору на свою кватиру. Його проводили полковники і козаки в корогвами. Коли переїздили повз замок, звідти почали стріляти з гармат.
Другого дня 17 (27) січня приводили до присяги міщан; в присяжних реєстрах записані як “земські люде”: війт Йов Сомкович, бурмистри Данило Галецький й Іван Семенів, лавник Самійло Нефедьев, писар Влас Денисів і 512 міщан, потім ріжна припадкова публіка: “рождественський дячок Самійло Давидів, 4 “вспеваки” і 47 козаків Переяславського і Київського полку. Другого дня заприсяжено козаків: наказного полковника Василя Дворецького, 7 сотників, 3 осавулів, 2 писарів, 338 козаків і (приписано): “київська шляхта Іван Грибовський і Олексій Підліський”. Але митрополичих і печерських людей на сих церемоніях не було, тому Бутурлин післав до митрополита стольника Кикина, а до архимандрита піддячого Плакидина сказати їм, щоб прислали до присяги шляхту і слуг, дворян і міщан, які живуть під їх присудом. Митрополит і архимандрит обіцяли, що вони поговорять між собою і дадуть відповідь. Але день пройшов без відповіді, і другого дня Бутурлин післав до обох того ж Плакидина уже з виговором і натяком на можливість “строгого карання”. На жаль в посольськім звідомленні тут єсть прогалина, і сей останній натяк зістався не зовсім ясним, властиво неповним. Бутурлин і тов. мабуть відкликувалися до гетьманського універсалу, розісланого в полки разом з московськими дворянами, де була, очевидно, така погроза для “незичливих” новій московській зверхности. Вони остерігали лідерів української церкви, що їм годиться сприяти об'єднанню православного християнства, а не вносити “розвратье”, і наказували прислати своїх людей до присяги негайно-“щоб божому і царському ділу не було ніякої затримки”.
Але митрополит відповів супорно”: що шляхта і дворяни, скільки їх тут в Софійськім домі, не держать за собою ніяких маєтностей, служать митрополитові за особисте утриманнє, і присягати їм цареві нема чого. На нові умовлення піддячого відповів знову, що він порадиться в тім з печерським архимандритом і иншим духовенством і дасть відповідь, і так само відповів архимандрит.
Тоді вибрався до митрополита сам дяк Лопухин. Він докорив йому за таку-неприхильність (нерадЂнье),його обіцянки порадитися з духовенством вважав відмовляннєм, радив йому прислати своїх людей зараз, щоб не стягнути на се гніву царя і гетьмана, “і виговорював йому то з великим вичетом”. Але митрополит відповідав далі “упорно”: доказував поперше, що його шляхта і дворяни люди вільні і він їx не може посилати; подруге-вважав се небезпечним з становища православних, підданих короля. “Під паствою моєю богато духовенства в ріжних литовських городах; коли король довідається, що я посилав шляхту й дворян своїх до присяги, він звелить порубати тих епископів і духовенство все, і я за ті душі перед Богом буду відповідати”. Лопухин намовляв, докоряв, нарешті-коли митрополит не хоче його слухати, нехай їде з своїми арґументами до Бутурлина. Але митрополит не піддався арґументам сього лідера московської дипломатії (думні дяки-це був вицвіт московської бюрократичної мудрости). Він скромно говорив: знається пан з паном, а моє діло тільки молитись за здоровлє господаря. І кінець кінцем таки післати своїх людей до присяги відмовився і сказав, що не має про що говорити з Бутурлиним, і до нього не поїде. Лопухину лишилось тільки наговорити йому всяких неприємностей, що він і виконав повною мірою, і демонстративно не взявши благословення у митрополита на прощаннє, пішов від нього.
Але сталося щось-не знаємо, що саме і як, що зломило завзяттє митрополита, так твердо витримуване перед московськими послами. Другого дня, 19 (29), він і архимандрит таки прислали іменні списки своїх слуг і дворян, і їx самих для присяги 10). Чи був се наслідок якоїсь наради духовенства, чи натиску з боку козацької старшини (що мині здається найбільш правдоподібним)-напевно трудно сказати. Але московська місія осягнула сей важний результат: змусила українську церкву признати сей факт-перехід України під царську зверхність. Митрополичих людей зараз заприсягли в Софії, печерських в Лаврі того-ж самого дня. Митрополичий писар Филоненко прийшов до Бутурлина з вістями про польські справи-в доказ своєї льояльности. Оповідав про велику хвилю незадоволення, що підіймалася на короля в Польщі. Його обвинувачують в тім, що він програв кампанію, сприяючи козакам, тому що завдячує їм корону, що він хотів вирятувати Тимоша і умисно ухилився від битви, коли гетьман підійшов під Гусятин. Закидають йому також, що він ні трохи не має воєнного щастя, і хочуть вибрати иншого короля, а тим часом буде справляти його уряд прімас, і т. д. 11).
Упоравшися з духовенством, і розіславши після сього призначені йому від царя дарунки, Бутурлин другого-ж дня, 20 (30) виїхав з Київа до Ніжина-приводити до присяги тамошню старшину. В дорозі він отримав листа від гетьмана з Корсуня: гетьман пересилав листа отриманого від Караш-мурзи і просив прискорити прихід до Київа царського війська-“аби в Київі від литовських людей було безстрашно”. Може бути се стояло в звязку з вістями про наступ польських хоругов на Подністровю, що пересказував Бутурлину Виговський. Вислані від Бутурлина московські дворяне вважали тому небезпечним їхати туди. Також на Побоже, і навіть на Пороссю небезпечно їм було їздити, з огляду на Татар, що повертали з ясиром з польських країв (“з-під Варшави й инших польських городів”, як висловився в листі Виговський), і по дорозі розбивали також українську людність. Але крім того дворяни доносили Бутурлину також, що у гетьмана тепер кримські посли-про що гетьман Бутурлинові нічого не писав. Бутурлин з сього приводу писав гетьману з докором, нагадуючи переяславські наради в кримській справі,-що він тепер його не повідомив про прихід кримського посольства, і з чим вони приїздили, і з чим він їх відправив. Домагався, щоб про те все негайно його сповістив з стрілецьким сотником, післаним до нього від Бутурлина: все що можна зміркувати про польсько-кримські відносини, і що можна від них сподіватись. До Куракина ж післав скорого післанця, щоб він справді поспішив з своїм військом до Київа, “аби литовські люди не наробили якої небудь шкоди царським городам і людям” (розуміти тепер уже про українських) 12).
До Ніжина Бутурлин з товаришами прийшли 23 с.с. січня (2 лютого). За пять верст їх стрів Іван Золотаренко під корогвами, а під містом прославлений пізніше землячок-протопоп Максим Филимонович з духовенством, корогвами, святою водою. Він виголосив до Бутурлина таку промову:
“Хто з православних християн і російських синів не зрадів, побачивши в нинішніх часах таке добродійство боже, що не дав він до кінця упасти і до знищення прийти свому добру, але так як визволив синів Ізраїлевих з руки фараонової через Мойсея, вірного раба свого, так тепер визволяє нас-православних синів російських від ворогів наших через вірного раба свого, великого государя нашого. Отже як тоді сини Ізраїлеві, сухо пройшовши Чермне море, і себе визволеними побачивши, з радістю Богові пісню побідну воспівали: “Співаймо Господеві, славно бо прославився”,-так і ми благодаттю божою і превеликою ласкою й. цар. величества виратовані від ймовірних супостатів наших, що хотіли віру нашу православну до-решти викорінити,-подяку Богові всемогучому, а його цар. вел. честь, поклін і послух віддавши, молитви, благання і подяку пильно й однодушно, одними устами й одним серцем підносимо. Хай Господь сохранить в здоровлю і довгім пробуванню пресвітлого государя нашого з царицею, благородними дітьми і всіми боярами! Хай зробить його хоробрим, непохитним і страшним для всіх ворогів, що повстають на віру нашу православну! Хай розпросторить Господь державу царства його! Хай утвердить Господь престіл величества його! Хай укріпить Господь Бог скиптри величества його! Аби й ми, негідні, за державою царства його визволені від таких бід і гоненія супостатів наших, пожили в тихім і безтурботнім життю, у всяким благовірстві і чесноті” 13).
- Предыдущая
- 57/390
- Следующая