Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 48

Як бачимо, гетьмана вже почала хвилювати повільність великих послів, що ніяк не рушалися з Путивля, чекаючи нової корогви для гетьмана (замісць попередньої, що в дорозі підмокла)-а мабуть і повних інструкцій посольських. Коли йому вдалось нарешті вирватися з-під татарського ока, він хотів як найскорше перевести остаточне оформленнє московського протекторату, властиво-московської інтервенції. Одначе наперед хотів побачити попередніх послів: Стрешнева і Бредихина, хоч тепер се було начебто простою формальністю. Велів їм їхати до Чигрина, в супроводі 200 козаків; в дійсности одначе ся почесна варта не була більша як 20-30: сотники виправдувались, що більше козаків нема де взяти, бо ще з війська не вернулись. На богату кутю, 24 с. с. грудня, за три милі від Чигрина Стрешнев і Бредихин з'їхалися з Виговським, і довідались, що гетьман ночував з ним у Черкасах, і сього дня буде в Чигрині, але йде тихо, тому Виговськмй поїхав наперед. Тут вони почули від нього ту реляцію про війну і замиреннє, що я навів уже вище; з свого боку просили його, аби він вистарався їм як найскорше авдієнцію у гетьмана, з огляду, що їм так довго довелось бути “в Запорізький землі” 5).

Дійсно в вечері того дня, під Різдво гетьман приїхав до Чигрина і зараз же вислав нового листа до Бутурлина, приспішаючи його приїзд: “Дуже втішились ми, як посланник наш Іван Федоренко сповістив нас, що милость ваша за листом нашим з Путивля рушив, бажаємо собі того, щоб мил. вашу в добрім здорові побачити. Як через післанця нашого просили ми в. м., так і тепер просимо: звольте в. м. поспішитись до Переяслава, а ми відправивши свята в Чигрині-пробувши день або два, скоро прибудемо до в. м. і устно всякі розмови будемо мати. Покладаючись на милостиву ласку й. ц. вел. ми готові служити тільки йому і нікому иншому. А в. м. ще вдруге просимо: звольте в. м. поспішитися. Ми почувши, що в. м., повномочні посли з великим милостивим жалуваннєм від й. цар. вел. до нас їдете, з польським королем ніякого замирення не чинили. При тім в. м. як найскорше віддаємось. Милостям вашим у всім жичливі приятелі і слуги Б. Хмельницький гетьман з військом Запорізьким” 6).

На Різдво, не вважаючи на свято, Виговський був у Стрешнева з урядовою візитою; питав про здоровлє і запросив його на другий день на авдієнцію і на обід до гетьмана, а посли при сій оказії повернули Виговському в секреті дві турецькі грамоти, що він передав через Фомина. Другого дня Різдва прийшли до них у двір підскарбій гетьманський, чигринський козак Іван, Федір Пашкевич і звісний уже нам товмач Ясько з повторними запросинами, а за ними Іван Виговський з братом Данилом, наказний полковник Томиленко та чоловіка з 30 чигринських козаків і гетьманських людей, привели шість коней: 3 турецькі, а 3 ногайські в усім наряді-їхати послам і їх товаришам. При сім посли об'явили Виговському придане царське жалуваннє: 4 сорока добрих соболів, що будуть йому передані при гетьмані. Виговський подякував, обіцяв і надалі цареві служити, і на ікону перехрестився при тім; але просив при гетьмані дати йому тільки невеликі дарунки, а головне передати потім, і при гетьмані його не хвалити за вірну службу. Бо й так “гетьманські післанці” бувши в Москві чули там “похвальні слова” про нього-що він вірно служить цареві, і як приїхавши розповіли то гетьманові, то гетьман дорешти на нього нагнівався. Стрешнев і Бредихин, як звичайно, запевняли, що служба Виговського зістається тайною: “гетьманські післанці” від себе то видумали, а в Москві того ніхто їм не міг казати.

По сім відбувся, як звичайно, парадний поїзд на авдієнцію: напереді оден з піддячих віз на коні царську грамоту; за ним чигринські козаки несли государеве жалуваннє гетьманові, його дружині і синові, писареві, полковникам, обозному, осавулам і писарям; потім люди Стрешнева і Бредихина несли дарунки від них; далі їхали самі посли, а за ними, з обох сторін ішли чигринські козаки з полковником. Гетьман стрів послів сим разом на ґанку, не виходячи на двір-підчеркуючи мабуть свою жалобу за сином. Привитавшися провів до світлиці й прийняв грамоту: поцілував печать і поклонився низько; по сім наступили звичайні обосторонні питання про здоровє, і гетьман при сій нагоді засвідчив бажаннє своє і війська служити і сприяти цареві. Тоді посли передали царське жалуваннє: 10 сороків соболів гетьманові, ріжної вартости від 200 до 50 рублів сорок. Такі ж сороки в 50 руб., по одному, дано гетьмановій жінці і синові Юрієві; були і для Тимоша та його жінки, але вони зістались недоручені тому що “Тимоша в Сучаві не стало”, а жінки Тимошевої в Чигрині нема” 7).

Виговському при гетьмані піднесено тільки пять пар з 80-рублевого сорока, а решту віддано “тайно”, разом 5 сороків, від 100 до 50 рублів,-приблизно половину того що дістав гетьман. Потім гетьманові піднесено 15 сороків по 40 руб. для старшини: щоб він роздав полковникам і писарям, обозному, осавулам і “ближнім людям, котрі при гетьмані”. Приймаючи гетьман сказав: “І перед тим було до мене богато государевого жалування, так що того і не заслужити, а тепер ще й більше від попереднього. Треба нам таку велику ласку великому государеві заслужити”. І прийнявши соболі гетьман, його жінка, син і Виговський і всі що при гетьмані були поклонилися низько.

Посім посли попросили розмови в справах свого посольства “на одинЂ”. Гетьман просив наперед пообідати, але посли настоювали на розмові. Тоді гетьман розпечатав царську грамоту і прочитав. Прочитавши сказав, що цар пише йому, аби вислухавши послів відправив не затримуючи; тим часом послам прийшлось пожити довго, він просить царя за се не гніватися, “знаєте самі, що був я в війську і побачитися з вами в государевих справах скоро з деяких причин було неможна, ані проїхати вам до мене було неможливо”. По сих словах гетьман запросив послів до иншої світлиці, взявши туди з собою тільки Виговського. Тут посли сказали своє посольство-що мало актуальне значіннє в вересні-жовтні, але тепер являлось уже чистою формальністю. Вони згадали, як гетьман через своїх послів Яцкевича і Абрамовича, а потім через піддячого Фомина просив царя, з огляду на лядський наступ, прийняти під свою руку й прислати свою поміч, і цар післав своїх послів до короля з пропозицією посередництва, але король і пани-рада посередництва не прийняли і від замирення на основі зборівських умов відмовились. Тому цар велів прийняти гетьмана і військо під свою високу руку, і вислав для сього своїх великих послів, Бутурлина з товаришами, а про те, скільки війська післати, буде скоро царський наказ, тому гетьман і військо нехай мають тверду надію на царя, без усякого розмишлення” (с. 123-4).

Гетьман і Виговський висловили свою радість і готовість зложити присягу цареві і бути “у всій його волі”. Тоді посли спитали їх, чи не годилось би об'явити їм сю государеву ласку “полковникам і всім начальним людям, які тут знайдуться, аби ласка государя була всім явна”. Але гетьман сього не похвалив. “Полковників нікого при мені нема, роз'їхалися вертаючися з війська, всі дома, хто в котрім живе, і вам об'явити государеву ласку не буде кому: а я пошлю свої листи по всіх городах, до полковників і всіх начальних людей, щоб об'явити їм премногу милость й. цар. вел., і щоб полковники, сотники, отамани і осавули з'їздилися до Переяслава та були (там) готові на день Богоявлення. А я, відпустивши вас, теж поїду до Переяслава, і там я й полковники, сотники, отамани і осавули і все військо Запорізьке перед Вас. Вас. Бутурлиним з товаришами будемо цілувати хрест й. цар. величеству без усякого розмишлення, і служити ми йому по всій його волі раді”.

Посли не настоювали, і перейшли до инших питань-в звязку в приходом московського війська: куди тому війську йти, котрими городами, де брати провіянт і фураж? Вони висували московський проєкт: іти городами близькими до литовської границі (мабуть в надії викликати там рух в бік Москви, анальоґічний з українським), і щоб туди ж ішли козацькі полковники, аби бути разом з царським військом.

Гетьман і писар дали відповіди досить загальні, може бути навіть-дещо ухильчиві. Вони говорили, що в літнім часі коні будуть годуватись травою на полях, а військо забиратиме припас по городах і промишлятиме загонами. Зимою прийдеться і коням фураж і все инше брати по городах і промишляти загонами. Обовязку постачати всякий потрібний припас-як того може сподівався московський уряд, вони таким чином приймати на себе не хотіли. Що до маршруту московського війська- тих городів, якими воно мало йти, вони цілком віддавали се на царську волю і не заявляли ніяких власних бажань. Військо нехай іде куди цар зволить, тими городами, які будуть приступніші з тих городів, з яких ітиме військо, а запорізькі полки будуть тамже, і все буде згідно з царською волею (с. 125-6).